:)

1. Вечный мир. Его положения. 26 апреля (6 мая) 1686 года.-мирный договор о разделе Гетманщины, заключён между Русским царством и Речью Посполитой в Москве 26 апреля (6 мая) 1686года. Подтвердил условия Андрусовского перемирия 1667. Закрепил за Россией Левобережную Украину и Киев, обусловил участие России в антитурецкой коалиции европейских государств ("Священной лиге"). Во исполнение условий "В. м." Россия предприняла Крымские походы 1687 и 1689. 

 

2. Описать одну реформу России 70-х гг. 19 века. 

Судебная реформа, 1864г.: суд стал не сословным, гласным; суд стал независимым; в суде участвовали присяжные заседатели от всех сословий; обвинение поддерживал прокурор, защиту – адвокат.

Земская реформа, 1864г.: создавались выборные органы власти в масштабах губернии, уезда – земства; в земствах были представители всех сословий; земства занимались хозяйственными и культурными вопросами.

Военная реформа, 1862-1874гг.: вводилась всеобщая воинская повинность для мужчин по достижении 21 года; сокращался срок военной службы (пехота – 6 лет, флот – 7 лет); армию начали оснащать современным вооружением. Была улучшена подготовка офицеров. Цією реформою вводилась загальна військова служба, час якої зменшувався з 25 до 4–5 років.

2) Селянська реформа.

19 лютого 1861 р. цар Олександр ІІ підписав маніфест і серію законів про скасування кріпосного права. Українські губернії були поділені на три окремі групи: лівобережні (Полтавська, Чернігівська і частина Харківської), правобережні (Київська, Подільська і Волинська) та південні (Катеринославська, Таврійська і Херсонська), в яких розподіл землі відбувався за трьома «Місцевими положеннями», що відповідало земельним відносинам між поміщиками та селянами.

Особливості аграрної реформи:

1. Звільнення селян відбувалося не одноразовим рішенням, а поетапно і мало тривати 20 років. Селяни спочатку переходили на становище тимчасово зобов’язаних 

2. Тимчасово зобов’язаний селянин повинен був викупити наділ, після чого він ставав селянином-власником. Селянин зобов’язувався виплачувати державі борг у кредит протягом 49 років.

3. Після закінчення 20-річного терміну (1881 р.) було прийнято закон про обов’язковий викуп, інакше селянин втрачав право на земельний наділ. З 1883 р. категорія тимчасово зобов’язаних селян перестала існувати.

Таким чином, селянська реформа внесла істотні зміни в правове становище селянства України. А саме:

− селянин мав право самостійно вирішувати сімейні і господарські питання;

− набувати у власність нерухоме майно;

− займатися торгівлею і різними промислами;

− селянин ставав суб’єктом судового процесу – за ним закріплювалось право подавати позов і відповідати в суді тощо. 

Земська реформа 1864 р.

Ця реформа проводилась у шести із дев’яти українських губерній (за винятком Правобережної України, де земства були запроваджені аж 1911 р.). Відповідно до цієї реформи у губерніях і повітах створювалися виборні (на три роки) земські установи, що мали дві ланки: земські збори і земські управи. Провідне місце в них посідали поміщики. Земства не мали політичної влади і відали лише місцевими господарськими та культурно-освітніми. Уся діяльністьорганів земського самоврядування перебувала під наглядом губернатора і міністра внутрішніх справ. Недоліком земської реформи було те, що не було загальнодержавного органу, котрий би координував діяльність земств, а також земства не створювались нижче повітів. Тільки в 1914 р. було створено Всеросійський земський союз, а в 1917 р. Тимчасовий уряд утворив земства у волостях.

Міська реформа 1870 р.

Ця реформа спочатку була проведена лише в шести містах України: Києві, Харкові, Херсоні, Катеринославі, Полтаві і Миколаєві, а згодом в інших українських містах. Згідно з нею створювалися виборні (на 4 роки) міські думи як розпорядчі та міські управи, як виконавчі органи. Вибори відбувалися на основі майнового цензу. У виборах брало участь все населення, що платило податки. Міські думи і міські управи займалися в основному питаннями життєдіяльності міст і підпорядковувалися губернаторові. В 1892 р. нове міське положення урізало повноваження органів міського самоврядування.

Судова реформа 1864 р.

Ця реформа проголошувала демократичні принципи: виборність мирових суддів і присяжних засідателів, незалежність і незмінність суддів, рівність всіх перед законом, гласність тощо. Суд ставав триступеневим: мировий суд, до якого суддів обирало саме населення, та державні суди, які поділялися на цивільні і карні. Вину підсудного встановлювали присяжні судді, вибрані населенням. Судові засідання були відкриті, і у них брали участь зацікавлені сторони, прокурор та адвокат. Поступово демократичні нововведення в судовій системі було обмежено або й скасовано. В 1889 році був скасований мировий суд.

3. Самые древние города Украины: Пантикапей (г. Керчь), Тира (г. Белгород-Днестровский)-(502 год до н.э. наистарейший город Украины), Херсонес (г. Севастополь), Ольвия (г. Очаков), Ахиллия (г. Килия).  

4. «Бархатная» литовская экспансия (1340-1362 гг.)

Во времена литовского князя Гедимина (1316 – 1341 гг.) началось включение в состав литовского княжества юго-западных украинских земель.
В 50-е гг. XIV столетия Золотая Орда заметно слабеет. Наследник Гедимина – Ольгерд (1345 – 1377 гг.) четко формулирует главную задачу: «вся Русь должна принадлежать литовцам». Вытеснение татарских ханов способствовало постепенной инкорпорации (включению) Чернигово-Сиверщины, Киевщины, Переяславщины в состав Литвы. После победы в 1362 г. над татарами на реке Синие Воды к Литве присоединилось Подолье.

