“Празькою школою” умовно називають тих письменників-еміґрантів, котрі залишили Україну у 20-х роках і певний час працювали у Чехо-Словаччині, зокрема у Празі. Це, безперечно, формальна ознака. (це не організація, так як не мали ніяких статутів, не вели звіти і т.д) Якравими представниками є: Євген Маланюк, Юрій Клен, Олег Ольжич, Юрій Липа, лекса Стефанович, ксана Летушинська, Олена Теліга. Стиль пражан: «Своєрідний симбіоз символічного та неокласичного стильових начал», мають барокові ознаки. Для них найголовніше Світова воля, ідеальність. Найбільшу увагу приділяють релігійним символам.
У програмових настановах поетів-“пражан” відчувається:
-вплив волюнтаризму І. Канта, шопенґауерівського примату волі, гегелівської національної ідеї, мрії Ф. Ніцше про “надлюдину”.
-У їх поезії проблеми буття української нації виводилися на обшир світової історії, осмислювалися у контексті всієї цивілізації.
-Минуле стає формою збереження духовних цінностей.
Ця воля, на думку “пражан”, могла вивести обезкровлений народ з мороку бездержавності. Щоб відродити її, Є. Маланюк прагнув сповнити серця металом. О. Ольжич посилав прокляття плоті, що виявлялася слабшою за дух, О. Теліга горіла бажанням “перескочити межу”, “розбити мури”, “палити серце в хуртовині сніжній, купати душу у холодній зливі”.
Вони поділяли думку Донцова щоб сформувати новий тип українця з чіткими націо- та державотрорчими настановами, з волею до життя та з противагою традиційним,росзлаблено-чуттєвим типом нац х-ру(надмірна емоційність, ліризм, сентиментальність)
Історія в поезії пражан набуває обрисів гдибокого переосмислення і власне перестає бути іст як обєкт реальністю, минулим із чіткими просторово-часовими обрисами.
Своєрідність Осьмаччиного модернізму спостеріг в поєднанні експресіоністичних та сюрреалістичних принципів відображення авторського світовідчуття, його внутр світу співвіднош зі світом космосу. «Казка», «Весна» - це зразок відтворення ірреального можливого ведіння у сні чи казці. Калейдоскопічні картини, фантастичні події, міфологічні образи, оповиті таємничістю вражають динамікою перебігу, експресією, ефектом алогічного і хаотичного.
Неоромантичний характер поезії О. Теліги. Традиційно творчість О.Теліги, як складову контексту празької групи, вписують у рамки неоромантизму та неокласицизму. Однією з рис неоромантизму є бажання героя жити за критеріями ідеа лу,а не буднів, змалювання яскравої, не повторної індивідуальності,що виріз няється з маси, бореться зі злом, сірістю повсякдення,герой бореться попри безна дійну ситуацію.Ці риси можна просте жити у поезіях О. Теліги («Сучасникам», «Засудженим», «Мужчинам», «Усе – лише не це!») У вірші «Сучасникам» поетеса звернулась не тільки до сучасників, можна сказати, що рядки цього твору — моральний заповіт усім нащадкам, яких вона закликає не до словесного марнотратства, а до конкретних дій.
«. Для творчості Теліги характерно: 1. Відмова від типізації. 2. Напруженість сюжету. 3. Елементи боротьби. 4. Синкретизм інтимної і громадянської лірики. Поезіям Теліги не притаманні плачі та нарікання на долю.
