Найдавніша зі знайдених пам’ятка партесної музики датується першою половиною XVII століття. Хоч вона і фрагментарна, можна говорити про набагато більшу близькість партесної музики на тому етапі до західноєвропейської традиції ренесансного поліфонічного письма, ніж це було згодом. Наступний етап – період розквіту партесної музики – друга половина XVII. Про цей період можна говорити завдяки творам М. Дилецького, С. Пекалицького та низки анонімних творів. Найбільше творів відомо з першої половини XVIII століття, оскільки саме цим часом датується більшість збережених рукописів. Серед відомих композиторських імен цього часу – І.Домарацький та Г.Левицький. Відхід партесного стилю був досить поступовим. З часом все меншим ставало прагнення до нестандартних рішень, прагнення пошуку нових, яскравих засобів. В Україні, пригніченій політично і економічно, назріває спад творчих сил. У партесній музиці починають формуватися певні шаблони, які переходять з одного твору в інший. Художні засоби поступово стабілізуються і спрощуються, на зміну естетиці Бароко приходить, як і в усій Західній Європі, класицистична естетика. Виникає жанр хорового концерту – жанр, що займав в українській музиці те ж місце, що симфонія у західноєвропейській. Так само як симфонія виникла на базі жанру concerto grosso, так український хоровий концерт, що досяг вершин у творчості М. Березовського і А. Веделя, спирався на досягнення партесної музики.
