Експресіонізм (вираження, виразність) — літературно-мистецька стильова тенденція авангардизму, що сформувалася в Німеччині на початку ХХ століття. Основний творчий принцип експресіонізму — відображення загостреного суб'єктивного світобачення через гіпертрофоване авторське «Я», напругу його переживань та емоцій, бурхливу реакцію на дегуманізацію суспільства, знеособлення в ньому людини, на розпад духовності, засвідчений катаклізмами світового масштабу початку ХХ ст. Визначальні риси експресіонізму: зацікавленість глибинними психічними процесами; заперечення як позитивізму, так і раціоналізму; оновлення формально-стилістичних засобів, художньої образності та виразності, часом непоєднуваних між собою, як глибокий ліризм і всеохоплюючий пафос; суб'єктивізм і зацікавленість громадянською темою.
І. Франко відносив Стефаника до митців з вродженим талантом. Джерела творів: оточення (село), період навчання (школа загострила відчуття нац.. свідомості і несправедливості), творчість Франка, друга, порадника, світове, європейське мистецтво.
У творчості вираж. Обожнення матері, яка рано померла. Релігійний народний світогляд. Народна селянська мораль. Власна філософська концепція – містичне бачення світу. Земне життя –спокута колективної та індивід. провини за гріхи предків. Песимістичний, оптимістичний світогляд (письменник вірив у молитву, покаяння, прощенння). В людині функціонує 2 людини – земна і небесна (схоже на Г.Сковороду). Починає, як модерніст. Експресіонізм з’являється потім.
Експресія: Василь Стефаник є визнаним майстром об'єктивізації душевних станів, його мета – оголити душу й «зацементувати» її найменші, ледь зримі порухи.Це досягається, в першу чергу, особливим використанням порівняння та метафори. Особливість Стефаникових новел полягає і в тому, що автор цілком поглинутий переживанням й думкам своїх героїв. Новеліст брав з життя теми трагічні, прагнучи привернути до них увагу громадськості, викликати в душах людських любов і милосердя до знедолених, бажання допомогти їм, знищити зло. Для Василя Стефаника головним є психологічний бік, його цікавить, як надзвичайні події відображаються в душах персонажів, як впливають на їхні настрої та почуття. Він розуміє душу свого героя – знедоленого земляка. Автор будує свої твори не стільки на розвитку зовнішніх подій, скільки на зміні почуттів, переживань героя.
Символізм: «Камінний хрест»: в "Камінному хресті" еміграція — один із виходів для селян з нестерпного становища, пошуки кращої долі. Безземелля, занепад селянських господарств, загроза смерті – це штовхає селян до еміграції. Але й втрата батьківщини для багатьох була рівноцінною смерті. Так і з'явився камінний хрест на "могилі" живих людей як символ трагедії у житті українців.образ хреста символізує страдницьку долю селянина, який усе своє життя гірко працював і однаково змушений покидати свою нивку, бо вона не спроможна його прогодувати. Образ каменя часто означає змертвіння душі. Значить, і Дідух втрачає своє духовне життя, тому «одна сльоза котиться по лиці, як перла по скалі» [22, 75]. Перлини завжди білі, а все «біле» чи «срібне» виражає у творчості Стефаника чистоту душі. Перлина, що котиться по скелі, – це символ того духовного життя Івана, яке тепер котиться по мертвому камені. Очевидно, йдеться про загибель тій духовності, котра зв’язувала героя з рідною землею.
