Складне речення — речення, що складається з двох і більше предикативних одиниць, які становлять семантичну, структурну й інтонаційну єдність. Характеризується сукупністю ознак: 1) поліпредикативність; 2) особлива структурна схема; 3) семантична й інтонаційна цілісність, завершеність.
Проблема визначення. Як об’єднання простих речень трактували його рос. мовознавці початку XX ст. Пилип Федорович Фортунатов, Олексій Олександрович Шахматов, Олександр Матвійович Пєшковський. Рос. лінгвіст Василь Богородицький трактував СР як єдине зв’язне ціле. Цю ідею розвинули Віктор Володимирович Виноградов, М. Поспєлов, Л. Максимов та ін. укр. мовознавці Леонід Арсенійович Булаховський, Борис Миколайович Кулик та ін. теж почали трактувати частини СР як такі, що є простими реченнями лише умовно. Віра Арсенівна Бєлошапкова вбачає специфіку СР передусім у його комунікативній будові, вона акцентує на граматичній організації СР. Орієнтуючись на погляди Бєлошапкової, визначення СР в українському мовознавстві давали Іван Романович Вихованець, Андрій Петрович Медушевський та ін.
Поліпредикативність складного речення полягає в тому, що воно складається з двох чи кількох предикативних одиниць, організуючих центрів, які співвідносяться з простими реченнями, поєднаних в єдине ціле. Складне речення, що складається з двох предикативних одиниць, називається двокомпонентним, або двочленним.
Структурна схема, яка проявляється в тому, що складне речення у порівнянні з простим має своєрідну структурну організацію. На відміну від простого складне речення будується не із слів і словосполучень, а із предикативних одиниць, своєю будовою подібних до простого речення, хоч загалом і відмінних від нього, які розташовуються у складі складного речення за певною схемою.
Третя ознака складного речення — семантична й інтонаційна цілісність, завершеність — виявляється у тому, що частини складного речення на відміну від простих речень не є самостійними і не мають семантичної й інтонаційної завершеності, а своїм змістом та інтонаційно зливаються в одне ціле. Предикативні частини, що входять до складного речення, набувають повного семантичного оформлення лише у складі всього речення, а взяті окремо, вони звичайно не характеризуються семантичною завершеністю. Тільки складне речення в цілому, характеризуючись семантичною завершеністю, має і свою інтонацію завершеності, інтонацію кінця, що зосереджується на кінцевих словах останньої предикативної частини.
Засоби поєднання частин складного речення
Основними засобами зв'язку предикативних частин в межах складного речення є інтонація і сполучникові засоби (сполучники і сполучні слова).
Сполучники підрядності і сполучні слова вказують на залежність однієї предикативної частини від іншої, у сполучниках сурядності така вказівка відсутня.
Розрізняють ще один різновид складних речень — складні речення з ускладненою синтаксичною структурою, або складні синтаксичні конструкції, які звичайно є багатокомпонентні, багаточленні. До них відносять, складні речення з кількома сурядними чи підрядними частинами, багаточленні безсполучникові складні речення та комбіновані.
Інші критерії класифікації. З погляду можливості/неможливості продовження деякі вчені розрізняють СР відкритої (при бажанні можуть бути поповнені новими предикативними одиницями. наприклад, складносурядні речення з єднальними і розділовими сполучниками) і закритої структури (не підлягають. наприклад, складносурядні речення з протиставними сполучниками).
Складне речення утворюється з двох або й більше предикативних одиниць, які об'єднані між собою за принципом рівнозначності в єдине семантичне, граматичне й інформаційне ціле сполучниками сурядності та іншими граматичними засобами
Ознака № 1 – сурядний зв'язок. Кожна з предикативних одиниць виступає як відносно самостійна, зберігає значення окремого повідомлення і відносну синтаксичну незалежність. Щоправда, лише перша з цих одиниць будується більш-менш цілісно, а друга й наступні у своєму лексичному складі зумовлені включенням їх в єдине ціле з першою.
№ 2 є те, що вони свої предикативні частини поєднують між собою сполучниками сурядності, які завжди знаходяться тільки між цими частинами, не належачи жодній з них, а складно-сурядному реченню в цілому. Цим складносур суттєво відрізняються від складнопідрядних, в яких сполучник чи сполучне слово належить підрядній частині і при зміні порядку структурних частин завжди переміщується разом з нею.
