Практика – цілеспрямована діяльність людей по освоєнню природи з метою задоволення своїх потреб. В основі практики - праця.
Практика — діяльність людей, що забезпечує існування і розвиток суспільства, насамперед, об’єктивний процес матеріального виробництва, що становить основу життя людей, а також революційно-перетворююча діяльність соціальних спільностей людей і всі інші форми практичної суспільної діяльності, що ведуть до змін світу. Саме практична суспільновиробнича діяльність породжує і на кожному етапі розвитку визначає свідомість, а разом з нею і теоретичне освоєння дійсності.
Через практику людина виробляє пізнавальні здібності. Вона вимагає і робить можливим пізнання світу і самої людини, породжує потребу в знаннях, формує здатність формувати знання, зумовлює створення засобів для пізнання. Вона виступає як основа пізнання, вихідний момент, з якого починається пізнання. Практика дає фактичний матеріал для пізнання, водночас обумовлює мету, бо вимагає застосування здобутих знань. Практика зумовлює структуру, характер пізнавальної дійсності, а оскільки постійно змінюється, то пізнання є суперечливим.
Вона включає в себе освоєння та перетворення природних і соціальних об’єктів і становить загальну основу, рушійну силу розвитку суспільства і пізнання, а також це специфічний спосіб відношення людини до світу та її буття. П.-людська чуттєва діяльність, предметна діяльність, ознака якої безпосередня чуттєва зміна предмета під час взаємодії людини і предмета природи. Вона є глибинною основою багатозначних форм життєдіяльності людини.
Практика в основі має універсальність. Людина ж змінює світ відповідно зі своїми знаннями, відповідно до своїх потреб і мети. Крім того, людина завжди усвідомлює значення своєї діяльності, моделюючи її можливі варіанти, контролюючи і регулюючи її хід, пропускаючи зміст об’єктивного світу через суб’єктивне ставлення. Людська практика завжди різноманітна, багатогранна, багатошарова, править не тільки мірою дієвості наявного знання, а й основою для розширення обріїв науково-теоретичних форм діяльності, що забезпечують нові аспекти практичної взаємодії світу і людини. Практика — це предметно-чуттєва, матеріально-виробнича діяльність. Природа становить її необхідну передумову, бо саме від неї люди одержують знання про світ і його закони.
Спілкування — основна форма людського буття. Його відсутність чи недостатність може деформувати людську особистість. Спілкування є основою практично всіх наших дій, служить життєво важливій меті встановлення взаємозв´язків і співпраці. Спілкування — це процес установлення й розвитку контактів між людьми, що виникає як потреба у спільній діяльності та включає:
- сприйняття, пізнання і розуміння партнерів по спілкуванню (перцептивна сторона спілкування);
- обмін інформацією (комунікативна сторона спілкування);
- вироблення єдиної стратегії взаємодії (інтерактивна сторона спілкування).
У загальному вигляді спілкування є формою життєдіяльності людей і необхідною умовою їх об´єднання (людина — соціальна істота) та розвитку окремої особистості. Соціальний зміст спілкування полягає в тому, що воно інтегрує соціальний досвід і культуру, яка передається від покоління до покоління. Спілкування є також важливим фактором психологічного розвитку людини.
Спілкування регулюється факторами, пов´язаними з виробництвом, обміном і потребами, а також сформованими і прийнятими в суспільстві законами, правилами, нормами, соціальними інститутами тощо.
