Куліш перший укр. універсаліст, який заповнив порожні місця в укр. культурі. Він – автор першого укр. роману, написаного у традиції В Скотта, автор перших драм поем, перших україномовних перекладів. Створ першу укр друкарню, І сисемний правопис (кулішівка), І укр. граматику, І професійний критик. Редактор і керівник журналу Основа.
Чижевський говорить про україноцентричний характер творчості Куліша. Також Куліш орієнтується на європейську систему цінностей, мистецтво, філософію.
У європейських літературах першої та другої третини XIX ст. розвивалися два різні підходи до зображення історичного минулого. Один із них, започаткований В. Скоттом і продовжений О. Пушкіним та іншими, полягав у прагненні митців за допомогою творчої уяви, опертої на Документальні матеріали, відтворити конкретно-історичну картину епохи. Для другого підходу, прихильниками якого були В. Гюго, М. Гоголь, Т. Шевченко та інші, характерні яскравіше вираження авторських поглядів і почуттів, суб'єктивного осмислення історії, протиставлення минулого й сучасного.
Куліш пішов шляхом вальтерскоттівського зображення історії. В епілозі до «Чорної ради» він прямо протиставив свою манеру гоголівській. Куліш створив свою модифікацію вальтерскоттівського роману, яка порівняно з Скоттом відзначається більшою ідеологізацією та філософічністю і має не концентричний, а хронікальний тип сюжету.
«Чорна рада» (1856) – перший історичний роман в укр.літ. Побудована на зображенні перипетій, пов'язаних із історичною подією — «Чорною радою», що відбулася в Ніжині 1663 р. Відомості про них Куліш почерпнув з літописів Самовидця й Г. Грабянки, Києво-Печерський Патерик, Історія Бантиш-Каменського. Крім того, письменник ввів у роман елементи народних переказів, легенд тощо. Політичним стрижнем роману стало припущення Г. Грабянки про те, що наказний гетьман Сомко й полковник Іван Попович могли б, спільними зусиллями об'єднати Правобережну й Лівобережну Україну під рукою московського царя. Водночас у «Чорній раді» Куліш передусім митець слова, а не вчений-дослідник. З успіхом удався письменник до художнього вимислу. В романі діють історичні (гетьмани Я. Сомко, І. Брюховецький, ніжинський полковник В. Золотаренко) і вигадані особи; не забуто й про «романічний» інтерес, який, згідно з поетикою вальтерскоттівського роману, досягається зображенням якоїсь «приватної події». Тема – історія життя полковника-попа Шрама на тлі історичних подій періоду Руїни. У романі дві сюжетні лінії – суспільна (центральною особою є полковник Шрам, його підтримка діяльності Сомка) та любовна (центральні особи – Петро Шраменко, Леся, Кирило Тур). Функцію композиційного стрижня виконує мотив дороги.
Запозичення К. у В.С.: 1) виявлення нац. своєрідності життя; 2) зіткнення люд. інтересів для унаочнення іст. суперечностей; 3) викор. традиції вальтерскоттівських епізодів і ситуацій, розподіл ролей, де обов’язково є закоханий герой, героїня, суперники, суворий батько, добродушний багатій, відданий слуга; 4) елемент авантюрності, пригодництва та використання любовної інтриги, що надає історичному змістові захоплюючого характеру; заколоти, змови, готовність героя віддати своє життя за іншого.
Однак, на відміну від романів В.С., роман К. є ідеологічним, оскільки кожен персонаж є носієм певної ідеї: Сомко – аристократична влада і єдність Укр.; Черевань – хутірське життя; Шрам – старе козацтво з усталеними звичаями З.С.; Брюховецький – іст.постать, але не відповідає іст.реаліям, бо представляв народну владу; Кирило Тур – нове покоління козацтва. Весь роман побуд. на зіставленні ідеологічних і моральних позицій різних персонажів.
Проблеми та провідні ідеї роману: 1.Проблема державотворення, 2.проблема історії як втілення національної ментальності, 3.проблема родини, хутора, 4.Проблема митця, 5. Еліти гетьманської влади, 6. Справедливого розподілу благ і прав суспільних верств.
