Роль історичних матеріалів, зокрема українських літописів XVII– ХVIII ст., у творчості Т. Шевченка неодноразово поставала у центрі досліджень вітчизняних літературознавців, серед яких І. Франко, М. Рильський, О. Білецький, М. Возняк, Л. Кошова, В. Щурат, М. Марченко, Я. Дзира та ін. Сам письменник у творах раннього пе- ріоду (1838–1843) згадує про джерела їх написання у примітках або ж передмовах до них, посилаючись на "Историю Малой России…"Аналіз творчої спадщини митця дає можливість стверджувати, що саме літописи XVII–ХVIII ст. залишили глибокий слід у його поетичній спадщині. На думку С. Єфремова, світоглядні основи Т. Шевченка сформувалися під впливом Святого Письма, творів Г. Сковороди та літописів, серед яких він, зокрема, відзначив "Історію Русів". Завдяки О. Бодянському Т. Шевченко ознайомився з козацькими літописами, зокрема, з особливо цікавим для нього літописом Величка, перебуваючи у Москві у 1844–1845 рр. Вагоме значення мала не лише робота в архівах вченого, а і його розповіді як відомого на той час історика і славіста. Результатом студіювання літопису Величка в О. Бодянського у 1844 р. стало написання поезії "Чигрине, Чигрине", де одразу впадає в очі текстуальна близькість художніх образів, настроїв, мотивів. Автор літопису описує свої враження від мандрівки Україною: "Я побачив, що фортеці, які траплялися нам на шляху у військовому поході […] одні стоять малолюдні, інші зовсім спорожні- ли – розруйновані, зарослі землею, запліснявілі, обсаджені бур'яном і повні лише червів, і зміїв, й усякого гаддя, що там гніздиться.» Подібна картина зображена у поезії Т. Шевченка після його мандрівки Україною: "…заснула Вкраїна, / Бур'яном укрилась, цвіл- лю зацвіла, / В калюжі, в болоті серце прогноїла / І в дупло холодне гадюк напустила, / А дітям надію в степу оддала". Сумними мотивами пронизано увесь твір, але, на відміну від Величка, автор сподівається, що "встане / Правда на сім світі". Літопис Величка є основою й інших творів Т. Шевченка: "І мертвим, і живим, і ненарожденним…", "Великий льох", "Засту-пила чорна хмара та білую хмару", "Юродивий", "Іржавець", "Три літа", "За байраком байрак" та ін. Таким чином, козацькі літописи, а не їх інтерпретації – стали джерелом рецепцій тем, мотивів і обра- зів Шевченкової поезії. Літописні мотиви також присутні у творчості поета В. Стуса. Жахливi часи iсторiï Украïни, коли торгували рабами-украïнцями у ясир, знайшли своє вiдображення в поезiï "За лiтописами Самовидця". Навiть коли поет пише своï рядки, присвяченi коханiй, то й тут йому бачиться рiдна земля: "запарувала духом твоïм земля". Так, його поезiя була жива однiєю любов'ю - любов'ю до Украïни.Уже з перших рядків окреслюється страшна апокаліптична картина братовбивчої боротьби, якої жахаються не тільки люди, а й природа, сонце, сам Бог.Украдене сонце зизить схарапудженим оком, мов кінь навіжений, що чує під серцем ножа. За хмарою хмари. За димом пожарів — високо зоріє на пустку усмерть сполотніле божа. Сонце — символ життя, світла, радощів — і те "украдене": воно перелякане тим, що чинять люди, "зизить схарапудженим оком". Жах від побаченого на землі передається чисто стусівським порівнянням: "мов кінь навіжений, що чує під серцем ножа."Принагідно зауважимо, що образ коня улюблений в народній творчості. В. Стус звертаєтьсь до цього образу у момент найвищого емоційного напруження твору, втілюючи в ньому, як і в пісні чи в драмі, добрі начала вірності, незрадливості. В. Стус почуття жаху перед руїною, яку переживає українська земля, увиразнює пронизливим порівнянням — сонце дивиться на землю, мов кінь, що чує під серцем ножа. Звернемо увагу, що Бог у поезіях В. Стуса — це символ людської совісті, віри в добро та справедливість. Можна принагідно згадати вірші "Ввесь обшир мій — чотири на чотири", "Наблизь мене, Боже, і в смерть угорни." Поет звертається до Бога і в час, коли йому нестерпно важко, коли він шукає в ньому опори, любові до людини, до рідної землі. В. Стус, вдаючись до далекого історичного минулого України, до однієї з її найчорніших і найтрагічніших сторінок, через роки звертається до сучасників, закликає зробити належні висновки, щоб не повторювались страшні картини, які пережила Україна у сімнадцятому та двадцятому століттях. Оповідання "Останній день" стосується вже XVIII ст. В.Шевчук звертається до свого улюбленого історичного персонажа - козацького літописця, учня київської Академії, який від 1690 р. служив у канцелярії В.Кочубея, а з 1705 р. – в
генеральній канцелярії Самійяа Величка. В історичній розвідці "Просвічений володар" перед читачем з'явиться не просто легендарний гетьман Іван Мазепа, а далеко не пізнаний, утім найцікавіший, максимально наближений до реального, образ векликого гетьмана. Письменник, створюючи свою художню мікро галактику, що захоплювала у свій радіус дедалі більше тем, часових шарів, типажів, писав кілька епосів: "Дім на горі", "Три листки за вікном", а ще -серію фантастичних повістей, які, проте, не переросли в епічну цілість, хоча отакий" задум автор і виношував, і він мав би втілитися в епос "Дорогою в тисячу років'" (пізніше під такою назвою вийшло Шевчукова книжка літературознавчих розвідок). Один iз найвiдомiших романiв про Хмельницького це роман Павла Загребельного «Я, Богдан». У цьому романi читач стає свiдком того,як Хмельницький iз рядового козака вирiс до гетьмана, а народнi масистали вбачати в Богдановi уособлення самих себе. Дуже багато важить уцьому рiвняннi (Богдан народ) потужно зображений iнтелект, мегасвiтпочувань i думок гетьмана. Це людина справдi титанiчного розуму й серця.Велич Богдана у тому, що вiн першим побачив свiй народ в iсторичному контекстi i водночас усвiдомив себе вписаним у безсмертя народу.Своє покликання Богдан бачив не в тому, щоб тiльки виграватибитви, а щоб вигравати народну долю.Стати отцем вольностi не на мить,не на день, а на вiки ось над чим я думав тоï червневоï ночiговорить Богдан у фiналi роману.
