Лорка - іспанський поет і драматург, відомий також як музикант і художник-графік. Центральна фігура «покоління 27 року», один з найяскравіших і значніших діячів іспанської культури XX століття. У 1914 році Лорка почав вивчати право, філософію і літературу в університеті Гранади. Гарсіа Лорка багато подорожує по країні. В 1918 р. у Лорки виходить перша поетична збірка «Враження й пейзажі», що принесла йому, якщо не комерційний успіх, то хоча б популярність. У 1919 р. Гарсія Лорка приїжджає до Мадрида. У столичному університеті він знайомиться з Сальвадором Далі та Луїсом Бунюелем, а також з Григоріо Мартінесом Сьєрра, директором театру «Еслава». На прохання Сьєрри Лорка пише свою першу п'єсу «Чаклунство метелика» і здійснює її постановку. Згодом нові поетичні збірки, включаючи «Циганські романсеро». У цих віршах поет, за його власними словами, «хотів злити циганську міфологію з усієї сьогоднішньої повсякденністю». Лорка писав цю книгу довго, то залишаючи, то повертаючись до неї знову. У віршах, що увійшли до цієї збірки, поет прославляє волелюбних мешканців його рідної Гранади, розповідає про життя простого народу Іспанії, його жалі і радощі, «Циганське романсеро» - це ж не випадкова назва однієї з кращих книг Лорки. Гранадським цигани були з дитинства близькі поетові, їх творчість, злилося зі стихією андалузької пісні, живило його лірику. Іспанські цигани становили більшу частину населення Гранади, але збірка романсів Гарсіа Лорки присвячений не тільки циганам. Сам автор називав його поемою про Андалузії. Він часто повторював, що «Циганське романсеро» - «вівтар Андалузії, овіяної римськими і палестинськими вітрами», а циганської вона названа тому, що цигани, на його думку, саме благородне і глибоке плем’я на його батьківщині, «її аристократія, хранителі вогню, крові й мови ». Для віршів цього циклу характерні незвичайна поетичність і образність. Вони пройняті ліричної сумом, що переходить іноді в трагізм сприйняття світу, ворожого простим бідним людям. Гарсіа Лорка творчо сприйняв і продовжив традиції іспанського народного романсу, для якого було характерне поєднання ліричного й оповідального початку, гострий сюжет і глибокий драматизм подій. Вірші «Циганського романсеро» різноманітні за змістом, але їх головні теми незмінно носять загальнолюдський характер. Це вічні теми: любов, материнство, розлука, ворожнеча, родова помста, смерть. Головні герої творів - люди з народу, що надає віршам поета яскраву соціальне забарвлення. У п'єсах Лорки герої йдуть назустріч небезпеці, осмілюються кинути виклик світу. Вони можуть схилитися перед статуєю святого, а можуть зустрівши суперника або кривдника не роздумуючи схопитися за ніж. Персонажів Лорки веде по життю пристрасть. Лорка відродив іспанський поетичний театр, пробудив сцену від багаторічного сну. Поет, як і його герої, кинув виклик долі - і як художник здолав опір недоброзичливців, переламав настрої публіки, відвиклої від театральних тріумфів.
Свої погляди на театральне мистецтво Лорка виклав в "Беседе про театр" (1935 р.). Це своєрідна лекція, з якою драматург ви ступив в Мадриді перед показом своєї трагедії "Йерма" (1934 р.). Спектакль грали вночі, глядачами були артисти, люди театру, художники. Так що з програмним виступом Лорка звертався до колег. Він прагнув переконати їх, що потрібний новий театр - театр з "розгорнутими крилами".
«Криваве весілля» - 1 частина трилогії «Дім Бернарди Альби», вже в саму назву поміщено протиріччя: весілля - це свято, а не кров... У Лорки природа не союзник героїв : право наслідувати голос природи і пристрасті персонаж набуває ціною злочину. Весілля кінчається кривавою драмою, тому що Наречена виходить заміж за нелюба, а за радісною подією причаїлася примара родової ворожнечі. І Наречена зриває з голови вінок і втікає з тим, кого любить. У цій п'єсі чергуються вірші і проза. Коли герої, хай і усупереч закону, набувають свободи, з сцени за задумом драматурга, звучить поетична мова, наповнена фольклорними образами. Але гуна - символ Смерті, нічний соловей співає не гімн любові, а реквієм. Погоня наздоганяє утікачів - гине молодість, гине любов. І поет вустами Матері Жениха вимовляє "прокляття ножам", прокляття знаряддю смерті.
