Речення – це мінімальна комунікативна одиниця, яка складається із слова чи кількох слів, об’єднаних за граматичними законами, характеризується відносною смисловою та інтонаційною завершеністю. Речення є одиницею спілкування, засобом формування і вираження думки.
Основні ознаки речення:
- Самостійність функціонування
- Предикативність – основна ознака речення, виражає відношення повідомлення до дійсності.
- Інтонаційна оформленість (розповідна, питальна, оклична); вказує на завершеність речення.
- Граматична єдність
- Завершеність висловлення
Зовнішньою граматичною формою вираження предикації є відношення між підметом, який вказує на предмет думки (співвідноситься з суб'єктом), і присудком, який виражає ознаку суб'єкта
(співвідноситься з предикатом). Для того,щоб статикомунікативно юодиницею, кожне речення повинно актуалізувати факт дійсності, якийлежить в основі речення,умодально-часовому плані, тобто охарактеризувати цей факт за відношенням до часу і позиці ї мовця. Модальність —це оцінка змісту мовцем з погляду реальності, можливості, вірогідності та ін. Основним модальним значенням є реальність/ірреальність як результат об’єктивної оцінки змісту мовцем; вірогідності, можливості. Категорія часу вказує на відношення висловленого до моменту мовлення: я спав – я сплю- я спатиму.
Аспекти вивчення речення:
1) семантико-синтаксичний – досліджує структуру речення у єдності змісту і форми, семантичну структурну схему речення, у якій встановлюється співвідношення між предикатом і присудком, суб’єктом і підметом, об’єктом і додатком. Семантична структура речення— мовне значення речення, що створюється взаємодією семантики структурної схеми речення і лексичних значень слів, які Ті заповнюють
2) формально-граматичний - у якому вивчається структурна схема речення, поділ речення за будовою (прості, складні), формальний склад (члени речення) і синтаксична організація речення (зв’язки між членами речення і засоби їх вираження). Структурна схема речення — це синтаксичний зразок, що має свою формальну організацію, за яким може бути побудоване речення.
3) комунікативний(перебуває у сфері мовлення) – розглядає речення як одиницю спілкування, не залежить від його формально-синтаксичної та семантико-синтаксичної організації, а зумовлюється мовленнєвою ситуацією і комунікативним завданням.
Існує 2 погляди на поділ речень за метою висловлювання. Перший – на стверджувальні і заперечні.
1) стверджувальні речення – співвідносяться з судженням у якого зв'язок між суб’єктом і предикатом усвідомлюється як реально існуючий.
2) заперечні речення – у заперечних реченнях такий зв'язок заперечується. Основним засобом вираження заперечення є частки не, ні, відсутні у стверджувальних. Заперечні речення поділяються на:
- загально заперечні, у яких заперечується весь зміст повідомлення. Мають частки не при присудках та сполучник ні при другорядних членах або головним членом односкладного речення виступає предикативне слово нема (нема раю на всій землі, та нема й на небі).
- частково заперечні, заперечується частина повідомлення, заперечні частки виступають при підметі чи другорядних членах речення ( Він не гірше за інших розумів, що їх план провалився).
У мовознавстві стосовно принципів поділу речень за метою висловлювання існують різні погляди. Так, Л . Булаховський поділяє речення за інтонацією на розповідні, питальні і окличні. Н. Шведова за метою повідомлення (комунікативного завдання) виокремлює непитальні і питальні, а непитальні, в свою чергу, диференціює на розповідні, спонукальні і речення зі значенням бажання. Деякі мовознавці виділяють розповідні, питальні і спонукальні речення (Є. Галкіна-Федорук, В. Бабайцева, О. Руднєв, Б. Кулик, А. Медушевський), інші — ще оптативні (бажальні) речення (І. Вихованець, А . Загнітко, М. Каранська, В. Кононенко та ін .)
За метою висловлювання речення бувають: розповідні, питальні, спонукальні.
Розповідними є речення, що містять повідомлення, розповідь або опис, мають переважно прямий порядок слів та інтонацію, що знижується до кінця речення
Питальні це речення, що містять питанні займенники і прислівники (Що, який, доки) має такий порядок слів при якому питальні слова стоять на початку речення і вимовляються з підвищеною інтонацією. Серед питальних речень розрізняють:
- власне питальні
- невласне питальні:
А) питально-риторичні;
Б) питально-спонукальні.
Спонукальні речення – містять різновиди волевиявлення (наказ, вимога, заклик, порада, дозвіл), виражається дієслівними формами наказового способу, інфінітивом, іншими способовими формами у переносному значенні, формами минулого часу; мають інтонацію спонукання, яка підвищується на слові пов’язаному з спонуканням, а в бездієслівних реченнях заступає дієслівна форма для вираження спонукання.
За емоційним забарвленням: окличні і не окличні
Окличні – це емоційно забарвлені речення, що висловлюються з підвищеною напруженою інтонацією.
Неокличні – емоційно нейтральні.
За структурними ознаками речення бувають: прості, ускладнені і складні.
Просте речення містить у собі одну предикативну основу.
Просте ускладнене містить одну предикативну основу, але ускладнене однорідними, відокремленими членами речення, вставними і вставленими конструкціями, звертаннями.
Складне речення має дві або більше предикативні одиниці і, відповідно, предикативні основи, що становлять смислову, граматичну та функціональну й інтонаційну єдність.
