Марія ліро-епічна філософська поема .Шевченко ніяк не осквернив Божої Матері піднімає жінку на п’єдестал святості материнство для жінки не може бути гріхом.Вершиною у створенні Шевченком ідеалу жінки-матері є його поема «Марія». Поклавши в основу поеми традиційну фабульну канву про євангельську Марію, поет створив оригінальний сюжет, який містив чимало нових ситуацій, колізій, деталей, відсутніх у канонізованих церковних легендах. Просто і щиро, з ліричною задушевністю і ніжністю розповідалося в поемі про життя бідної дівчини, сироти Марії, наймички у свого родича, також бідного тесляра Йосипа. Увечері, коли старий Йосип задумливо сидів біля вогнища, Марія встала та й пішла з глеком по воду до криниці.І гость за нею, і в ярочку догнав Марію... «Так справився поет із великою християнською тайною зачатія і поставив його подію на чисто людському ґрунті», — зауважує І. Франко. На реальній основі, «на чисто людському ґрунті», без будь-якого втручання надприродної «божої» сили відбуваються і всі дальші події, змальовані в поемі. Поет дає «земне» трактування релігійних легенд, соціально і психологічно вмотивовує вчинки героїв, надає всій поемі глибокого філософського змісту. Після відвідин «дивочного гостя» благородний Йосип одружується з Марією, врятовує її від жахливої долі матері-покритки, поділяє з нею всі знегоди і переживання. Ідея звільнення від рабства іде не від бога, вона зародилась серед самих же рабів. За наказом кесаря Йосип і Марія змушені залишити домівку і йти «на ревізію у город Вифлеєм». Дитину Марія народжує на шляху, і саме ту, що «нас од каторги спасла», тобто повернула невільникам-людям Бога. Ісуса ж від Ірода врятували «убогі люди, чабани», які «нам спасителя спасли». Марія знову стає наймичкою, а Йосип — пастух, і вони з дитиною живуть гармонійною родиною, при цьому старий ставиться до Марії, як до дочки, звучи її донею. По смерті Ірода повертаються додому, але застають обійстя зруйноване, при цьому кладеться думка: коли б Марія загинула, Ісус Христос не став би месією, — без матері святий чин не відбувся б: «Без матері і ми б не мали і досі правди на землі! Святої волі!». Отже, народження Христа — це народження в людях понять правди і волі. Зрештою, святі діти святих матерів мають долю розійтися по «путям терновим», щоб проректи «святую правду на землі», якої вони є втіленням, і розіп'ястися «за воленьку, святую волю». За проповідником-сином пішла й мати, покинувши Йосипа, аж «поки не дійшла аж до Голгофи», турбуючись про сина й доглядаючи його. По смерті Христа помер і Йосип. Марія залишилася сама, але не в простій самотині, як земні самотні матері в інших вірша поета, а дібрала апостолів, надихнула їх «огненним словом і внесла в «душі убогії» апостолів «дух святий свій», тоді вони «любов і правду рознесли по всьому світу». Сама ж Богородиця, «сумуючи, у бур'яні умерла з голоду». По тому ченці одягли її в порфіру і «розтлили кроткую», відтак духовно розп'яли. Однак Марія «в людській душі возобновилась, в душі невольничій малій, в душі скорбяшей і убогій». Образ матері тут маємо статичний, бо йдеться не про земну істоту, а матір макрородини, у даному випадку — всього людства.Порівнючи твір Шевченка з відповідною частиною з Біблії, можна сказати, що біблійна історія у ньому набула більш реального змісту, оскільки, н-д, зачаття Ісуса відбулося не природним чином, а тілесним, осучасненою є смерть Марії, та й взагалі стосовно її постаті варто зазначити наявність такрї риси х-ру, як жіноча мужність, сміливість і глибокий розум, оскільки у біблійній історії Ісус віддає Її під опіку своєму учневі, а у поемі Шевченка вона залишається сама і силою свого духу гуртує Апостолів та благословляє їх на шлях проповіді Слова Божого.. Всі наступні події за змістом більш-менш індентичні до біблійної історії. На життя Ісуса здійснює замах Ірод, Марія з Дитятком і Йосифом рятується втечею до Вифлеєму, правда стосовно народження Ісуса у творі не вказано про його народження у яслах, а натомість сказано, що народоли Марія дитятко на шляху дороги. Загалом поему і біблійну оповідь єднає спільний сюжет, а дещо інше висвітлення окремих епізодів у творі Шевченка не є суттєвим відхиленням від правдивого змісту.
