Римський сенат в 70 – 60 роках до н. е. опинився в скрутному становищі. Виступи і повстання громадян проти суланських порядків та їх наслідків призвели до військових дій як на території Риму (повстання в етруських містах, начолі з консулом Емілем Ліпідом 78 – 77рр. до н. е. ) так і за її межами ( війна в Іспанії 78 – 72рр. до н. е., начолі з Марієм Квінтом Серторієм).В 70 р до н. е. на консульську посаду було обрано воєначальників Помпея та Краса, які мали не аби який авторитет в римській армії. Ці два консули вернули владу народним зборам, посади цензорів, відмінили відкупну систему оподаткування в Азії.
Повстання Серторія--Після пригнічення повстання Лепіда центром боротьби проти сенатської олігархії і сулланського режиму зробилася Іспанія. Сюди стікалися усі невдоволені пануванням сулланців, у тому числі залишки військ Лепіда і Брута. На чолі цього руху стояв сподвижник Марія Квінт Серторій, блискучий організатор і талановитий воєначальник, тонкий політик і дипломат. З римлян, що зібралися біля нього, Серторій сформував невелике, але міцне військо.Прагнучи до зміцнення свого положення, Серторій зав’язав зносини і з понтійським царем Митридатом VI і обіцяв йому допомогу грошима і кораблями. Він вступив в переговори з піратами, які панували на Середземному морі, узабезпечивши себе таким чином від дій римського флоту. І у військовому, і в політичному відношенні положення Серторія в середині 70-х років I ст. до н. е. було міцним. Тому в Іспанію на допомогу Метеллу Пію був відправлений з новою армією Гней Помпей.З прибуттям Помпея положення стало мінятися. Ще на марші, проходячи через Південну Галлію, Помпеї зумів частково силою, частково дипломатією привести до покірності деякі галльські племена і перервати їх зв’язки з армією Серторія. Поява другої римської армії змусила Серторія розділити свої сили на дві частини. На чолі військ, що діяли проти Помпея, встав сам Серторій.У 72 р. до н. е. Перпенна організував змову проти Серторія, і він був убитий під час бенкету. Загибель Серторія призвела до деморалізації його армії, яка незабаром була знищена Помпеєм. Повстання Серторія показало, наскільки недосконало було провінційне управління. Продажні і користолюбні намісники грабували місцеве населення, озлобляли його, породжували антиримські настрої. Тому після пригнічення повстання Серторія Помпей залишався впродовж деякого часу в Іспанії, упорядковуючи справи іспанських провінцій. Помпей поліпшив управління Іспанією; багато громад і племена визнали його своїм патроном і покровителем.
III Мітрідатова війна --У 75 р. до н. е. Нікомед IV Філопатр, цар Віфінії, заповідав своє царство Риму. Але його володіння на південному чорноморському побережжі Малої Азії граничили з Понтійськім царством. Мітрідат прозорливо побачив в цьому перш за все військову загрозу для своїх володінь. До того ж він і сам претендував на володіння Нікомеда. У 74 р. до н. е. його 120-тисячна армія за підтримки місцевого населення вторглася в залежну від Риму Віфінію і опанувала її. Одночасно почалася війна проти римлян Каппадокії і Пафлагонії.На початку 66 р. до н. е. командування римською армією на Сході перейшло до полководця Гнея Помпея. У тому ж році поблизу міста Нікополя відбулася друга в історії битва між римлянами і військами царя Мітрідата.Помпею вдалося зайняти пануючі над полем битви висоти, і понтійцям довелося користуватися похідним табором під ними. Вночі римські легіони раптово атакували сплячих понтійців і розгромили їх, обернувши царську армію до втечі.Після цієї битви Мітрідату довелося бігти спершу до Колхіди, а звідти через Чорне море в столицю Боспорського царства місто Пантікапей. Там він вирішив зібратися з силами і знов почати війну проти ненависного йому Риму. Проте підтримки у народу і війська збіглий понтійській цар не отримав.Незабаром проти Мітрідата VI Евпатора повстали грецькі міста Північного Причорномор'я і азовського побережжя. Заколот проти государя підняло і царське військо на чолі з його сином Фарнаком. Тоді в 63 р. до н. е. цар Мітрідат покінчив життя самогубством. Спершу він прийняв отруту, яку завжди носив з собою. Але отрута не подіяла, оскільки з юнацтва, Мітрідат VI боявся отруєння і виробляв імунітет до отрут. Тоді, цар наказав своєму охоронцеві галлу проткнути його мечем, що той і зробив. Тим самим він уникнув приниження з боку переможців. Але його син Фарнак, після узяття фортеці, велів відрізати голову батька і послати римському сенату на знак відданості. Сам Фарнак став «почесним другом і союзником Риму».Підсумком Третьої Мітрідатової війни стало перетворення Віфінії і Понту на римські провінції. Услід за цим полководець Помпей підійшов на чолі багатотисячної римської армії до вірменської столиці Артаксат і примусив царя Тіграна визнати себе васалом Риму і відмовитися в його користь від усіх своїх завоювань. Загибель Мітрідата VI Евпатора привела до значного розширення володінь Риму в Малій Азії.
