Соціологія управління − спеціальна соціологічна теорія, яка вивчає закономірності, засоби, форми та методи цілеспрямованого впливу на соціальні відносини й процеси, що відбуваються в суспільстві та його підсистемах з метою впорядкування, підтримки, збереження його оптимального функціонування й розвитку або зміни, переведення до іншого стану.
Соціологія управління досліджує (аналізує, вивчає):
· природу управлінських відносин;
· соціальні цілі управління з погляду соціальних критеріїв, відповідності їх інтересам тих, ким управляють;
· соціальні наслідки управлінських рішень і дій;
· зміст, функції, механізми та технології соціального управління (управління конкретними соціальними процесами) з метою виявлення можливості його вдосконалення та оптимізації відповідно до тих цілей і завдань, що виробляються в суспільстві (та його підсистемах) як щодо ближчих, так і подальших перспектив його розвитку;
· проблеми організації процесів управління, весь комплекс питань добору, розстановки, навчання та виховання управлінських кадрів, міжособистісних стосунків працівників апарату управління під час виконання ними управлінських функцій;
· специфіку потреб та інтересів управлінців-менеджерів як окремої соціально-професійної групи, особливості їхньої моралі, традицій, звичаїв, культури, виховання, засоби формування та форми виявлення таких соціальних якостей особистостей, як дисципліна, відповідальність, сумлінність тощо.
Види органызацый
За ознакою походження виокремлюють природні і неприродні організації.
Природні організації виникають самостійно, спонтанно і не мають спеціально встановлених цілей кимось із зовні, тому їх діяльність спрямована на вирішення внутрішніх проблем (клуб за інтересами тощо). Основними характеристиками таких організацій є самостійність, адаптивність і стійкість, структура та влада досить розмиті, розподіл ресурсів націлений на внутрішні проблеми.
Неприродні організації створюються згідно певного плану, характеризуються спрямованістю на досягнення встановлених цілей. Цілі визначають структуру організації, що включає, зазвичай, тільки необхідні елементи (підрозділи, посади, робочі місця), витрачання ресурсів здійснюється заради їх досягнення. Встановлення мети і створення структури призводить до того, що на практиці такі організації недостатньо гнучкі та адаптивні.
Зважаючи на зумовленість зв’язків між елементами, класифікують формальну і неформальну організацію.
Формальна організація має право юридичної особи, цілі її діяльності закріплені у засновницьких документах, а взаємодія усередині організації здійснюється за допомогою формальних зв’язків, які регламентують права і відповідальність кожного члена організації на основі нормативних актів, положень та інструкцій.
Неформальна організація – це спонтанно виникаюча група людей, які досить регулярно взаємодіють між собою.
Якості особистості керівника — найстійкіші характеристики, що мають вирішальний вплив на управлінську діяльність.
Виокремлюють такі обов´язкові для управлінця якості:
1. Компетентність (кожен керівник має знати, як виконувати свою роботу на високому професійному рівні).
2. Висока відповідальність, особиста гідність.
3. Відчуття нового та вміння йти на розумний ризик, творчо розв´язувати проблеми, сміливість у прийнятті рішень.
4. Гнучкість, розуміння ситуації, гостре сприйняття нових потреб, відчуття часу, подій.
5. Висока працездатність, постійне прагнення бути кращим і робити все якнайдосконаліше.
6. Комунікабельність, здатність установлювати контакти.
7. Увага до підлеглих.
До узагальненог портрета керівника належать біографічні характеристики, здібності, особистісні риси, а також вікові особливості.
