Суспільна цінність архітектури зумовлюється функціональним характером споруд, їх естетичною визначеністю. За призначенням архітектура поділяється на основні типи: житлову, суспільно-громадську (культові будівлі, культурно-освітні, видовищні, адміністративні тощо), промислову (виробничі, транспортні, торговельні споруди). Складовою архітектури є садово-паркове мистецтво (оформлення парків, скверів, бульварів тощо).
У період становлення Київської Русі (IX ст.) типовою формою поселення стає "город", тобто огороджене укріплене місто з групою селищ навкруги. Міста набували важливого значення в економічному й духовному розвитку давньоруської держави. Князь Володимир, а згодом Ярослав особливо дбали про забудову головного міста Київської Русі — Києва. За часів Володимира почав складатися план міста. Київ розділявся на верхнє місто ("дитинець"), або "вишгород", "гора", і нижнє ("подол").
Архітектура міст і сіл Київської Русі представлена насамперед дерев'яними спорудами.
Із дерева зводились укріплення давньоруських міст — кліті, заборола, башти, а також церкви.
Візантійський стиль виник у Візантії IV ст н.е.. Багато в чому продовжував і розвивав античні традиції. Став офіційної архітектурою раннього християнства. Після хрещення Русі поширився в Росії і послужив фундаментом традиційного «Російського стилю». Його характерні риси – кам’яне узороччя, особлива форма куполів-маківок, багатий мозаїчний декор – чудово видно в давньоруських храмах.
Бароко. XVI-XVII століття н.е.
Бароко – чудовий, пишний і парадний стиль, що виник в XVI столітті. Був повсюдно поширений до XVIII століття. Йому властива яскравість, поєднання різних фактур за принципом контрасту, мальовничість, гра світлом і тінню, інтерес до ілюзій, багатий декор, легкий, наповнений світлом і повітрям в південному варіанті (католицькі Італія, Франція), більш масивний,грубуватий в північних протестантських церковних шедеврах Німеччині, Нідерландах, Великобританії.
