1)V-VI ст. постала на базі праслов’янської мови (М. Грушевський, С. Смаль-Стоцький, Є. Тимченко, К. Німчинов); М.Грушевський використавши мовознавчі, археологічні й історичні дані, висунув гіпотезу про те, що українці є тотожними із народом Дніпрово-Бузької держави (II-VII ст.), яка в іноземному світі одержала назву Антська;
2)V-поч. VI ст. – розпад спільнослов’янської мови, до XII ст. – формування фонетичної природи української мови, а початки –VII-VIII ст., коли стався розрив між слов’янськими племенами (С. Бевзенко);
3)IX-X ст. (епоха Київської Русі) – початки становлення української мови(О. Потебня, К. Михальчук);
4)IX-XI ст. – становлення українського етносу і мови за І. Огієнком;
5)в XI ст. уже існувала і пройшла такий шлях: праслов’янська- спільносхіднослов’янська мовна єдність – українська мова (А. Кримський, С. Кульбакін, П. Бузук );
6)«…окремі фонетичні, частково морфологічні й лексичні особливості української мови достатньо виразно виявляються вже в давньоруських пам’ятках XII ст., звичайно, в живих давньоруських говірках могли, за всіма вірогідними припущеннями, існувати й раніше» (Л. Булаховський);
7)XIII ст. і далі – етап формування трьох східнослов’янських мов як окремих мовних утворень (за концепцією О. Шахматова). Донедавна гіпотеза О. Шахматова вважалась традиційною, яка нібито раз і назавжди вирішила питання походження української мови за допомогою теорії спільної колиски – Київської Русі і давньоруської мови,з якої вели свій початок російська, українська і білоруська, Дієвою виявилася традиційна схема щодо походження української мови (індоєвропейська – праслов’янська – східнослов’янська (або давньоруська) - українська).