Надзвичайні повноваження Помпея--Під час Мітрідатових воєн піратство, хоча римляни і робили слабкі спроби його припинити, досягло надзвичайних масштабів. Спільними зусиллями вождів народної партії і вершники, які здолали опір консервативної опозиції, в 67 до н.е. був прийнятий закон Габінія, він надавав Помпею надзвичайно широкі повноваження. Йому надавалася повна влада над всім морем і над прибережною смугою суши в п'ятдесят миль. Крім того, Помпей одержував право призначати п'ятнадцять (по іншим джерелам можливо, двадцять чотири) легатів із преторськими повноваженнями й розпоряджатися величезними людськими ресурсами, безліччю кораблів і значних коштів.Ці надзвичайні повноваження деяким чином передбачали необмежену імператорську владу. За три місяці Помпей очистив море від піратів і взяв їхнє головне укріплення на кілікійському узбережжі (у Малій Азії) на північ від Кіпру. Деяких з них Помпей Великийоселив на виділених їм землях, зокрема, у містах Димі і Солах.Успіхи Помпея у війні з піратами привели до здійснення в 66 до н.е. іншого заходу народної партії - прийняттю закону Манілія, по якому Помпей ставав головнокомандуючим у війні з Мітрідатом і намісником усього Сходу.Завдяки діям Помпея на Сході римські кордони пересунулася до ріки Євфрат у Сирії. Їм були створені ще три провінції - Віфінія і Понт, Кілікія, Сирія, а в менш освоєних регіонах він заснував кілька царств, клієнтів Рима. Походи Помпея сприяли розквіту багатьох міст і майже вдвічі збільшили доходи Римської Імперії. Щедро винагородивши своїх воїнів і командирів, Помпей проте зміг внести в римську скарбницю величезну здобич. Після повернення в Італію й розпуску армії в 61 до н.е. Помпей мав всі підстави розраховувати на пошану й негайне схвалення всіх своїх дій на Сході.
Змова Катіліни--спроба частини римського нобілітету, незадоволеного існуючим станом, захопити владу. Названа за іменем лідера змовників, Луція Сергія Катіліни. Основні події розвивалися в 63 році до н. е.Змовники планували провести скасування боргів і влаштувати проскрипції для поліпшення свого фінансового становища. Катіліна також обіцяв роздати своїм прихильникам магістратури і жрецькі посади.Про змову було відомо багатьом в Римі, однак точних відомостей не було ні в кого. Про масштаб планів змовників стало відомо Фульвії, коханці Квінта Курія. Фульвія розповіла про підготовку змови багатьом в Римі, і в швидко про змову стало відомо консулу 63 року Марку Туллію Цицерону, який зумів переконати Квінта Курія видавати йому задуми Катіліни у міру їх появи. 5 грудня 63 року п'ятеро з числа тих, що перебували у Римі, змовників були страчені за рішенням сенату, але без формального судового рішення.Після страти змовників у Римі, оточені в північній частині Італії Катіліна і Манлій вирішили таємно проникнути в Трансальпійську Галлію, проте Квінт Целер перегородив їм шлях на північ, а Гай Антоній підходив з півдня. Катіліна і Манлій вирішили почати битву з більш слабким Антонієм якомога швидше, оскільки його солдати, дізнавшись про події в Римі, почали розбігатися.У запеклій битві при Пісторії загони змовників, очолювані Катіліною і Манлієм, зазнали поразки, а сам Катіліна був убитий.
