Слово – це самостійна мовна одиниця, що складається з комплексу звуків або одного, з певним, закріпленим практикою, мовним значенням, характеризується фонетичною і граматичною цільнооформленістю, непроникністю та відтворюваністю і виконує номінативну функцію. Ознаки: 1.Самостійність – може змінювати місце; 2.Фонетична і граматична цільнооформленість –непроникність одного слова в інше, за винятком деяких заперечних та неозначених займенників у непрямих відмінках із прийменниками: дехто - де з ким, ніщо - ні на чому, хтозна-який -хтозна в якому і под.); 3.Відтворюваність (ідіоматичність) – слова існують у готовому вигляді, їх не потрібно заново створювати; 4Лексичне значення; 5Номінативна й дейктивна(коли вказує, але не називає) функції. 5.Емоційна (вигук)
Лексичне значення слова – це його предметно-речовий зміст, оформлений за законами граматики певної мови, який входить у семантичну систему цієї мови.Не мають лексичного значення службові слова,що мають лише граматичне значення.Типи ЛЗ: 1.За способом номінації:а) пряме (основне) значення – реальний зміст слова, містить пряму вказівку на предмети, явища, дії, властивості; Зрозуміле і в контексті і поза ним.б) непряме (переносне) значення –виникає на його основі внаслідок перенесення найменування одних предметів, явищ, ознак на інші. 3 типи переносних значень: метафора, метонімія і синекдоха.
2.За ступенем семантичної мотивованості (за походженням):а) непохідне, немотивоване, первинне значення. (ліс, земля, добрий, білий). Первинним непохідним є здебільшого пряме значення.б) похідне (мотивоване первинним, вторинне) значення (брати – збирати – збори - збірний);
3. За характером виконуваних функцій:
а) номінативне (денотативне) значення. б) експресивно-синонімічне (конотативне значення в) сигнальне (вказівне, дейктичне) значення. Містить лише вказівку на предмет, явище, ознаки (здебільшого займенники)
4. За віднесеністю до конкретних предметів: а) конкретні; б) абстрактні значення;
- за здатністю слова вживатись в одному або кількох значеннях слова под. на: одно семантичні (моносемантичні), Здатність слова вживатись в одному значенні називається однозначністю або моносемією, а в кількох – багатозначністю або полісемією. Усі значення багатозначного слова пов’язані з первинним, основним, об’єднані спільною семою і утворюють семантичну структуру слова. Синонімія – лексико-семантичне явище, яке виявляється у повному або частковому збігу лексичних значень слів, що належать до однієї і тієї ж частини мови. .Синоніми –близькі або тотожні за значенням .чимось різняться між собою: додатковими значеннєвими,емоц. відтінками, різним змістовим обсягом, мірою Виділяють:: повні (абсолютні) і неповні.На основі протиставлення за повним і неповним збігом лексичних значень: власне синоніми і квазісиноніми (семантичні, стилістичні, семантико-стилістичні)Вид. також синоніми-евфемізми, синоніми-конверсиви, загальномовні, контекстуальні.
Використання синонімів у різних стилях неоднакове. В офіційно-діловому стилі вживаються обмежено для пояснення і деталізації. Трохи ширше як засіб уточнення у науковому стилі (азбука – кирилиця, алфавіт – із грецької, абетка – українською). У публіцистичному стилі крім загальномовних використовуються і контекстуальні синоніми.Найбільше у художньому – ств. емоц. Відтінків.
Антоніми – слова з протилежним значенням, які об’єднуються в пари. Типи:1)Контрарні – позначають якісні протилежності (багатий - бідний).2)Комплементарні - взаємодоповнюють одне одного і є граничними за своїм характером (чоловік - жінка).3)Векторні – позначають взаємне протилежне спрямуванн (вгору - вниз)Омонімія – лексико-семантичне явище, що характеризується тим,що для позначення абсолютно різних явищ, предметів позамовної дійсності використовується один і той же знак (слово).Омоніми – слова, однакові за звучанням і написанням, але різні за значенням. У контексті омоніми виконують стилістичні функції, зокрема використовуються як засіб створення дотепів, каламбурів, образності вислову, наприклад: Погана та мати, що не хоче дітей мати; Три разів три — дірка буде).Паронімія - подібність слів-паронімів за формою при відмінності за змістом. Пароніми – сова однієї частини мови, схожі за звуковим складом і вимовою (співзвучні), але різні за значенням. За допомогою паронімів нерідко створюються рими в авторських поетичних творах та в народних прислів’ях, приказках, фразеологізмах, загадках.
Досліджували: Віктор Володимирович Виноградов, Олександр Опанасович Потебня, Горпинич, Німчук.
