Людська особистість розвивається в анатомо-фізіологічному, психічному та соціальному напрямах.
Соціальний розвиток – набуття соціальних якостей, необхідних для життя в суспільстві.
Близький до розвитку людини інший процес – формування особистості, в якому основним є соціальний чинник.
Формування особистості – процес соціального розвитку людини, становлення її як суб’єкта діяльності, члена суспільства, громадянина.
Соціалізація – процес засвоєння індивідом соціального досвіду, системи соціальних зв’язків та відносин. Її мета – допомогти вихованцеві адаптуватися в суспільстві, засвоїти досвід старших поколінь, зрозуміти своє покликання, знайти шляхи найефективнішого самовизначення.
Мета соціалізації полягає в тому, щоб допомогти вихованцеві вижити в суспільному потоці криз і революцій — екологічній, енергетичній, інформаційній, комп'ютерній тощо, оволодіти досвідом старших, зрозуміти своє покликання, визначити власне місце в суспільстві, самостійно знайти шляхи найефективнішого самовизначення в ньому. При цьому людина в процесі соціалізації прагне до самопізнання, самоосмислення, самовдосконалення. '
Соціалізація залежить від багатьох чинників, які можна звести до трьох груп:
макрочинники (космос, суспільство, держава);
мезочинники (місто, село етнос);
мікрочинники (сімя, школа, друзі)
Вони в різній мірі безпосередньо впливають на кожну конкретну людину, динамічно змінюються в умовах науково-технічної революції самі, змінюється і питома вага в соціалізації підростаючих поколінь.
Соціалізація – це процес двобічний. З одного боку, людина набуває соціального досвіду, цінностей, норм, настанов, правил поведінки, властивих певним соціальним групам і суспільству, до яких належить. Вона активно вступає в систему соціальних взаємин. А з іншого – це процес активного відтворення нею системи соціальних зв'язків за рахунок її активної діяльності, активного входження в соціальне середовище