До XIV столетия Великое княжество Литовское было федерацией земель-княжеств с равными правами.
Образовалось государство, в котором от народа-завоевателя осталось название Великое княжество Литовское. Фактически 90% населения составляли русины, то есть украинцы и белорусы. При этом идет процесс ославянивания: расширяется сфера влияния русского православия; утверждается «Русская правда»; официально признается государственным русский язык; литовцы перенимают русский опыт военной организации.
Собственно литовские земли составляют 1/10 нового государства, которое придерживается принципа: старое не менять, новое не вводить. Тем не менее процесс ассимиляции завоевателей не завершился, начиная с правления Ягайла (1377 – 1392 гг.) в Литве усиливаются тенденции централизма

5. 1-я Советизация в У. (1939-41)

23 августа 1939 г. между Германией и СССР был подписан пакт о ненападении (по фамилиям министров иностранных дел, подписавшие этот документ его называли пактом Молотова-Риббентропа). Известные теперь секретные дополнительные протоколы к этому документу свидетельствуют о договоренности А. Гитлера и И. Сталина относительно раздела сфер влияния в Европе.

Германия согласно секретного дополнительного протокола к пакту Молотова-Риббентропа от 23 августа 1939 г. согласилась включить в сферу влияния СССР западноукраинские и западнобелорусские земли, которые до этого времени были в составе Польши, а также Латвию, Эстонию, Финляндию и Бессарабию.

1 сентября 1939 г. нападением Германии на Польшу началась Вторая мировая война. Польша оказалась неподготовленной к войне, а ее правительство не смогло организовать защиту страны и 17 сентября эмигрировало за границу. Польша прекратила свое существование как самостоятельное государство. Некоторые западноукраинские земли - Холмщина, Подляшье, Лемковщина с населением свыше 500 тыс. человек были включены в созданное немцами на оккупированной территории генерал-губернаторство с центром в Кракове.

А. Гитлер не собирался решать украинский вопрос, на что надеялись члены ОУН. Он рассматривал Украину как плацдарм для завоевания СССР, а затем и всего Востока. И именно в этом контексте становится понятным разрешение Венгрии со стороны нацистской Германии на оккупацию Карпатской Украины в марте 1939 г. Провозглашение этого государственного образования в октябре 1938 г. и будущая сложная борьба вокруг него - неотъемлемая составляющая подготовки Второй мировой войны.

Согласно положениям секретного дополнительного протокола о разделе сфер влияния между Германией и СССР, 17 сентября 1939 г. советские войска вступили на территорию Западной Украины и Западной Белоруссии, которые с 1921 г., согласно положениям Рижского мирного договора, находились под властью Польши.

Границу между территориями, которые контролировала в Польше Красная армия, и захваченными Германией польскими территориями уточнил подписанный 28 сентября 1939 г. СССР и Германией договор «О дружбе и государственной границе». Согласно секретного протокола к этому договору в сферу влияния СССР переходили также Литва и Северная Буковина .

Западноукраинское население с энтузиазмом и надеждой встречало Красную армию. Этому способствовало несколько факторов:

- советская официальная пропаганда объясняла переход польско-советской границы войсками Красной армии стремлением предотвратить оккупацию края нацистами; в условиях, когда население ничего не знало о тайных соглашения между СССР и Германией, советская пропаганда имела определенный психологический эффект;

- поляки, отступая под натиском германских и советских войск, часто сгоняли свою злость на гражданском украинском населении, не останавливаясь перед убийствами мирных жителей;

- западные украинцы издавна стремились к соединению со своими восточноукраинскими братьями, а ненависть к польскому оккупационному режиму охватывала большинство западноукраинского населения.

26-27 октября 1939 г. во Львове состоялось заседание Народного собрания Западной Украины. Народное собрание, выражая «единодушную волю освобожденного народа», проголосовало за установление советской власти на территории Западной Украины и приняло декларацию о вхождении Западной Украины в состав УССР. На основе обращения Народного собрания Западной Украины V внеочередная сессия Верховного Совета СССР 1 ноября 1939 г. приняла закон о включении Западной Украины в состав СССР и воссоединении ее с УССР. 15 ноября III внеочередная сессия Верховного Совета РСФСР приняла закон о принятии Западной Украины в состав УССР.

Следующим шагом в реализации советско-германских тайных соглашений, которые непосредственно касались Украины, было присоединение Бессарабии и Северной Буковины к СССР. В июне 1940 г. СССР выдвинул требования к Румынии о передаче этих территорий Советскому Союзу. Румыния, не получив поддержки от Германии, была вынуждена уступить.

После вывода румынских войск 28 июня 1940 г. в Бессарабии и Северной Буковине была установлена советская власть. Северная Буковина, а также Хотинский, Аккерманский и Измаильский уезды Бессарабии были присоединены к УССР. На остальной территории Бессарабии была создана новая союзная республика - Молдавская Советская Социалистическая Республика.

Присоединение к УССР земель Западной Украины, Северной Буковины и части Бессарабии было непосредственным следствием пакта Молотова-Риббентропа. Это соглашение было заключено в нарушение всех норм международного права. Но для украинского народа очень большое значение имело то, что почти все земли Украины объединились в пределах одного государства.

Политика советизации. С присоединением к СССР земель Западной Украины, Северной Буковины и части Бессарабии, входивших ранее в состав Польши и Румынии, началась их советизация.

Советизация новых земель - это изменения во всех сферах жизни в соответствии с произведенных в Приднепровской Украине образцов; осуществление комплекса мероприятий для утверждения «социалистических принципов», которые господствовали в СССР в экономике, политике и духовной жизни.

