Музика складала невід'ємну частину культури Київської Русі. Умовно можна виділити три основні напрями тогочасного музичного життя — народну музику, професійну інструментальну музику і професійні церковні співи.
Народна музика за тих часів не записувалася (принаймні такі записи науці невідомі). Уявлення про неї черпаємо з літописів та інших писемних джерел, з давніх малюнків, зображень на ювелірних виробах тощо, але головне — на підставі окреслення архаїчних рис у фольклорі східних слов'ян, насамперед в українському фольклорі. Тому народну музику часів Київської Русі можна відтворити лише у загальних і приблизних рисах.
Найдавніші форми народної музики пов'язані з календарною обрядовістю, зі змінами в житті природи, трудовою діяльністю людини, хліборобським культом, скотарством. Це обряди, пов'язані із закликом весни, пробудженням природи, з літнім і зимовим сонцестоянням, осінніми польовими роботами, збиранням врожаю, весільні, поховальні обряди. введенням християнства обряди зазнали певного впливу, в них почали переважати християнські елементи і символи, утворився певний симбіоз язичницьких і християнських рис. Такими, зокрема, стали Різдвяні свята з колядками, щедрівками, Купальські свята та ін. Наспіви, що мають дуже давні корені, звучать і сьогодні в нашому бутті. Літописи називають язичницькі обряди "Ігрища". Вони згадують, наприклад, про звичаї східнослов'янських племен радимичів, вятичів і сіверян: "І весіль не бувало в них, а ігрища межи селами. І сходилися вони на ігрища, на пляси і на всякі бісівські пісні, і тут умикали жінок..." 1.
Значне місце в культурі Київської Русі посідала епічна творчість. До таких творів належать також билини, що збереглися на східнослов'янській півночі, але своїми коренями сягають у часи Київської Русі. Говорячи про музику Київської Русі, необхідно також зазначити, що на території держави жили окремі угрупування різних народів — половців, іудеїв, вірмен та інших, які мали власні храми, де звучали відповідні відправи. Ці невеликі струмочки музичної культури інших народів також влилися в загальну музичну культуру Київської Русі, для якої були притаманні: різноманітність змісту, звучання, жанрів, стилістики, форм і видів, яка відбивала загальносвітові музичні процеси.
Музика Київської Русі стала тим підґрунтям, на якому розвивалася подальша українська музика і яка вплинула на мистецтво східних слов'ян у цілому.
Знаменитий спів
Церковні співи записувались, це одна знакова нотація, поширювалась у Візантії.На Русі ці знаки називали « крюками», або « знаменами» і звідси їх назва-знаменитий спів.
---
Основи знаменного розспіву, як і його крюкової (від назви найпоширенішого знака - крюка) або знаменної (знамя - знак) нотації, закладені ще в період розквіту Київської держави.
На початковій стадії розвитку знаменного розспіву покладені в його основу деякі візантійські зразки піддавалися творчій переробці. Цьому сприяло і те, що ідеографічна нотація не давала точної фіксації інтервальних співвідношень звуків у мелодії. Тому руські майстри, користуючись візантійськими записами, допускали видозміни в наспівах, вільно й творчо переробляли їх на свій лад.
У подальшому розвитку ці наспіви також піддавалися змінам під впливом місцевих форм. Однак спільна основа зі старими помітна.
Знаменний розспів пройшов значну еволюцію, що виявилось і в інтонаційній структурі, і в записах. Еволюція стилю знаменного розспіву йшла в напрямі мелодичного розгортання не тільки через поширення звукоряду і зменшення в ньому питомої ваги речитативу. Розвиткові був підданий і сам мелодичний стиль, заснований на перших етапах свого існування переважно на пощабельному русі в обмеженому діапазоні з оспівуванням окремих стійких звуків. Поступово він завойовував усе ширший діапазон, ширші інтервальні ходи, нові ладові основи й ритмічні особливості. Таким чином система восьмигласія поступово наповнювалася новим ладо-інтонаційним матеріалом.
Для кожного тижня, починаючи від Великодня, визначався окремий ладо-інтонаційний стрій, або глас. Таких строїв було вісім. Коли вони вичерпувалися, починався новий цикл ("стовп") з повторенням гласів від першого до останнього. Піснеспіви свят, яких було в місяці по одному (двунадесяті свята), що відмічалися у певні числа, та ще рухомі свята (Великдень, Вознесіння, Трійця) так само були підпорядковані системі восьмигласія. Однак у святкові дні могли використовуватись не один, а кілька гласів.
Оскільки ладо-інтонаційний стрій візантійської церковної музики не завжди відповідав місцевим пісенним традиціям, він, як уже згадувалось, з самого початку був підданий певній трансформації. З канонізацією святих виникали нові, оригінальні, гімни.
Проблема творення руського восьмигласія вирішувалася протягом ряду віків - від XII до XVI. Поступово визначилось коло гімнів як для недільних днів, так і для річних свят. Мелодика знаменного розспіву досягла найвищого свого розвитку.
Враховуючи те, що у формуванні знаменного розспіву відіграли значну роль місцеві обставини, його варто характеризувати, виходячи з нього самого, а не лише з візантійської системи воьмигласія. Знаменний розспів слід розглядати як багато в чому самостійне, не залежне або мало залежне від візантійських впливів явище.
Сам глас - це і певний ладовий стрій, і певна система поспівок. Найтиповіші поспівки, які служили зразком розспівування тих або інших текстів, закріплялися і передавалися від одного співака до іншого у вигляді пам'ятогласія або погласиць, розспіваних на тексти переважно небогослужебного характеру.
