Сучасні наукові відкриття виникли не на голому місці. Розпочавши систематичні дослідження в ХІХ столітті, українські вчені зробили великий внесок у досягнення біології. В Україні було створено наукові центри в Харкові, Києві, Одесі, Львові, в яких плідно працювали лабораторії, виховувалась ціла плеяда талановитих учених. Коло їхніх наукових інтересів було надзвичайно широке й охоплювало всі галузі біологічних знань. Сьогодні в Україні працює понад сто навчальних та наукових закладів, у яких розробляються фундаментальні проблеми біології.
Особлива заслуга у розвитку геронтології належить вченому зі світовим ім'ям Володимиру Фролькісу. Його дослідження щодо сутності старіння організму не мають аналогів в світі. На думку вченого, будь-яка жива система має свій строк життя. Старіння, треба сприймати як нормальний, природний, багатопричинний процес. Геронтологія ставить завдання не лише додати роки до життя, а й життя до років. Вплинути на темп старіння – означає відсунути термін виникнення вікової патології. Нові біохімічні відкриття в галузі геронтології дають змогу подовжити вік молодості. Отже, людська раса якісно покращиться і стане сильнішою. Адже відсоток людей, які помирають від природного старіння, неймовірно малий.
Велике значення для розвитку як української, так і світової біологічної науки мала діяльність О.О. Богомольця (1881-1946), організатора і директора Інституту експериментальної біології та патології України та Інституту клінічної фізіології АН України. Основні наукові праці вченого присвячено проблемам довголіття, фізіології, ендокринології, вегетативної нервової системи. Під його керівництвом в СРСР було проведено перший у світі перепис довгожителів. Однак, найважливішим напрямком його творчих пошуків стало вчення про сполучну тканину, її морфогенез, клітинні компоненти, та безклітинні структури, їх участь і роль у фізіологічних і паталогічних процесах в організмі як цілому. Вчений встановив, що сполучна тканина утворює в організмі своєрідну систему зі складними функціональними проявами, а її гістологічні елементи надзвичайно різноманітні. Ця так звана неоформлена тканина населена різними активними клітинними елементами. О.О. Богомолець запропонував нову, основану на глибокому аналізі світової літератури і власних фундаментальних дослідженнях, оригінальну концепцію сполучної тканини, як фізіологічної системи, що відіграє важливу роль у життєдіяльності організму. Вчення О.О. Богомольця про фізіологічну систему сполучної тканини сприяло виникненню роду нових наук, наприклад, алергології, а також різноманітних модифікацій вчення про імунітет, яким зараз надається важливого значення.
Українська біохімічна наука завдячує своєму розвитку і вченому О.В.Палладіну (1885-1972) як засновнику Інституту біохімії АН України. Основні наукові праці Олександра Володимировича присвячені біохімії нервової системи і м’язової діяльності, біохімії вітамінів. Значні досягнення вченого в грунтовному дослідженні особливостей обміну речовин у м’язах при роботі, відпочинку і тренування людини, що дало біологічне обгрунтування теорії фізичної культури. Ним вперше було розпочато біохімічні дослідження вітамінів. Саме синтезування водорозчинного аналогу антигеморрагічного вітаміну К – вікасолу, отримав широке застосування у медичній практиці. Заслуга вченого і в тому, що він першим розпочав систематичне вивчення біохімії нервової системи, встановив біохімічну топографію нервової тканини, особливості хімічного складу і біохімічних характеристик морфологічно і функціонально різних частин центральної і периферійної нервової системи. Дослідження біохімії нервової системи, проведені Палладіним і його учнями на клітинному, субклітинному і суборганоїдному рівнях при різноманітних функціональних і паталогічних станах заклали основу функціональної біохімії головного мозку.
Відомості про діяльність вчених-біологів становлять безперечний інтерес для всіх, хто цікавиться досягненнями української біологічної науки.
Звичайно, зазначена тема не обмежується лише іменами названих вчених. Свій внесок у розвиток української та світової біологічної науки зробили видатні вчені П.Г.Богач, М.Ф.Гамалія, А.О.Сапєгін, П.І.Перемежко, Д.К.Заболотний та ін.
Перспективи української біологічної школи вбачаються зокрема в розвитку генетики, цитології, дослідженні мозку людини, гематології, геронтології, тощо.
---
Миха́йло Сергі́йович Груше́вський (17 (29) вересня 1866, Холм, нині Польща — 25 листопада 1934, Кисловодськ, РРФСР) — професор історії, організатор української науки, політичний діяч і публіцист, голова Центральної Ради (1917–1918), дійсний член Чеської АН (1914), ВУАН (1923) та АН СРСР (1929), автор понад 2000 наукових праць. У ранній період своєї творчості вчений досліджував буття прапредків, коли вони мали могутню державу і тому різні верстви міста і села мусили виборювати передусім соціальні права та внутрішні свободи. Коли ж об’єктом аналізу став час польсько-литоівської та турецько-татарської експансії, а потім — час створення козацької республіки, за яким з вини російського царизму настала пора занепаду Гетьманщини, — на перший план вийшла проблема свободи й незалежності зовнішньої, загальнонаціональної, а тим самим і ролі власної держави.