Некоторые действия новой власти вызвали одобрение населения:

- расширение сети украинских школ;

- улучшение жилищных условий и медицинского обслуживания;

- национализация, которая сначала не затронула интересы украинского населения, потому что торговля и крупная промышленность были в руках поляков.

Но вскоре население почувствовало и негативные последствия деятельности новой власти:

- насильственная коллективизация;

- ликвидация деятельности политических партий, общественных организаций, «Просвет»;

- террор в отношении противников советской власти.

По неполным данным, с осени 1939 г. по осень 1940 г. в западных областях Украины были репрессированы и депортированы около 1,2 млн человек, или 10% населения Западной Украины. Еще 200 тыс. человек были уничтожены органами НКВД до начала немецкого вторжения.

В целом, объединение почти всех украинских земель в составе УССР имело положительное значение. Однако установленный с помощью штыков Красной армии тоталитарный режим причинил страдания жителям западных областей Украины и окончательно убедил населения этих регионов, что свое будущее нужно искать в создании независимого Соборного Украинского государства.

6. Сухой закон в УССР.

Всё взрослое население было возмущено событием произошедшим 17 мая 1985 года. В газете "Правда" был опубликован и вступил в силу Указ Президиума Верховного Совета СССР "Об усилении борьбы с пьянством". Этот указ в последствии вошёл в историю, как "Сухой закон". 

Борьба с пьянством поднималась не раз в советском союзе, но каждый раз до серьёзных шагов не доходило. Взять к примеру Иосифа Сталина( Джугашвили)- этот твёрдый и жестокий человек не мог запретить алкоголь, в том числе и вино, так как родился в Грузии, где употребление вина-это древнейшая традиция. Брежнев тоже любил выпить, поэтому так и не принял подобного закона, хотя как говорил Горбачёв Брежнева все толкали к этому. Хрущёв всё делал на западный манер и был занят в основном сельским хозяйством. Другие "правители" СССР были у власти слишком мало. Чтобы затронуть и этот вопрос.

«+»  и  «-»

В период 1986-90 годов продолжительность жизни мужского населения государства увеличилась на 2,5 года и достигла почти 63 лет, что по сегодняшним меркам кажется просто немыслимой цифрой. Также наметился перелом в борьбе с сердечно-сосудистыми заболеваниями. Преступность в состоянии алкогольного опьянения уменьшилась в несколько раз. 
Этот период в советском плане построения коммунизма назывался двенадцатой пятилеткой. То, что сотворил этот указ, можно понять, оценив какую роль играла продажа алкоголя в двух предыдущих пятилетках. Производство и реализация алкогольной продукции составляла по некоторым подсчётам 25-30% прибыльности бюджета. Так вот в первые годы двенадцатой пятилетки производство водки-основного традиционного народного напитка снизилось с 806 миллионов до 60 миллионов литров. Этот период стал по многим экономическим составляющим упадочным: подешевела нефть, Чернобыль, к тому же "запрет" алкоголя. Все это привело к тому, что впервые за много лет бюджет недосчитался многих процентов и стал дефицитным! Горбачёв слишком поздно осознал и оценил свои ошибки в этом вопросе, поэтому некоторое послабление "Сухого закона" уже не могло спасти страну от экономического кризиса.

Правительство, принимая такой закон, не учло, что на Руси всегда употребление алкоголя было традицией. Конечно водка появилась намного позже, но можно вспомнить о народных напитках дореволюционного периода: брага, квас, медовуха, ратафии. Кстати можно сказать, что употребление алкоголя было не только мужской особенностью, но и женской. Напиток- ратафия даже иногда называли "дамской водкой". Ни один народный праздник не проходил без употребления алкогольных напитков, конечно в этих напитках была меньше крепость, но в тоже время их пили в больших количествах. 

Многие современники императора Александра 3 говорили о большом пристрастии правителя к алкоголю. При этом алкоголь не мешал ему твёрдо управлять страной, Россия обладала неоспоримым авторитетом в Европе.                                                                                            Так что, когда говорят о вреде алкоголя на жизнь, а не на здоровье, то я бы сказал, что это вопрос психологический: если человек морально состоятельный. То он всегда может остановиться, то есть знает меру.

Последствия «сухого закона»

Преступность сократилась на 70%.

Освободившиеся в психиатрических больницах койки были переданы для больных другими заболеваниями.

Увеличилось потребление молока населением.

Улучшилось благосостояние народа. Укрепились семейные устои.

Производительность труда в 1986-1987 годах повышалась ежегодно на 1%, что давало казне 9 миллиардов рублей.

Количество прогулов снизилось, в промышленности на 36%, в строительстве на 34% (одна минута прогула в масштабе, страны обходилась в 4 миллиона рублей).

Возросли сбережения. В сберкассы внесено на 45 миллиардов рублей больше.

В бюджет за 1985-1990 годы денежных средств от реализации алкоголя поступило меньше на 39 миллиардов рублей. Но если учесть, что каждый рубль, полученный за алкоголь, несет 4-5 рублей убытка, сохранено было в стране не менее 150 миллиардов рублей.

Повысились нравственность и гигиена.

Уменьшилось число травм и катастроф, убытки от которых снизились на 250 миллионов рублей.

Почти исчезла гибель людей от острых отравлений алкоголем. (Если бы не закоренелые алкоголики, которые пили всё, то острых отравлений от алкоголя не было бы совсем!!!)

Значительно снизилась общая смертность. Смертность населения в трудоспособном возрасте уменьшилась в 1987 году на 20%, а смертность мужчин этого же возраста на 37%.

