Звуки мови можна вивчати одночасно в 3х аспектах: як фізичне (оскільки звук мови, як і будь-який інший, має фізичну природу, і має такі ж властивості, як і будь-який інший – силу, довготу, висоту, тембр, тон, шум), фізіологічне (оскільки звуки мовлення творяться мовленнєвим апаратом людини) та лінгвістичне (функціональне, оскільки звук має певне функціональне навантаження) явище. Перші два аспекти вивчаються фонетикою, останній – фонологією.
Отже, фонетика – розділ мовознавства, в якому вивчається звуковий склад мови, звукові зміни і їх зумовленість, фонетичні засоби. Фонетичні дослідження сулм започаткував Олексій Павловський своєю працею «Грамматика малороссійскаго нар[ять]чия»), пізніше Олександр Потебня, Степан Смаль-Стоцький, Костянтин Михальчук, Агатан Кримський.
Фонологія – розділ мовознавства, що вивчає звуки з погляду їх функціонування у мові – як фонеми. В українському мовознавстві дослідження в цій ділянці починаються з 20-х рр. працями Олексія Синявського, Євгена Тимченка, Олени Курило та ін..
Фонологія безпосередньо пов’язана з фонетикою: об’єкт вивчення цих наук той самий – звук людської мови, відмінні тільки аспекти його вивчення.
Фонема та звук – різні величини. Вперше про їх різницю сказав Іван Бодуен де Куртене (основоположник рос фонології ). Фонема – мінімальна одиниця звукової будови мови, функція якої полягає у розрізненні і розпізнаванні значущих одиниць – морфем, а через них і слів. Фонеми як функціональні одиниці реалізуються в звуках.
Відмінність між фонемою і звуком:
1) фонема — соціальне явище, тобто це те спільне в звуці, що робить його впізнаваним незалежно від особливостей його вимови різними людьми; звук — індивідуальне явище; 2) фонема — мовна одиниця; звук — мовленнєва;
3) фонема — абстрактна одиниця (вона існує в уяві мовців); звук — конкретна одиниця, фізичне явище, яке сприймається на слух фонема — величина стала; звук — величина залежна
Конкретна реалізація фонеми у мовленні називається відтінком, або алофоном (гр. alios — інший, phone — звук), фонеми.
Головний вияв фонеми (інваріант) — це звук, у якому та чи інша фонема реалізується в позиції, що не залежить від фонетичних умов. Варіант фонеми — це той відтінок у звучанні звука, якого він набуває в слабкій позиції, тобто такий, що не сприяє виявленню головного звукового значення фонеми.
Розрізняють три головних типи варіантів фонем: позиційний, комбінаторний, факультативний.
Позиційним варіантом фонеми є звук, що, чергуючись із головним виявом фонеми, вимовляється у певній, чітко означеній слабкій позиції([сеило'] — [се'ла]).
Алофони, зумовлені характером сусідніх фонем, називаються комбінаторними. Наприклад, у слові сон звук \с\ перед наступним \о\ стає огубленим.
Факультативні варіанти фонем не є обов'язковими, а тільки можливими Вони властиві переважно окремим групам носіїв української мови і нерідко суперечать нормам української орфоепії.
До фонетичної системи української мови входять 6 голосних і 32 приголосні фонеми. Кожній фонемі властиві артикуляційно-акустичні ознаки: ряд, підняття, лабіалізація, твердість-м'якість, глухість-дзвінкість, місце й спосіб творення тощо. Цими ознаками одна фонема відрізняється від іншої, тобто протиставляється їй. Розрізнення фонем визначається різним набором цих диференційних ознак.
Голосні або вокальні – звуки, що творяться при відкритому мовному каналі на основі музичного тону і виконують складотворну функцію. Основу класифікації голосних звуків становлять їх фізіологічні аспекти творення:
- За горизонтальним рухом язика (за місцем творення): Голосні переднього ряду –е, -і, -и; Середнього ряду в укр. мові немає Голосні заднього ряду а-, -о, -у
- За вертикальним положенням язика :Високого піднесення –і, -и, -у; Середнього піднесення –е, -о; Низького піднесення –а.
- За участю губ :лабіалізовані –о,-у Нелабіалізовані –а, -і, -и, е.
Приголосні – звуки, що творяться на основі тону і шуму, або просто шуму, при артикуляції яких струмінь повітря має долати перешкоду. Не виконують складотворної функції.
Класифікація приголосних звуків за фізико-фізіологічними показниками:
- За участю голосу і шуму : Сонорні - -л, -м, -в, -н, -р, -й і їх м’які відповідники; Шумні а) дзвінкі : -б, -д ,-дь, - ґ, -г, -з , -зь, -ж, -дж, -дз, -дзь; Б) глухі : -т, -ть, -п, -к, -ф, -с, сь -ч, -х, -ц, -ць -ш.
- За місцем творення : А) губні –б, -п,-в, -м, -ф Б) язикові :передньоязикові –д, -дь, -т, -ть, -з, -зь, -с, -сь, -ж, -ш, -дж, -ч, -дз, -дзь, -ц, -ць, -л, -ль, -п, -пь, -н, нь. - середньоязикові - й; - задньоязикові - - ґ, -к, -х; Фарингальні (глоткові) – г
- За способом творення :Проривні – б, -п, -д, -т, - ґ,-к, -дь, ть. Щілинні –в, -ф, -з, -с, -ж, -ш, -й, -х, -г Африкати – дж, -дз, -ч, -ц Носові – м, -н, нь. Вібранти – р, р.; бокові – л, ль.
- Тверді/м»які.