М. Вебер уважав, що головна функція релігії — визначення сенсу раціоналізації людської діяльності. У праці «Протестантська етика і дух капіталізму» він довів, що протестантизм сприяв раціоналізації економічної діяльності і вихованню аскетизму, що його ідеологія привела до вершин успіху саме представників протестантизму, який проповідує аскетизм, утримання, вимогливість до себе і свого оточення.
Французький соціолог Е. Дюркгейм - також один з основоположників соціології релігії - прагнув відтворити спільну для всіх релігій її основну структуру. Він вбачав у релігії певний інститут, нерозривно пов'язаний із людським існуванням. Йому важливо було знайти прості структури, "першоцеглинки", з котрих будується релігія в її різноманітних історичних варіантах. Йому належить важлива теза про релігію як про фактор соціальної інтеграції.
Дюркгейм ототожнював релігію із суспільною свідомістю, сама ж релігійна свідомість є основою, яка забезпечує цілісність будь-якого суспільства, а розвиток і зміцнення релігійних вірувань, у свою чергу, забезпечує стабільність соціальної системи. Праці Дюркгейма та Вебера стали повною мірою родоначальними в галузі соціології релігії. Її подальший розвиток йшов шляхом накреслених її родоначальниками підходів: релігія і стабільність у суспільстві (тема Е. Дюркгейма), релігія та соціальні зміни (тема М. Вебера).
Дюркгейм у праці «Елементарні форми релігійного життя. Тотемічна система в Австралії» аргументовано обґрунтував свій висновок, що релігія як чинник соціальної інтеграції, виконує в суспільстві певну необхідну для його існування функцію.
Функції релігії. Релігія як форма суспільної свідомості і специфічний світогляд виконує свої, притаманні лише їй, функції, під якими розуміють різноманітні засоби її дії в суспільстві:
1) світоглядна (певне світорозуміння — пояснення світу, місце людини в ньому та ін.);
2) компенсаторна (релігія виконує роль компенсатора в суспільстві, тобто релігійного наповнення дійсності — соціальна нерівність, наприклад, перетворюється в рівність у стражданні; роз’єднаність замінюється братерством у громаді та ін.);
3) комунікативна (релігія сприяє спілкуванню людей через культову та позакультову діяльність);
4) регулятивна (релігійні ідеї, цінності, стереотипи, культова діяльність і релігійні організації виступають як регулятори поведінки людей — наприклад, віруючі найчастіше ведуть здоровий спосіб життя, забороняють статтєві стосунки до шлюбу, аборти та ін., оскільки з точки зору релігійних догматів певних конфесій ці дії вважаються гріхом);
5) інтегративна (підсумовуючи поведінку та діяльність індивідів, об’єднуючи їхні думки, прагнення, спрямовуючи зусилля соціальних груп і інститутів, релігія якоюсь мірою сприяє стабільності в суспільстві).