Українська мова належить до східноєвропейської мовної підгрупи слов’янської групи мов, яка входить до індоєвропейської мовної сім’ї. Найближче споріднена українська мова з російською і білоруською, з якими утворює східнослов'янську підгрупу слов'янських мов.
Існують дві основні теорії зародження і розвитку української: перша теорія, яка побутувала в офіційній радянській науці і найчіткіше викладена в працях Олексія Шахматова, стверджує, що у.м. походить не прямо з прасловянської, а опосередковано через прасхіднословянський та давньоруський періоди. О.Шахматов виділяв 2 періоди в історії мови давніх словян: 1) спільноруський або праруський, який існував від виділення сх. словян із праслов’янської єдності (6-7 ст.) до 11 століття 2) давньоруський – до 13 століття доки продовжувалося спільне мовне життя сх. Словян. Проте, на початку 20 століття зявляються перші спроби заперечення такої позиції. У 1913 р. Степан Смаль-Стоцький у співавторстві з Теодором Гартнером видає в Австрії працю, де заперечує існування спільносхіднословянської мови і робить загальний висновок про те, що українська мова ближча не до білоруської чи російської, а до сербської. Його робота була закритикована. Вважалося, що він нагинає науку до політики. Смаль-Стоцького було виведено із ряда серйозних вчених. Проте з цього часу теорія праруської мови зазнавала все відчутніших ударів, зокрема від українських мовознавців Євгена Тимченка, Всеволода Ганцова, Олени Курило. Найповніше тезу про відсутність спільносхіднословянського періоду обґрунтував Юрій Шевельов. На сьогоднішній день позиція Юрія Шевельова є загальноприйнятою в українській лінгвістиці. Він також запропонував періодизацію розвитку української мови:
1) 6-7 століття – найдавніші процеси відходу від праслов’янської спадщини. Початок творення Києво-Поліського та Галицько-Подільського мовних регіонів, на основі яких потім була сформована укр.. мова.
2) 8-9 століття - Взаємодія Києво-Пол. та Гал.-Под. рис на території Пд. Волині.
3) Кінець 9 – перша половина 13 століття – політична і мовна експансія Києва на Зх і Сх.
4) До сер. 13 ст. – втрата степу, пізніше – агресія Криму і спустошення південно- і східноукраїнських земель.
5) Реконкіста, вимішування говірок на пд. І сх. Від Києва, творення на козацьких землях синтетичних пд.-сх говірок і тим самим осередку української мови в сучасному розцмінні слова.
Юрій Шевельов зазначає також, що про історію певної мови слід говорити тоді, відколи відбулася перша зміна, що не була спільною з сусідніми мовними одиницями. Щодо української мови, то її особливостями порівняно з найбільш спорідненими білоруською і російською є такі: 1) перехід ЯТЬ в і: ліс (рос. лес) 2) Подовження приголосних: зілля (рос. зелье) 3) злиття ы та и(і) в один звук и: син (рос. сын), синь (рос. синь). 4) подовження о, е і перехід їх в і після занепаду зредукованих: ріст (рос. рост). 5) зближення и та е в ненаголошеній позиції. 6) закінчення –у в Р.В. одн іменників чол. Роду. 7) Закінчення –ові в Р.В. одн. Ім.. чол.. роду….Це основні, але не всі відмінності української мови. Окрім того, у.м. має свої особливості на лексичному та синтаксичному рівнях.
