Другорядними називаються члени речення,я к граматично залежать від інших членів речення та пояснюють їх.
Термін ДЧР підкреслює лише граматичну залежність цих членів, бо у семантичному плані вони можуть бути у реченні носіями основного значення.
У вченні про ДЧР виділяють 2 основні напрямки:
- формальний – класифікація за характером синтаксичного зв’язку;
- логічний – класифікація ДЧР за значенням.
Терміни «додаток і означення» вперше зустрічаються у роботах представників логічного напряму О.Х. Востокова та М. І. Греча; обставини вони не виділяли, відносили їх до означень. Поняття «обставина» вводить Ф.І. Буслаєв.
Поширена зараз логічна класифікація враховує і граматичне і лексичне значення слів, а також синтаксичні зв’язки між словами, від яких вони залежать та семантико-синтаксичних відношеннях встановлених при цих зв’язках. У реченні ДЧР виражають різні відношення між словами, а, отже і виконують рідні синтаксичні функції.:
- одні виражають атрибутивні відношення(означення)
- інші об’єктивні (додаток)
- інші причинові, цільові, просторові (обставина)
Додаток – це дчр, що означає об’єкт дії чи стану. Виражається іменником або еквівалентами, стоїть після пояснювального слова та поєднується з ним способом підрядного зв’язку – керування.
Виражається додаток
- формами непрямих відмінків іменників чи займенників з прийменниками або без них (дядько ще змалку привчив її до самостійності),
- займенниками, дієприкметниками, дієсловом, числівниками у значенні іменників(сьогодні риб’ячий рід багатьох своїх не дочекається );
- прислівником (боротись за сьогодні узялись)
- вигуком (несла ворона своє «кра»)
- цілісним кількісно-іменним словосполученням (Запалили кілька свічок)
- цілими фразами (картали себе за це «якщо поважаєте і любите мене»
За зв’язком додатків з пояснювальним словом виділяють прямі і непрямі додатки
Прямий додаток – об’єкт на який спрямована дія, виражена дієсловом-присудком. Прямий додаток залежить від перехідних дієслів, утворених від них дієприслівників та деяких предикативних слів і поєднуються з ними зв’язком сильного керування. (покинути хату, було знято сітки)
Прямий додаток виражається:
- іменником, іншими частинами мови в значенні іменника у З.в без прийменника, а також кількісно-іменні сполуками з іменниками у Р чи Н.в (запитував щось, купила два бутерброди)
- іменником, займенником, субстантивованим словом у Р.в без прийменника:
Непрямий додаток – означає об’єкт(непрямий, побічний) на який дія безпосередньо не спрямована,а стосується його лише до певної міри. У реченні він виражається усіма формами непрямих відмінків з прийменником чи без.(скаржились на погоду)
ОЗНАЧЕННЯ називається ДЧР, синтаксично залежний від іменника чи слова, вжитого у значенні іменника, що виражає якісну або кількісну ознаку. Виражається зазвичай прикметником, стоїть перед означуваним словом і пов'язаний з ним способом підрядного зв’язку – узгодження. Означення можуть виражати власне ознаки(рідна земля), ознаки за дією(посаджене дерево),значення присвійності(мої батьки), значення суб’єкта при віддієслівних іменниках(приїзд товариша)
За способом вираження та типом синтаксичного зв’язку з пояснювальним словом означення буває:
- узгоджене неузгоджене
Узгоджене означення уподібнюється до пояснювального слова в усіх формах (роді, числа та відм) і поєднується з ним способом узгодження.
Вони виражаються:
- прикметниками (вчорашній день)
- дієприкметниками (засніжені поля)
- прикметниковими займенниками (наша фортеця)
- кількісними числівниками один та ін. у непрямих відмінках (одна зустріч, чотирма чоловіками)
Узгоджене означення, яке має при собі залежні слова називається поширеним.
Неузгоджені означення поєднуються з узгоджуваним словом способом курування або прилягання.
Можуть виражатися:
- іменниками з прийменниками чи без.(подих землі, книга про тварин)
- прислівниками (дорога вгору, думки вголос)
- інфінітивом(наказ зупинитися)
- особовим займенником зі значенням прислівника (його очі, її дитина)
- цілісним нерозкладним словосполученням (людина середнього зросту, пальто сірого кольору)
ПРИКЛАДКА це різновид означення, який виражається іменником, дає предмету іншу назву, стоїть перед або після означуваного слова і поєднується з ним повним або неповним узгодженням або кореляцією. (дівчина красуня, місто Канів)
Семантично прикладна об’єднує такі значення:
- власні географічні назви (річка Дунай)
- умовні назви організацій, підприємств,журналів (журнал «Дивослово»)
- характеристика за віковими, соціальними, національними, професійними, посадовими, а також іншими якісними ознаками (вчений історик, хлопець школяр)
Може виражатися іменниками, які частково втратили своє конкретне значення (людина, справа)
Прикладка може бути виражена одним словом (непоширена) або сполученням слів (поширена) Непоширені прикладки з означуваним словом пишуться окремо, через дефіс, в лапках.
З означу вальним словом прикладки узгоджуються у відмінку і числі. Інколи прикладка зовсім не узгоджується з означуваним словом і приєднується способом підрядного зв’язку прилягання.
Не є прикладками:
- складані слова сполуки синонімів (роду-племені) сполуки антонімів (купівля-продаж) асоціативні сполуки (хліб-сіль) терміни(диван-ліжко)
- якщо частина складного слова має оцінне значення(горе-керівник)
- власні імена,які складаються з ІПБ
ОБСТАВИНА це другорядний член групи присудка , що виражає характеристику дії чи ознаки з погляду, якості, кількості, різних умов їх вияву. Виражається прислівником, дієприслівником, інфінітивом та прийменниково-іменниковими формами;частіше постпозитивний відносно пояснювального слова і пов'язаний з ним способом підрядного зв’язку слабке керування та прилягання.
Засоби вираження обставин:
- прислівники (чорніють здалеку)
- дієприслівниками та дієприслівниковими зворотами (йшли не розмовляючи)
- іменники та субстантивовані слова у непрямих відмінках з прийменником або без (летіли клином)
- інфінітиви (приходять послухати)
- порівняльні звороти
- синтаксично неподільні словосполучення(починається через 50 хвилин)
- фразеологізми (поліг смертю хоробрих)
За значенням обставини поділяються на такі групи:
- обставина способу дії обставина міри і ступеня обставина місця
- обставина часу обставина причини
- обставина мети
- обставина умови
- обставина допуску, вказують на умову всупереч якої відбувається дія.
