Внаслідок заслання до Чорного моря написав «Скорботні Елегії» - зображає своє сумне положення, скаржиться на долю і намагається схилити Августа до помилування. Складаються з 5 книг, звернені в основному до дружини, до дочки і друзів; 2-га книга— до Августа.За «Скорботними елегіями» були написані «Понтійські листи», у 4-ох книгах. Зміст цих адресованих Альбіновану та іншим особам листів по суті той самий, що і в елегій, з тією тільки різницею, що в порівнянні з останніми, «Листи» виявляють помітне падіння таланту поета. Автор соромиться написаного , постійний гніт несприятливої обстановки все більше засмучував політ його фантазії.
«Метаморфози» (означ. Перевтілення) — найбільша за обсягом поема у римській літературі (15 книг. Описує створення та історію світу на основі грецької та римської міфологій. У Метаморфозах автор, широко використовуючи численні оповіді і легенди, намагався осмислити світ навколишній, заглянути у складний і суперечливий внутрішній світ людини. За допомогою різних образів Овідій прагнув підтвердити думку грецьких мислителів про те, що все на світі плинне, все міняється, ніщо не залишається незмінним і найпридатнішими для цього видавались йому саме перекази про перевтілення. «Метаморфози» — це, за задумом поета, цілісна епічна поема, що повинна розгорнути перед читачем поетичний образ еволюції світу від його початків аж до сучасної авторові доби. Починається вона з створення світу - адже коли Хаос розділився на Небо і Землю, це вже було перше в світі перетворення. А закінчується вона буквально вчорашнім днем: за рік до народження Овідія в Римі був убитий Юлій Цезар, в небі з'явилася велика комета, і всі говорили, що це піднеслася на небеса душа Цезаря, який став богом, - а це теж не що інше, як перетворення. Так рухається поема від найдавніших до новітніх часів. Серед численних поетичних оповідань Овідія особливу увагу залучають легенди про Фаетона,; про самозакоханого Нарциса, що перетворився у квітку; про політ Дедала й Ікара; новели про Пігмаліона й Галатею; Пірама й Тізбу; ідилія про Філемона й Бавкіду, сказання про Орфея й Евридіка. Переказуючи без яких-небудь істотних змін зміст древніх міфів, Овідій нерідко надає їм нове філософське звучання Кожний міф перетворюється в поета у витончену поетичну новелу, наповнену глибоким змістом і неповторними яскравими характерами, піднесеними, хвилюючими почуттями й життєвим драматизмом. Тут ми бачимо страждання матері, що втратила своїх дітей (Ніоба); любов художника, що дає життя своєму утвору (Пігмаліон і Галатея); силу мистецтва, що перемагає смерть (Орфей і Евридіка); трагічну загибель закоханих (Бенкетам і Тізба). Висновок:«У світі ніщо не стоїть, але все оновлюється вічно».Ось про ці вічних змінах все, що ми бачимо в світі, і нагадують нам старовинні розповіді про перетвореннях - метаморфози.
17.
