Микола Куліш — одна з найтрагічніших постатей української драматургії доби "розстріляного Відродження".
Частина спадщини драматурга присвячена долі українського села 20-х років. Це драми: "97", "Комуна в степах", "Прощай, село".
Доля українського села, духовні пошуки інтелігенції, морально-психологічні тенденції в робітничому середовищі, аспекти національно-історичного розвитку та перспективи України, голод після громадянської війни, пошуки шляхів нового життя на селі, усвідомлення цінності людської особистості — ось такі основні проблеми його творів.
Жанри- соц., драма, трагікомедія, сатирична комедія.
Картини життя селян після встановлення радянської влади вражають злиденністю, приреченістю, спустошеністю. Увесь твір пронизує трагічне світобачення і світосприймання.
У злободенній "Комуні в степах" драматург відтворив боротьбу частини селянства за нове життя. Цим твором автор жив, пломенів і розчарувався.
У п'єсі "Прощай, село" усвідомлюються цінності людської особистості і драматизм боротьби за соціальне визволення.
У центрі кожної п'єси Куліша — внутрішня драма людини, кинутої у вир випробувань. Село у драматурга постає без прикрас, без спрощення, у складній ситуації дійсності.
В п'єсах Миколи Куліша"Народний Малахій", "Патетична соната", "Зона", "Вічний бунт", "Маклена Граса", "Закут" звучать нав'язливі мотиви самогубства, божевілля, ненормальності, які були характерними для літератури початку XX століття.
Кость Буреві́й (псевдоніми — Едвард Стріха, — український поет, драматург,
Жанр-істор.драма
У драмі «Павло Полуботок» (закінчена 1928) висвітлено трагічний період в історії України, що настав після виступу гетьмана Мазепи проти колоніальної політикиМосковщини. Гетьман Полуботок, що намагався бути рівноправним союзником Москви, на очах царя помирає в петербурзькій тюрмі, проклинаючи московське віроломство: «О! Я тепер добре знаю, що воля міститься на кінці шаблюки!» В цих словах прозвучав висновок, який зробило ціле радянське покоління українців із свого найсвіжішого досвіду співпраці з більшовицькою Росією. Такого зухвальства Буревієві вибачити не могли. Його позбавлено всіх заробітків, а преса активно готує громадську думку до арешту письменника.
Невдалі спроби українських драматургів розвинути жанр трагікомедії (Я. Мамонтов, «Республіка на коле- сах» (1927), «Княжна Вікторія» (1928), ін.) та більш успішні – реалістично-побутової комедії (Л. Ула- гай-Красовський, «Обзолотились» (1927), Я. Мамон- тов, «Рожеве павутиння» (1927), ін.), на яких безумовно позначилося бажання іти за М. Кулішем.
Значний внесок здійснив вихідець із Західної України, мігрант з Канади М. Ірчан, автор п’єс «12» (1922), «Родина щіткарів» (1924), «Підземна Галичина» (1926), «Радій» (1929), І. Дніпровський - його п’єси «Любов і дим» (1925), «Яблуневий полон» (1926), «Шахта Марія» (1928), «Останній главковерх» (1931), критики бачать його заручником «ваплітянщини» з ідеологічно хибним світоглядом, що зробило «суспільно-ущербною» його творчість.
Стильовітенденції: авангардизм,футуризм,конструктивізм(раціоналізація мист, лаконізм,економність), сюрреалізм (підсвідоме, несвідоме, сновидіння), неоромантизм, неореалізм, революційний романтизм, екзистенціалізм(абсурд буття, відчаю, самотності, страждання, смерті), соціалістичний реалізм (партійність), егалітаризм(масовість літератури).
