У грудні 1941 р. була підписана директива «Барбаросса», яка передбачала блискавичний розгром Радянського Союзу (максимум протягом 5 місяців), швидку окупацію найважливіших районів країни, захоплення Москви.
З метою військово-економічного забезпечення походу проти СРСР використовувалися ресурси майже всіх європейських держав. Крім того, і бойових діях на радянсько-німецькому фронті брали участь італійські війська, іспанська дивізія, хорватські, словацькі, французькі частини, підрозділи добровольців з інших окупованих Німеччиною країн. Радянський Союз не був готовий до відсічі фашистського нашестя. Червона Армія перебувала в стадії реорганізації. Вищий командний склад напередодні війни був репресований. Радянський уряд (передусім Й. В. Сталін) допустив прорахунки у визначенні термінів початку війни. Побоювання спровокувати Німеччину призвело до того, що армія і флот своєчасно не були приведені в бойову готовність.
Нацисти установили на окупованих територіях жорстокий окупаційний режим. Вони перетворили Україну в німецьку колонію, що входила в «німецький життєвий простір» і стала джерелом сировини, продовольства, робочої сили для «третього рейха». 85% усіх продуктів, вивезених у роки війни зі СРСР до Німеччини, були з України.
Фашистський окупаційний режим в Україні мав виконати три основні завдання:
- забезпечити продовольством, матеріальними і людськими ресурсами потреби фашистської воєнної машини;
- вивільнити від українського населення шляхом фізичного знищення, депортацій та вивезення на роботу до Німеччини "лебенсрауму" ("життєвого простору") для арійської раси;
- сприяти колонізації значної частини окупованих земель, заселенню українських територій німецькими переселенцями.
Національне та комуністичне підпілля. Течії руху Опору в Україні й у Європі загалом можна розподілити на дві основні групи — комуністичні та не комуністичні. Якщо перші прагнули негайно розпочати нещадну боротьбу з окупантами, не рахуючись із втратами, то другі, як правило, були пасивнішими. Зокрема, більша, порівняно з радянським або югославським рухами, пасивність польського чи чеського Опору пояснювалася його вичікувальною тактикою (атантизм), яка, зокрема, передбачала нагромадження сил, відмову від активності у веденні збройної боротьби, аби не провокувати масових каральних акцій окупантів проти мирного населення, збереження власних кадрів і «тримання зброї при нозі». Боротьба обмежувалася індивідуальним терором, саботажем, окремими диверсіями, захистом населення від грабунку, антифашистською пропагандою, розбудовою підпільної мережі, накопиченням зброї.
