4. Зміни голосних і приголосних звуків у мовленнєвому потоці:позиційні та комбінаторні. Палаталізація, асиміляція, дисиміляція, спрощення у групах приголосних (з історичними коментарями).

У процесі мовлення звуки існують не ізольовано, а взаємодіють один з одним, викликаючи певні звукові дії, які є наслідком фонетичних процесів.

1)    Артикуляційні зміни голосних.

А) Комбінаторні:

-                     При артикуляції після твердих передньоязикових приголосних голосні а, о, у, е значно передніші, ніж ті, що вимовляються ізольовано. Після пом'якшених і м'яких передньоязикових названі голосні звуки наближені до середнього ряду.

-                     Якщо голосні вимовляються після губних, то вони додатково злегка лабіалізуються, при цьому більшого впливу зазнають голосні переднього ряду [и] та [і].

-                     на артикуляцію голосних мають вплив задньоязикові приголосні і [г]: задньорядні голосні [а], [о], [у] стають трохи передніші й вищі за ізольовані [а], [о], [у]. Голосні ж переднього ряду [и], [і] після задньоязикових завжди відсуваються назад, а [е] відсувається назад і піднімається вгору.

-                     після носових приголосних голосні, як прави­ло, назалізуються (набувають носового призвуку); найбільшою мірою назалізація простежується між двома носовими, дещо менше, але чітко — після носового [м] чи [н].

Б) Позиційні:

-                     Наголошеність /ненаголошеність голосних у СУЛМ має різний вияв. Артикуляція наголошених голосних загалом збігається з ізольованою вимовою їх. Ненаголошені голосні високого [у], [і] та низького [а] підняття в своїй артикуляції не змінюються.Стосовно ненаголошених голосних [е], [и] та [о], то артикуляційно вони відрізняються від наголошених [е], [и], [о]: мають тенденцію до звуження, підвищення артикуляції, хоча цей ступінь може бути різним і залежить від артикуляцій­них особливостей дальшого голосного. Ненаголошений го­лосний високо-середнього підняття [и] має чітко простежувану тенденцію до переходу в розряд голосних середнього підняття.

2)    Артикуляційні зміни приголосних

Комбінаторні: акомодація (часткове пристосування сусідніх звуків різних категорій – голосних і приголосних). В українській мові голосні звуки змінюють свою артикуляцію під впливом м'яких приголосних. Після м'яких приголосних звуки [а], [о], [у], [е] стають більш передніми, більш закритими і більш на­пруженими. Пор.: саду [саду] і сяду [с''аду], тук [тук] і тюк [т''ук]. Акомодація може бути двобічною: няня [н’'а'н’'а]. Таким чином, в українській мо­ві маємо чотири [а] —[а],  ['а], [а'], ['а']. лабіалізація приголосних перед наступними о, у (сом, зруб).На акомодації приголосних голосними ґрунтується пе­рехід [ґ], [к], [х] у [ж], [ч], [ш] і [з], [ц], [с] перед голосни­ми переднього ряду в праслов'янській мові (нога — ножька — нозЬ, рука — ручька — руцЬ, муха — мушька — мусЬ), а на акомодації голосних приголосними — перехід [е] в [о] після стверділих шиплячих у давньоукраїнській мові (пшено —> пшоно, жена —> жона, четири —> чотири).Отже, акомодація може бути консонантною і вокалічною, прогресивною (попередній звук упливає на наступний) і регресивною (наступний звук упливає на попередній).Палаталізація (від лат. palatum — піднебіння), пом'якшення — м'який відтінок приголосних, що виникає внаслідок додаткового підняття середньої частини язика до твердого піднебіння (порівняй "сад" і "сядь"). Залежно від міри наближення язика до піднебіння приголосні можуть бути м'якими, пом'якшеними, напівпом'якшеними. В укр. мові найбільше здатні палаталізуватися передньоязикові л, н, д, т, з, с, найменше — задньоязикові г, к, х та губні б, п, в, м, ф. П. наз. і зміни г, к, х у ж, ч, ш та в з, ц, с (нога — ніжка, нозі), що виникли у спільнослов'ян. період.Асиміляція - артикуляційне упо­дібнення одного звука до іншого в мовленнєвому потоці в межах сло­ва або словосполучення. Наприклад, у слові боротьба дзвінкий [б] впливає на попередній глухий [т') і уподібнює його собі, тобто одзвінчуе його: [бород'ба]. повна асиміляція — асиміляція, за якої звуки уподіб­нюються повністю, тобто стають абсолютно однаковими. Наприклад: знаніа -» [знан:а, неповна асиміляція —^асиміляція, за якої зву­ки наближаються за ознаками, але повністю пе"збігають-ся. Наприклад: просьба [проз'ба], боротьба [бород'ба]. прогресивна асиміляція — асиміляція, за якої попередній звук упливає на наступний регресивна асиміляція — асиміляція^за якої наступний звук впливає на попередній: молотьба [молод'ба] Дисиміляція - розподібнен­ня артикуляції двох однакових або подібних звуків у межах слова, втрата ними спільних фонетичних ознак. Дисиміляція, як і асиміляція, може бути прогресив­ною ^срібро -^ срібло; реграсивною (рицар —> лицар, суміжною (легкий [ле"хкиі], несуміжноюною (велблюд — верблюд,

Спрощення – випадання звука в певних групах приголосних у вимомові або ж у вимові та на письмі. В українській мові спрощення наявне в таких групах приголосних: ждн —* жн (тиждень — тижневий), здн —> зн (виїздити - виїзний), стн —* сн (честь - чесний), стл —* сл (щастя - щасливий), слн —> сл (масло - масний), стц —* сц (містити - місце), лнц —» нц (сонце), рдц —» рц (сердечний -серце), сткл —у скл (скло), скн —* сн (тиск - тиснути), зкн — зн (бризкати - бризнути) та ін.