Выросла средняя продолжительность жизни, особенно у мужчин: с 62,4 в 1984 году до 65 лет в 1986 году. Снизилась детская смертность.

Вместо прежнего унылого мрака в рабочих семьях появились: достаток, спокойствие и счастье.

Трудовые сбережения шли на обустройство квартир.

Покупки стали более целесообразными.

Ежегодно продавалось продуктов питания вместо наркотических ядов на 45 миллиардов рублей больше, чем до 1985 года.

Безалкогольных напитков и минеральных вод продавалось на 50% больше.

Резко уменьшилось число пожаров.

Женщины почувствовав уверенность в завтрашнем дне, начали рожать. В России в 1987 году количество родившихся детей было самым больших за последние 25 лет.

В 1985-1987 годах умирало в год на 200 тысяч человек меньше, чем в 1984 году. В США, к примеру, такого снижения добились не за год, а за семь лет.

7. Мазепа герой или предатель?

Получив прекрасное образование, обладая недюжинным умом и потрясающей памятью, тонкий психолог и проницательный политик, в обстановке непрерывных угроз физическим уничтожением он сумел:
1.Объединить Украину
2.Вывести её на уровень самостоятельного европейского государства
3.Сменить власть в Москве
4.Лишить Москву титула столицы
5.Обучить Петра Первого и подтолкнуть его к (а точнее – построить его руками!):
-российский флот
-новое государственное устройство
-крепость на Неве
-сформировать новый уклад российской политической жизни
Кроме этого он создал:
- Первую политическую разведку и контрразведку в Европе
- Способствовал развитию православия в Украине
- Основал ряд крепостей 
- Одержал ряд побед, обеспечив царским войскам выход к Азовскому морю. Надо отметить военное сотрудничество на юге России, и Азовские походы 1695–1696 гг., но особенно надо подчеркнуть факт, что до этого Крымские походы российских и украинских войск (при гетмане Иване Самойловиче) завершились полным провалом. И Прутский поход Петра I в июле 1711 года также завершился крахом. Участие именно И.Мазепы, его опыт, знания, советы имели очень большое значение для успехов российского и украинского оружия во время Азовских походов.

активное наступление российской администрации на автономию Малороссии, Мазепа осознал, что начался необратимый процесс поглощения Украины Россией, что означало утрату национального суверенитета. Поэтому, чтобы сохранить свою родину независимой, он обратился к противнику Петра, Карлу XII, который пообещал содействовать формированию единой (то есть объединённой Левобережной и Правобережной) и полностью суверенной Украины в том случае, если Мазепа поможет ему одержать военную победу над Россией. При этом приверженцы данного восприятия действий Мазепы считают его истинным патриотом. Правда, факт нарушения Мазепой присяги Петру I на верность, которая давалась на Священном Писании (собственно, это и есть основание для анафемы), не могут отрицать даже апологеты гетмана. Однако они заявляют, что в сложных условиях того времени нарушение заключённых договорённостей и принятой присяги было обычным элементом политической жизни и в этом шаге Мазепы нет ничего экстраординарного.

Факты говорят о том, что Мазепа не был «подлым предателем», а был «добрым гением» Украины, опередившим своё время и не понятый современниками. Он всего лишь хотел, чтобы его горячо любимая Отчизна процветала. Но обстоятельства сложились не в его пользу. Ему просто не повезло. Однако, трагическое окончание его гетманства ни коим образом не умаляет заслуг Ивана Степановича Мазепы перед Украиной и её народом. Нельзя забывать, что именно Иван Степанович вывел страну из «Руины» и практически объединил Левобережную Украину с Правобережьем.

8. Какие государства владели землями Украины в начале 20 века?

В начале ХХ в. украинский народ не имел своего государства. Его земли общей площадью 700 тыс. КВ2 было переделена между Россией и Австро-Венгрией. Всего на украинских землях проживало 48 млн человек, частности 33 млн украинским. 
Украинские земли, входившие в состав России, были объединены в три регионы - генерал-губернаторства по 3 губернии * в каждом: Малороссийская (Черниговская, Полтавская и Харьковская губернии), Киевская (Волынская, Подольская и Киевская губернии) и Новороссия (Екатеринославская, Таврическая и Херсонская губернии). 

В состав Австро-Венгрии входили три исторические украинские регионы: Восточная Галиция, Северная Буковина и Закарпатье. Восточная Галиция с административным центром во Львове передилялася на 50 уездов, Северная Буковина с центром в Черновцах - на 10 уездов, Закарпатье с центром Ужгород - на 4 комитата. 

9. Почему Первая Мировая война была братоубийственной?                                                             Потому что одни на стороне Тройственного союза, другие на стороне Антанты.

10. Когда Владимир Великий крестил Русь? 988 год

                                                                                                                                                                      1. Принятие Русью христианства восточного образца вовлекало Русь в сферу влияния Византийской империи, делая молодое восточнославянское гос-во союзником и приемником могучей древней империи. 
2. Христианство замечательно обосновывало царскую (княжескую) власть и способствовало построению централизованного гос-ва.

11. Варшавский сейм между католиками и православными. Дата, последствия.

1768 года, между Россией и Польшей о равноправии католического и православного населения в Речи Посполитой.Ослабление Речи Посполитой в 18 веке позволило России выступить защитником прав диссидентов  (не католиков). Под давлением Екатерины II польское правительствопошло на подписание 24 февраля 1768 года договора о равноправии диссидентов с католиками. В качествегаранта договора выступила Россия, что давало ей формальное право вмешательства во внутренние делаРечи Посполитой.

12)Голокост - загибель значної частини єврейського населення Європи внаслідок нацистської політики планомірного й організованого фізичного знищення (геноциду) євреїв у Німеччині та на захоплених нею територіях у 1933-1945 pp.

