Експресіоні́зм — літературно-мистецька течія авангардизму, що сформувався в Німеччині на початку ХХ століття. Основний творчий принцип експресіонізму — відображення загостреного суб'єктивного світобачення через гіпертрофоване авторське «Я», напругу його переживань та емоцій, бурхливу реакцію на дегуманізацію суспільства, знеособлення в ньому людини, на розпад духовності, засвідчений катаклізмами світового масштабу початку XX ст.
Визначальні риси експресіонізму:
- зацікавленість глибинними психічними процесами;
- заперечення як позитивізму, так і раціоналізму;
- оновлення формально-стилістичних засобів, художньої образності та виразності, часом непоєднуваних між собою, як глибокий ліризм і всеохоплюючий пафос;
- суб'єктивізм і зацікавленість громадянською темою;
- бунт проти сталих академічних форм в образотворчому мистецтві при збереженні головних жанрів (портрет, батальний жанр, побутова картина, міфологічний чи релігійний образ, пейзаж, навіть натюрморт).
- метою є показати всі аспекти життя без ідеалізації, однаково погані й гарні, підлі і шляхетні, злі і добрі, сумні і радісні, бо всі вони є виявом людської духовності.
- завдання мистецтва у вираженні незримого через зриме, внутрішнього через зовнішнє, у збагаченні усвідомленого пізнання інтуїтивним.
- символ, гіпербола, гротеск (крикливі художні засоби).
- фрагментарність та плакатність письма, позбавленого прикрас.
- тяжіння до абстракцій, естетизація потворного
Письменники-експресіоністи (поряд з багатьма художниками) групувалися навколо журналів: «Штурм», в цілому далекого від гострих політичних проблем; «Акціон» - соціально насиченого, антивоєнного, перейнятого гуманістичними і нерідко революційними ідеями, і співзвучного йому німецького журналу «Вайсе блеттер».
Як і імпресіонізм, постав у творчості західноєвропейських художників (В. Ван Гог, Е. Мунк, П. Сезанн, П. Гоген, А. Матісс та ін.). Згодом експресіоністичний стиль засвоює німецька література (С. Георге, Г. Тракль, Ф. Кафка, Б. Брехт, Рільке, Целан), а далі й інші європейські літератури. Український експресіонізм започаткував В. Стефаник, проза М. Хвильового, І. Дніпровського, Ю. Липи, Т. Осьмачки, М. Бажана. Театр: Г.Кайзер, Е Толлер, ранній Брехт, Курбас. Композитори: Ріхард Штраус.
Пауль Целан (Анель) народився і виріс в Чернівцях, єврей. Особливості: багатомовність, багатосмисловість, інтертекстуальна насиченість, багатоголосе звучання. Перекладали: М. Бажан, В. Стус.
«Фуга смерті» Вплив - Пабло Пікассо картина «Герніка». Шедевр авангардистського мистецтва, антиестетична тема. Напрям: між німецьким експресіонізмом і французьким сюрреалізмом. Умовні образи далекі від життєвих реалій, але вгадувані. Грунтується на центомно-коллажному принципі. Дактилічна основа з неоднаковою кількістю строф. Фуга – повторення різними голосами однієї або кількох тем (оркестр євреїв в Освєнцимі). Протиставлення високої німецької християнської культури і варварства. Контраст «музика і смерть» (алюзії на Вагнера, Брамса). Дійова особа – безіменний комендант табору, що змушував євреїв грати і танцювати перед смертю («Танець смерті» Г. Гольбейн). Золотоволоса Маргарита (німкеня), попеляста коса Соломіт (єврейка). Змія – символ життя і смерті, сили і влади.
Целан - поет апокаліптичного світобачення, і його образи впливали швидше на емоційному рівні, аніж спонукали до роздумів. Але з другого боку, целанівська лірика емоційна настільки, наскільки може бути емоційним шок.
Творчість розвивалася під впливом французького символізму та сюрреалізму. Переклав на німецьку мову поезії Поля Верлена та Артюра Рембо.
Книга "Мак і пам'ять" склалася переважно з елегійних віршів, що утворили своєрідний цикл. Навіть за самою тематикою (оплакування загиблих, скорботна пам'ять про мертвих, протистояння пам'яті і забуття) ці поезії можна класифікувати як елегії. Для структури цього жанру вельми істотним є принцип антитези, у Целана за даним принципом побудована ціла збірка. Найчастіше вживані слова символізували протилежні поняття: вода - вогонь, камінь - серце, забуття і т. д. («Від порога до порога»)
"Мовні ґрати" Метаморфози слова, його пригоди в епоху, що не надається до описання, - одна з головних тем творчості поета цього періоду. Він дотримувався тези: після Освенціма людство приречене жити у проміжку між останнім актом історії і віддаленим на невизначений термін Страшним Судом.
У збірках "Троянда нікому" і "Переведення подиху" Целан відмовився від "гри з метафорами". Водночас у нього з'явилися "нонсенс -вірші", акцент перенісся на гру, іронію та сарказм.
"Ниткуваті сонця" автор надав надто суттєвого значення проблематиці "сказаності" світу, темі складності у мовленні. Він писав навіть про можливість "пісень потойбіч людства" - тобто про певну утопічність взагалі.
106.