№ 3 ніколи один з компонентів (предикативних одиниць) не може знаходитися у середині іншого.
Засоби поєднання предикативних частин складносурядних речень
Інтонація складається із мелодики звучання, інтенсивності, темпу мовлення, пауз. Може бути перелічувальною, протиставно-зіставною, градаційною, розділовою. Пов'язувати окремі різновиди інтонацій з конкретними типами складносурядних речень не можна, бо те саме речення може інтонуватися по-різному.
Сполучники: єднальні, протиставні і розділові, а серед перших ще й окремі підрізновиди — приєднувальні і пояснювально-приєднувальні. Класифікація сполучників звичайно лежить і в основі класифікацій складносурядних речень, бо вона є не тільки засобом поєднання в них предикативних одиниць, а й засобом виявлення взаємовідношень між предикативними частинами цих речень.
Порядок предикативних одиниць може бути як сталим, незмінним, що вказує на логічну послідовність розвитку дій у різних частинах (розійдуться тумани, і на світі буде ясно), на поступове розгортання дій у часі (тепер вишні цвітуть, а далі й мак красуватиметься); так і відносно вільним, коли дії усіх складових частин відбуваються водночас.
Класифікація складносурядних речень
Залежно від сполучників виділяється: 1. з єднальними і(й), та, та й, ні ... ні, як ... так, за допомогою яких виражаються власне єднальні, єднально-перелічувальні, єднально-поширювальні (Весела душа моя, І світ мені милий, і таке в світі гарне все, таке красне), єднально-наслідкові (пан прогнав його, і тепер Ґудзь вештається). 2. з приєднувальними та й, ще й, також, причому, при тому, при цьому; 3. з пояснювально-приєднувальними тобто, себто, а саме, як-то; 4. з зіставно-протиставними а, але, та (але), проте, однак, зате, так та градаційними не тільки ... а й, не лише ... а й, не тільки ... алей, не лише ... але й;5. з розділовими або, чи, а чи, чи ... чи, то ... то, чи то ... чи то, не то ... не то.
Розділові знаки. Між простими реченнями (предикативними частинами), що входять до складносурядного, звичайно ставляться коми: Тепло було, й вишні цвіли рясно (Марко Вовчок).
Не ставиться кома між двома частинами складного речення, з'єднаними одиничним сполучником (й), та, або, чи (= або), якщо:
а) обидві частини мають якесь спільне слово — член речення, внесення або видільні частки тільки, лише (таке слово завжди стоїть на початку всього речення): Зрідка пробіжить тут заєць або спишіться на кручі вовк (А. Шиян). Мабуть, батько ще дужче посивів і мати ще дужче зігнулася (А. Головко). Тільки коники сюрчать та перепел іноді підпадьомкає (В. Козаченко); щоправда, іноді буває важко визначити, чи таке слово стосується обох частин або лише першої, як, скажімо, у реченнях На світанку Юрій Дзвонар ударив у великий дзвін(,) і скрізь у селі заворушилися люди (М. Стельмах). Біля ніг її плещешься море(,) і, мов питаючи в тривозі одна одну про щось найголовніше в світі, хвиля хвилю доганяє (О. Довженко);
б) це речення питальне, спонукальне або окличне: Хай наше слово не вмирає і наша правда хай живе! (М. Рильський). Надіє! Надіє!.. О хто тебе ніжно на грудях не грів і хто за тобою орлом не летів? (О. Олесь).
Тире ставиться між двома частинами складносурядного речення, якщо друга частина виражає висновок, наслідок, раптовість, несподіваність і вимовляється з помітним піднесенням тону: Дощ пройшов — і Київ зеленіє (М. Рильський).
Крапка з комою ставиться між двома частинами складно-сурядного речення, якщо в них є свої розділові знаки або ці частини далекі за змістом: Встала й весна, чорну землю сонну розбудила, уквітчала її рястом, барвінком укрила; і на полі жайворонок, соловейко в гаї землю, убрану весною, вранці ють (Т. Шевченко).