В Україні антиєврейський геноцид мав особливо жорстоку форму. Це пояснювалось тим, що, у розумінні нацистів, тут жили не просто євреї, a євреї «більшовицькі», нібито складова основа радянської влади, які представляли собою рушійну силу світової революції, для запобігання якої і необхідно було будь-якими способами позбутися від її носіїв.

Убивства євреїв окупантами почалися в Україні 22 червня 1941 p. і тривали понад три роки. Перші «єврейські акції» були спрямовані в основному проти єврейської інтелігенції як потенційного організатора опору окупантам. Далі окупанти перейшли до поголовного знищення всіх євреїв. Гетто, створені нацистами в роки Другої світової війни, були задумані як проміжні місця проживання на шляху євреїв до «таборів смерті». Символом Голокосту в Україні став розстріл понад 150 тис. чоловік, більшість із який були євреями, у Бабиному Яру (м. Київ). Крім того, значна частина єврейського населення УРСР була вивезена і знищена на території Польщі - у «таборах смерті» Освенцім, Майданек, Треблінка та ін.

Загальну кількість загиблих українських євреїв можна оцінити в 1,8 млн осіб. У цілому Україна втратила близько 70% довоєнного єврейського населення.

Слід особливо зазначити, що багато українців, ризикуючи своїм життям, ховали євреїв у своїх будинках, рятуючи від неминучої загибелі дітей, жінок і чоловіків. У сучасному Ізраїлі їх, як і представників інших національностей, називають «Праведниками світу» і віддаютьданину глибокої поваги мужності та гуманізму цих людей.

13. Ориентиры современной внешней политики Украины.

Украина, несмотря на свой, по сути, колониальный статус в составе СССР, в определенной степени была причастна к международной политике Прежде всего это было связано с признанием его в 1945 г членом - основателем ООН, что давало возможность в течение всего послевоенного периода время от времени напоминать мировому сообществу о своем существовании Став независимой, украинский государство начало качественно новый этап в внешнеполитической деятельности, главным содержаниемкоторого было превращение его из объекта геополитики в равноправного субъекта международного сообщества.

Основной принцип внешнеполитической стратегии Украины был заложен еще Декларацией о государственном суверенитете Украинская ССР торжественно провозгласила о своем намерении стать в будущем постоянно нейтральным ной государством, которое не участвует в военных блоках и придерживается трех неядерных принципов: не принимать, не производить и не приобретать ядерного оружия. Декларация также отмечала, что Украина признает перевагу общечеловеческих ценностей надклассовыми, приоритет общепризнанных норм международного права перед нормами внутригосударственного права тощо.

Следующим шагом в формировании внешнеполитической стратегии украинского государства, который определил ее базовые национальные интересы и задачи, стали \"Основные направления внешней политики Украины\", одобрит карманы Верховной Радой 2 июля 1993 В документе отмечалось, что непременным условием развития украинской государственности является ее активное и полномасштабное вхождение в мировое сообщество Внешняя поле тика Украине направлена ??на утверждение и развитие Украины как независимого демократического государства, сохранение ее территориальной целостности и неприкосновенности границ; вхождение национального хозяйства в мировую экономическую систему для его полноценного экономического развития, повышения благосостояния народа, защита прав и интересов граждан Украины, ее юридических лиц за рубежом, создание условий для поддержания контактов с зарубежными украинских и выходцами из Украины, распространение в мире образа Украины как надежного и предсказуемого партнера.

Основополагающими факторами внешнеполитического курса Украины определялись: открытость внешней политики, сотрудничество со всеми заинтересованными партнерами, избежания зависимости от отдельных государств, засудження войны как орудия национальной политики, стремление к решению любых международных споров исключительно мирными средствами соблюдение принципов взаимоуважения, равноправия, невмешательства во внутренние дела других государств, отсутствие территориальных претензий к соседним государствам и непризнание территориальных претензий к себе соблюдение международных стандартов прав человека, принципа неделимости международный мира и международной безопасности, признание приоритета общечеловеческих ценностей, общепризнанных норм международного права перед нормами внутреннего права, осуждение практики двойных стандартов тов в межгосударственных отношениях.

Важным фактором формирования внешнеполитической стратегии стало принятие новой Конституции Украины Она юридически закрепила основные принципы внешнеполитической деятельности украинского государства, направленных Ован на обеспечение ее национальных интересов и безопасности путем поддержания мирного и взаимовыгодного сотрудничества с членами международного сообщества по общепризнанным принципам и нормам международный права.

14. Великое переселение славян.

4-7 вв. великое переселение славян.

15. Название торгового пути из Киева в Зап. Европу.

Соляной.

16. Киево-Могилянская академия.

Первое на территории Украины высшее учебное заведение. Создана митрополитом Петром Могилой в 1632 на базе школы Богоявленского братства (с 1615) и школы при Киево-Печерской лавре (1631). Получила статус академии в 1701. Была крупным просветительным и научным центром восточно-славянских народов. В 1817 закрыта. Вместо неесозданы православная духовная семинария, а в 1819 - духовная академия (существовала до начала 1920).

