Синтез естетичних світоглядних позицій: старопоганське уявлення про світ, філософія Сковороди (цілісність світу, людське призначення), староіндійська філософія про перевтілення людського духу. Поєднує і велику Біблйну мудрість, і христ. вселюбов. Відчутні впливи Щпенглера, Шопенгауера. Ідея єдності і взаємозалежності світу зовнішнього та ідея внутр.. світу людини і всесвіту. Ідея нової людини, нового світу. Рання творчість перегукується з Вороним і Олесем. З укр.. народної пісні бере тональність, фольклорні символи. Духовний громадянин світу.
Більшість ранніх творів (1917-1922) Тичина майстерно поєднував матеріальність і предметність із звуками,кольорами,запахами довко лишнього світу. Значна кількість творів присвячена зображенню народного лиха, пролитої крові, пекучих жіночих та дитячих сліз.
Орієнтація на зх. символістів
Особливості поетики збірки П.Тичини «Сонячні кларнети».Збірка вийшла друком у 1918 році. Реалізував всі потенції української модерної думки і техніки письма з величезною художньою силою і повнотою. Символ музичного світосприйняття, сприйняття природи і людського життя. Прагнув показати революцію, як боротьбу за оновлення світу. Внесений у заголовок книжки незвичний образ — символ сонячних кларнетів якнайкраще відбиває сутність індивідуального стилю молодого Тичини. Ним поет підкреслював сонячно-музикальний характер своєї творчості. Назва збірки - поетичне вираження авторського розуміння гармонії Всесвіту. До неї Павло Тичина включив 44 найкращі свої твори, які умовно можна поділити на три тематичні групи.
1. Лірика з пейзажними і любовними мотивами. Це музичні, граційні, живописні вірші: «Гаї шумлять...», «Вітер», «Дощ», «Пастелі» (цикл віршів) та інші. Поезії ці надзвичайно вражають красою образів і глибоким чуттям природи.
2.Вірші про народне горе, спричинене Першою світовою війною. «Хтось гладив ниви...», «Іще пташки...» У них відчувається нова експресивно виражена емоційна тональність.
3.Україна і революція. Тут, як і в попередніх творах, Павло Тичина передовсім гуманіст, який, глибоко вболіваючи за трагічну долю свого народу, показує революцію в її страшній суті.Поет з позицій власного розуміння добра і зла, справедливості і народної моралі осмислює, що несе революція рідному народові.
Ця збірка стала етапною в українській поезії і одним із наймузикальніших творінь поезії світової.
Кларнетизм — термін, запропонований Ю. Лавріненком та В.Баркою для позначення стильової якості синтетичної лірики раннього П.Тичини і, походить від назви його збірки "Сонячні кларнети" (1918). Кларнетизм – рух життя, почуттів думок. Синтезує постулати євр. Символізму, тичинівські естетичні інноваці, пов’язані з уподоб. імпресіонізму, футуризму. Бодлерівська теорія вільного мистецтва, образи-символи з поезії Маларме, наскрізна музичність Верлена, Артюр Рембо. Свобода духу людини. Поєднання поетичної форми з відомими музичними зразками. Кларентизм вказує на "активно ренесансну одушевленість життя", перейняту енергійними світлоритмами, сконцентровану у стрижневій філософській "ідеї всеєдності", витворюючи поетичний всесвіт достеменної "гармонії сфер", органічної єдності "мікрокосму" та "макрокосму.. К. здійснив синтез мистецтв, чого прагнули романтики і модерністи .Синтетичне мислення схильне до "кольорового слуху" та "слухового кольору" ("Арфами, арфами...", "Гаї шумлять...", "Пастелі" та ін.)
«Замість сонетів і октав»
В циклі ліричної прози "Замість сонетів і октав"(1920) поет продовжує тему справжньої перемоги добра - в серцях людських: як передумови до пермоги над озвірілим злом в суспільстві.
В цій збірці відбивається поступова зміна світогляду і переконань поета. Майже зовсім зникає музичність і милозвучність, яка була так чітко виражена в "Сонячних кларнетах". Натомість приходить розуміння світла, яке наче генерує межу, де кінчається матеріальне і починається невідоме нематеріальне – Дух. Стрижнева тема збiрки – палкий протест проти насильства, жорстокостi й терору, проти морального спустошення й здичавiння, якi неминуче породжує громадянська вiйна. Як зазначено у вступному вiршi (без антистрофи) – «Прокляття всiм, прокляття всiм, хто звiром став».
Жорстокiй i взаємознищувальнiй боротьбi партiй, класiв П. Тичина протиставляє вiчне, свiтло вселюдських цiнностей, гуманностi й культури. Можна назвати цi заклики сентиментальними, абстрагованими вiд реальної дiйсностi (поет це передбачав), – але хто ж, крiм поета, повинен крикнути «Опам'ятайтеся!» всiм, хто забув про людянiсть i благо людини, саме її життя! У вірші «Хто ж це так із тебе насміяться смів?» - гнівне засудження братовбивчої громадянської війни. Поет стверджує, що не може бути гуманною та людська спільнота, яка ґрунтується на злобі, на зневажанні традиції роду,найсвятішого для кожного – батьків. «До кого говорить?» - обурення і відчай, викликані новим колоніальним гнітом, якого зазнала Україна в 20р. Саркастичне зобр нац. політики уряду, його лицемірства, підступництва
"Плуг" - збірка новаторська за змістом і формою - явилась значним кроком Тичини на шляху ідейно-художнього зростання. "Після найніжніших акварельних малюнків, після тихої музики поля й шелестіння рідного гаю в поезії Тичини з'явилися нові ритми, нечувана раніше сила і розмах, з'явилися симфонізм його поезії. З титанічних визвольних змагань народу поет-мислитель черпав незвичайної місткості образ, художній афоризм, свою незрівнянну мелодику, це звідти йшло буйне мистецьке новаторство Тичини, його поетичні відкриття", - вірно відзначив Олесь Гончар.
