Крім форм виховання у східних слов’ян в цілому, так і в Київській Русі зокрема, як Будинки молоді, ініціації, союзи ровесників, дитяче побратимство існувала така форма виховання як наставники-пестуни. Згадка про них ми знаходимо в Остромировій євангелії (1056-1057рр.)
Пестун – означає вихователь. Наставники-пестуни доглядали малолітніх дітей, турбувалися про їх розвиток, допомагали дітям засвоювати знання і навички, ознайомлювали з обрядами та ритуалами.
Навчання підлітків трудових навичок здійснювалось двома шляхами:
а). Перший – уточнення, направлення трудових дій з боку дорослих дій отроків під час виконання трудових практичних завдань;
б). Другий – організація спеціальних занять у так званих будинках молоді.
Суспільний поділ праці і відділення від землеробства ремесла спричинив виникненню ремісничого учнівства, яке передбачало індивідуальне керівництво і навчання спеціальне окремими молодими людьми…
Досить поширеним вихованням і навчанням у Київській Русі було кормління, яке генетично було пов’язане з давнім звичаєм віддавання свого сина на виховання в іншу сім’ю.
Наприклад: Ольга же была в Киеве с сыном своим ребенком Святославом, а кормилец его был Асмуд… (Антология педагогической мысли Др. Руси и Русского государства ХIV-XVIII в. М., 1985 г. с.97)
Юні княжичі відряджалися в інше місто до годувальника, який виконував дві основні функції:
1). Був наставником;
2). Був розпорядником прав в дорученій йому іпостасі від імені свого вихованця, якого навчав практичними знаннями і навичками готував до походів, до здійснення функції державного діяча.
Відомо, що один з юних княжичів брав участь у поході на древлян, Ігор Святославич у восьмирічному віці був присутній на князівському з’їзді…
Які ж все-таки були школи в Київській державі в ХІ-ХІІст.?
В Київській державі існували такі школи:
1. Школи елементарної грамотності в яких навчали дітей майстри грамоти читати, писати, лічити, закону Божому, церковному співу.
Заняття проводились в будинках майстрів грамоти або ж в сім’ї трудящих.
2. школи книжного учіння або училища, де збирали дітей знаті. Навчальні групи тут складались з 8-10 дітей і більше. Ці школи часто створювались за вказівкою князів.
Так, за вказівкою князя Володимира, як пишеться в літописі “Повесть Временых лет…” князь нача поимати нарочито чада и даяти нача на учение книжное…(Полное собр. Русских летописей. М. 1962 Т.1 – с. 118).
Як навчальні книги використовувались літературні переклади, оригінальні книги давніх руських авторів.
Навчання проводились так: учитель читав і коментував текст, пояснював терміни, ставив учням запитання…
Оскільки розвиток освіти в Київській державі був тісно зв’язаний з поширення християнства важливого значення набувають:
3. Монастирські школи
Зміст, спрямованість, методи навчання в них знайшли своє відображення в “Києво-Печерському патерику” – збірці оповідань про подвиги печерських монахів у ХІ-ХІІ ст.
Києво-Печерський монастир був не лише центром літописання, а й школою підготовки проповідників-місіонерів, які поширювали в Русі християнство. Найбільш освідчення і здібні монахи-ченці були зобов’язані навчати дітей читати, організовувати самостійну роботу учнів над книгою, колективне обговорення богословських тем, вели дискусію.
Києво-Печерський монастир став центром громадсько-політичного життя давньоруського суспільства. В цьому монастирі виховались історик Нестор, письменники-богослови Никон, Іаков, Полікарп, Симон, та ін.
Ото ж основними шляхами здобування освітив Київській державі були:
- кормління;
- коли книжного учіння (училища);
- школи елементарної грамоти;
- ремісниче учнівство;
- монастирські школи;
- домашнє навчання.
Другим важливим джерелом освіти була ідеологія християнської церкви. Третім – традиції язичеської культури.
В Суздалі княгиня Єфросіня заснувала жіноче училище. У Київській Русі у великій пошані була грамота, шанувалась книга, та писемні люди були в шані.
Діти трудового народу виховувались в дома в сім’ї, а деякі навчались у майстрів грамоти.
Процес навчання грамоти в школах був тяжкий, оскільки:
1. не було спеціально підготовлених вчителів, ними були церковнослужителі;
2. не було спеціальних підручників, ними були церковні книги – різний почерк, відсутність розділових знаків, великої букви, помилки;
3. не було розробленої методики навчання, а кожен вчив як міг…
4. все навчання ґрунтувалось на зубрячці, пам’яті, догматично…
5. існувала сувора палична дисципліна: Розга уму научает и беса проганяет…
писали на воскових дощечках-табличках загостреною паличкою-штилем. Пізніше писали – гусячим пером на пергаменті – чорнилом…
Писали штилем також на корі берези – берестяні грамоти.
Історичні документи зберегли деякі дані про методи навчання в школах Київської Русі.
Книжник Іоан (автор Ізборніка Святослава) в творі “Слово книжного калагура” вперше подає методичні вказівки, як працювати з книгою.
У школах та в індивідуальному учнівстві використовувались такі прийоми роботи, як читання і коментування тексту, “слово”, що було прообразом викладу матеріалу, бесіда, показ конкретних дій (написання букв “писало”, послідовність трудових операцій), інструкція, показ, коментування тощо та інші методи орієнтували на заучування тексту напам’ять, засвоєння елементарних трудових навичок учіння.
Великого значення надавалось самостійному читанню книг.
Багато руських князів були освіченими людьми свого часу. Зокрема, високоосвіченим був князь Ярослав.