17. Полтавская битва — крупнейшее сражение Северной войны между русскими войсками под командованием Петра I и шведской армией Карла XII. Состоялась утром 27 июня (8 июля) 1709 года в 6 верстах от города Полтава в Малороссии (Левобережье Днепра). Решительная победа русской армии привела к перелому в Северной войне в пользу России и положила конец господству Швеции как главной военной силы в Европе. 
После Битвы при Нарве 1700 года Карл XII вторгся в Европу и развязалась длительная война с участием многих государств, в которой армия Карла XII смогла продвинуться далеко на юг, одерживаяпобеды. 
После того, как Пётр I отвоевал у Карла XII часть Ливонии и основал в устье Невы новый город-крепость Санкт-Петербург, Карл принял решение атаковать центральную Россию с захватом Москвы. Во время похода им было принято решение вести свою армию в Малороссию, гетман которой — Мазепа — перешёл на сторону Карла, но не был поддержан основной массой казачества. К тому моменту, когда армия Карла подошла к Полтаве, он потерял до трети армии, его тылы были атакованы легкой конницей Петра — казаками и калмыками, перед самой битвой был ранен. Сражение Карлом было проиграно, и он бежал в Османскую империю.

18.      Акт объединения УНР и ЗУНР 1919 г. - торжественное провозглашение 22 января 1919 объединения Украинской Народной Республики (УНР) и Западно-Украинской Народной Республики (ЗУНР) в единое украинское государство.

Основные положения:

В соответствии с «Актом Злуки»:

ЗУНР пользовалась полной автономией и получала название Западной Области Украинской Народной Республики (ЗО УНР);

вооруженные силы двух государств объединялись;

всем гражданам гарантировались демократические права и свободы.

Почему не создано Украинское государство? Потому что УНР оккупировали большевики.

19. Слово «казак» 

Под названием казак у разных народов существовали самые разнообразные по форме и содержанию понятия. У персов под словом казак разумелись люди, состоявшие на службе, оплачиваемые казной. У арабов слово казак означало всадника, сражавшегося за веру и закон пророка. По–монгольски— означало — свободный воин, живущий обособленно в палатке, или, по другому понятию — броня, щит и крепкий оплот по охране границ, или военный В числе разнообразных определений понятия «казак», — наиболее верно отражает его смысл — это «вольный» человек.                                                                                                             

Происхождение слова к а з а к, или вольный человек, возникло в глубокой древности, и относится к эпохе героического народного эпоса. Человечество никогда не покидало мечты о «вольной и счастливой» жизни. Стремление к осуществлению этой мечты у человечества было тем более сильно, чем более жестокой и беспросветной казалась действительность. Мечта эта осуществлялась отдельными лицами, порывавшими со своей средой, племенем, уходившими «на волю», где устраивали жизнь независимо от других, по собственному разумению. Вокруг отдельных смельчаков собирались группы таких же искателей счастливой жизни. Собиравшиеся группы отдельных лиц превращались в боевые дружины и устраивали свою жизнь на основе дружбы, равенства и свободных бытовых отношений, и среди других народов получали название «к а з а к и», или «свободные люди».страж.

20. Причини невдач Червоної Армії на початковому етапі Великої Вітчизняної війни:

-раптовіть фашистського нападу;

-тоталітарний характер влади, що поставив у залежність від волі однієї людини та її найближчого оточення життя мільйонів людей.

-прорахунки керівництва країни на чолі з Й. Сталіним: ігнорування даних розвідки про дату наступу німецьких військ;

-заборона приводити війська в прикордонних районах до бойової готовності;

-зволікання з переоснащенням армії та побудовою оборонних споруд(незавершеність процесу переозброєння СРСР);

-відсутність чіткого плану на випадок масштабних військових дій (перемогти ворога збирались «малою кров'ю» на його території).

-перевага німецьких сил на напрямках основних ударів.

- некомпетентність вищого воєнно-стратегічного керівництва(репресії командного складу, досвідчених воєначальників напередодні війни, масові репресії кінця 30-х рр. проти армійського командного складу;

-різний ступінь моральної готовності до війни;(жорстка централізація, атмосфера страху в країні вбивали ініціативу, гальмували вирішення нагальних проблем)

-міжнародна ізоляція СРСР.

-розпорошення сил Червоної Армії на кордонах проти Німеччини, Туреччини та Японії;

21. «Гардарики» или город городов- так норманы называли Киевскую Русь.

Гардарика или Гардар-название древней Киевской Руси. Название получила из-за большого, по тому времени, количества городов. В 9 веке было около 30 русских города, а к коцу 12 века уже более 200.

Древние скандинавы называли Киевскую Русь Гарда́рикой - "Страной городов". И было с чего, немецкий епископ Титмар Мерзербургский насчитал в Киеве времен Владимира Святого около 400 одних только церквей.

22. Украинские писатели 17 века: Севастьян Кленович (ок. 1550-1602) – украинский латиноязычный поэт и Станислав Ореховский-Роксолан (1513-1566) - оратор, писатель, публицист.

23. Новая экономическая политика (НЭП) - новое направление внутренней политики советского государства, утвержденное съездом РКП(б) в марте 1921 г. Это было временное отступление большевиков от генеральной линии партии. Суть НЭПа заключалась в использовании рыночных отношений и различных форм собственности. Главным мероприятием НЭПа была замена продразверстки продналогом на селе.

Причины перехода к новой экономической политики. . Основными причинами перехода к новой экономической политики были:

- глубокий социально-экономический и политический кризис большевистского режима;

- тотальная хозяйственная разруха, резкое сокращение промышленного и сельскохозяйственного производства;

- массовые восстания крестьян, рабочих, солдат и матросов;

- политическая и экономическая изоляция большевиков на международной арене;

- спад мирового коммунистического движения, не оправдание надежд большевиков на мировую революцию;

- попытка удержать власть любым способом.

