Основними факторами формування особистості є: спадковість; оточуюче середовище; виховання, діяльність.
Першим фактором є біологічна спадковість. Під спадковістю розуміють передачу від батьків до дітей відповідних якостей і психічних особливостей. Носії спадковості – гени – зберігають і передають із покоління в покоління всю інформацію про організм.
Педагогічний аспект досліджень закономірностей людського розвитку охоплює вивчення трьох основних проблем – успадкування інтелектуальних, спеціальних і моральних якостей.
За свідченнями психологів, вродженими у людини є не готові здібності, а тільки потенційні можливості для їх розвитку – задатки. Вони впливають на швидкість виникнення умовних рефлексів, вироблення навичок, форм поведінки, але самі по собі не зумовлюють особливостей особистості. Якщо немає сприятливих суспільних умов, чи людина не займається відповідною діяльністю, вони взагалі можуть не виявлятися. Отже, щоб стати талановитим, потрібно не тільки природні дані, але й певні умови суспільного життя.Спадково передаються і інтелектуальні задатки, однак інтелектуальний розвиток відбувається лише за активної розумової діяльності. За результатами досліджень, фактор спадковості щодо інтелектуального розвитку коливається в межах від 20 до 80 %.
Спадковість може бути причиною не лише ранньої обдарованості, а й розумового відставання.
Однак це не означає, що «біологія – це доля». Фактори середовища визначають варіативність людських якостей і здібностей загалом такою ж мірою, як і гени.
Практично не залежить від спадковості засвоєння соціальних цінностей і норм поведінки, а також розвиток таких якостей особистості, як моральність, працьовитість, дисциплінованість тощо. Вони формуються в процесі соціалізації індивіда, що відбувається в сім’ї, школі, трудовому колективі та ін. соціальних групах.
Крім спадковості на формування особистості впливає і середовище – реальна дійсність, під впливом якої людина соціалізується.
Соціалізація – процес засвоєння індивідом соціального досвіду, системи соціальних зв’язків та відносин. Її мета – допомогти вихованцеві адаптуватися в суспільстві, засвоїти досвід старших поколінь, зрозуміти своє покликання, знайти шляхи найефективнішого самовизначення.
Соціалізація залежить від багатьох чинників, які можна звести до трьох груп:
макрочинники (космос, суспільство, держава);
мезочинники (місто, село етнос);
мікрочинники (сімя, школа, друзі)
У соціальному середовищі людина соціалізується — засвоює соціальний досвід, цінності, норми, установки, активно залучається до системи соціальних зв'язків, самостійно знаходить шляхи найефективнішого самовизначення в суспільстві. При цьому дитина не тільки залежить від середовища, а й сама є активною, діяльною істотою.
На відміну від стихійних соціальних впливів на особистість, виховання – це спеціально організований суспільний процес, спрямований на розвиток гармонійно розвиненої особистості. Будучи цілеспрямованим фактором розвитку особистості, виховання повинно враховувати вплив спадковості та середовища.