Сущность нэпа. X съезд РКП(б) утвердил резолюцию «О замене раскладки натуральным налогом». Основными мероприятиями нэпа стали:

- замена продразверстки продналогом; при этом продналог должен быть меньше продразверстки, а его размер заранее сообщался крестьянам;

- бедные крестьяне вообще освобождались от налога;

- после выплаты налога крестьяне получали право свободно распоряжаться плодами своего труда, продавать их, это способствовало повышению материальной заинтересованности крестьян в производстве сельскохозяйственной продукции;

- передача мелких и средних предприятий частным владельцам;

- возрождение торговли и товарно-денежных отношений, разрешение на частную торговлю;

- ликвидация бесплатных услуг;

- сдача в аренду, концессию части мелких и средних предприятий;

- внедрение системы свободного найма рабочей силы, материальное стимулирование работников;

- введение стабильной валюты - червонца;

- децентрализация системы управления;

- развитие предпринимательства;

- развитие кредитной, производственной, сбытовой кооперации.

24.  Образование Украинской Центральной Рады. Украинские национально-демократические силы осознавали необходимость консолидации и создания объединенного общественно-политического центра, и по инициативе Общества украинских прогрессистов (ОУП) 4 марта 1917 г. образовали Украинскую Центральную Раду (УЦР). В короткое время УЦР переросла ввлиятельный представительный орган народной власти.

Избранное 7 марта руководство Украинской Центральной Рады возглавил Михаил Грушевский , заместителями председателя стали Дмитрий Антонович , Д. Дорошенко, Ф. Крыжановский. Важную роль в деятельности ЦР сыграли Владимир Винниченко , Сергей Ефремов , Борис Мартос , Симон Петлюра и др. Ее членами стали многие известные украинские писатели, историки, юристы. По убеждениям большинство были автономистами-федералистами - сторонниками автономии Украины в составе России. Часть членов Центральной Рады былисамостийниками - сторонниками немедленного провозглашения независимости Украины.

Михаил Грушевский сформулировал программу и платформу Украинской Центральной Рады, основной целью которой было добиться от Временного правительства признания и провозглашения национально-территориальной автономии Украины.

Начав свою деятельность с немногочисленной организации, в которую входили известные деятели украинского национально-освободительного движения, Украинская Центральная Рада приобретала все больший авторитет и впоследствии стала, по сути, украинским парламентом.

Полный состав ЦР до осени 1917 г. насчитывал 822 представителя политических партий, общественных организаций, территориальных представительств, профсоюзов, крестьянских союзов. Четвертая часть мест в ЦР принадлежала русским, польским, еврейским и другим партиям (социал-демократам, эсерам, Бунда). За ними стояли миллионы жителей Украины. Это давало УЦР все законные основания выступать в ролиобщенационального представительного органа.

25. Западная Украина в составе Польши, Румынии, Чехословакии в 20-х—30-х гг. (выбрать одно государство).

После окончания Первой мировой войны западноукраинские земли вошли в состав разных восточноевропейских государств: Восточная Галиция и Волынь — в состав Польши; земли Северной Буковины, Бессарабии и Мармарощины — в состав королевской Румынии; Закарпатская Украина — в состав Чехословакии.

На западноукраинских землях в составе Польши действовал закон, запрещавший использовать украинский язык в государственных и местных органах власти. Вместо названия «Украина» вводились новые — «Малополъща» или «земли Польши „Б"».

 Более того, активно стала проводиться политика денационализации украинского населения — украинские имена и фамилии заменялись на польские. Украинцам было запрещено возглавлять органы местного самоуправления. Административные должности в государственных учреждениях, офицерские должности в армии и полиции были также закрыты для представителей украинской национальности. Активно шла политика ассимиляции. Так, вследствие окатоличивания из 389 православных храмов к 1939г. осталось чуть более 50. Преследованию подвергались и греко-католические священники в случае проявления симпатии к украинским прихожанам.

 Украинцы оставались в оппозиции к польскому правительству. Свои права и свободы они защищали легальными и нелегальными методами борьбы.

 В Восточной Галиции украинцы создали 12 политических партий.

 

Политические партии и блоки Восточной Галиции делились на левые, центристские и правые.

 

К левым принадлежала Коммунистическая партия Восточной Галиции, с 1923 г. — Коммунистическая партия Западной Украины (КПЗУ), которая вела активную политическую деятельность, хотя была немногочисленной. Левое крыло партии выступало за союз с Москвой, правое занимало более сдержанную позицию.

 

Центристским считался блок Украинского национально-демократического объединения (УНДО). Созданный в 1925 г., блок имел сильное влияние на украинское население. На выборах блок получил большинство украинских мандатов в сейме. Лидеры объединения — Д. Левицкий, В. Мудрый, С. Баран, О. Луцкий, М. Рудницкая, И. Кедрин.

УНДО призывал украинцев бороться за демократические порядки, против политики ополячивания и осадничества конституционным путем. Позже лидеры УНДО требовали от поляков предоставления Западной Украине автономии.

 

Представители украинских политических партий в польском сейме образовалиУкраинский клуб, который требовал предоставления Украине самостоятельности.

 

Правой политической силой, исповедующей националистическую идеологию, стала Организация Украинских националистов (ОУН), возникшая в 1929 г. в Вене. Ее возглавил Е. Коновалец, идеологами были В. Липинский и Д. Донцов. Идеологией ОУН был интегральный национализм — отрицание либеральных ценностей, проповедь решительных действий ради национальных интересов. Высшей ценностью объявлялось создание независимого Украинского государства на всей украинской этнической территории. Достичь поставленной цели предполагалось путем национальной революции и установления диктатуры во главе с вождём. Для достижения цели оправданными считались любые средства, даже террор. Насилие воспринималось как основной политической инструмент в борьбе против внутренних и внешних  врагов. Поворот части украинского национального движения к тоталитарной идеологии объясняется тем, что независимость Украины не удалось отстоять, а тоталитаризм утверждался во многих государствах Европы.

 

Деятельность ОУН в основном была направлена против польского режима. Под руководством Краевой экзекутивы на западноукраинских землях (КЭЗУЗ) в Восточной Галиции и на Волыни были организованы сотни поджогов польских усадеб; акции саботажа; бойкотировались государственные школы; были совершены десятки нападений на польские государственные учреждения с целью захвата; убито более 60 человек (польские высокопоставленные чиновники Т. Голувко и Б. Лирацкий; чиновник советского консульства А. Майлов (был убит в отместку за голодомор 1932—1933 гг.), директор Львовской украинской Академической гимназии И. Бабий (за сотрудничество с польской полицией). В то же время выходили пропагандистские издания: легальный журнал «Развитие нации», нелегальные «Бюллетень КЭЗУЗ ОУН», «Сурма», «Националист».

 

В ответ на террористические действия ОУН польское правительство начало репрессивную политику «пацификации» (усмирения), направленную в первую очередь против активистов ОУН. Однако под «пацификацию» попадали и другие представители украинского национального движения. Так, в 1934 г. был арестован глава КЭЗУЗ С. Бандера и другие руководители ОУН.

 

Они были направлены в концлагерь, где и находились вплоть до начала Второй мировой войны. После убийства в 1938 г. Е. Коновальца в Роттердаме в ОУН наметился раскол. Радикально настроенное крыло пошло за С. Бандерой, более умеренные — за А. Мельником. В 1939г. организация разделилась на ОУН(б) и ОУН(м).

 

Радикально настроенная молодежь Галиции отрицала легальные парламентские методы борьбы за политические права украинцев. ОУН свидетельствовала о существовании раскола в украинском национальном движении. Террористические методы, избранные оуновцами в качестве инструмента достижения самостоятельности украинских территорий, приводили к жесткой реакции со стороны польского правительства.

 На западноукраинских землях в составе Румынии правящий режим проводил жесткую колониальную политику. Были закрыты украинские школы, преследовались общественные деятели, священники, проводилась румы-низация населения, подавлялись социальные выступления (1924 г., Татар-бунарское восстание).

 Наиболее известными украиноязычными изданиями были «Родной край» и «Час». Левые политические силы в лице коммунистов выступали за воссоединение с Советской Украиной.

 В 1927 г. была создана Украинская Национальная партия (УНП), лидером которой был В. Залозецкий. УНП придерживалась центристских позиций и выступала за сотрудничество с существующим режимом. Представители УНП имели места в румынском парламенте.

 Правые общественно-политические силы были представлены националистическими молодежными, студенческими и спортивными организациями:«Общество Мазепа», «Общество М. Зализняк». Лидеры националистических организаций О. Забачинский, П. Григорович, Д. Квитковский проповедовали методы борьбы, сходные с оуновскими (террор, подпольная деятельность).

 Закарпатская Украина входила в состав Чехословакии под названиемПодкарпатская Русь, а с 1928 г. — Подкарпатский край. Чехословацкое правительство не проводило такой жесткой антиукраинской политики, как польское и румынское. Оно не предоставило автономии Закарпатью, но дало украинцам возможность политической и культурной самореализации. Либерализм правительства привел к быстрому возникновению и распространению культурных обществ «Просвита» (А. Волошин, М. и Ю. Бращайк), возникло Товарищество русофилов им. Духновича.

 В Чехословацком парламенте интересы украинцев представляло Украинское национальное объединение (УНО).

 Общественно-политическая жизнь базировалась на идеях русофильства, украинофильства, русинства.

 Общегосударственные партии, имевшие представительства в Подкарпатской Руси, были вынуждены считаться с местными политическими особенностями, сложившимися со времен господства Венгрии. Одним из наиболее серьезных был вопрос о национальной общности и единстве украинцев. Часть коренных украинцев причисляли себя к особой русинской нации, возникшей в результате исторического процесса. Местные обычаи возводились русинами в абсолют и напрочь отрицалась какая-либо связь с украинцами в Польше и УССР. Другие считали, что население Закарпатья — это насильственно отделенная и изолированная часть единого русского народа. Под влиянием исторических обстоятельств и господства чуждых наций население Подкарпатской Руси было денационализировано. Русофилы(москвофилы) ориентировались на объединение всех «русских» территорий под властью России. Созданное москвофилами «Общество им. Духновича» активно вело просветительскую деятельность, находя поддержку Народно-социалистической, Аграрной и других партий. Но наиболее влиятельным было движение украинофилов. В Закарпатье проживало около 20 тыс. эмигрантов из Надднепрянской Украины. Принесенная ими идея самобытности украинцев, волею судьбы оказавшихся в разных государствах, попала на благодатную почву. Эта идея отобразилась в стремлении к объединению украинских территорий «от Тисы до Кубани и от Припяти до Черного моря» в единое национальное независимое украинское государство. На позициях украинофильства стояла Христианско-народная партия (ХНП) во главе с А. Волошиным и М. и Ю. Бращайками, которая действовала в составе Чехословацкой людовой партии.

 ХНП заняла ведущие позиции в Ассоциации украинских учителей и оказывала существенное влияние на студенчество и учащуюся молодежь. Общество «Просвита», основанное ХНП, вытеснило «Общество им. Духновича».

Вывод. Общественно-политическая жизнь на западноукраинских землях отличалась разнообразием. Наиболее сложная общественно-политическая ситуация сложилась на украинских землях в составе Румынии. Польское правительство также вело дискриминационную по отношению к украинцам национальную политику, но позволило им представлять свои интересы в сейме. Наиболее благоприятная общественно-политическая ситуация для украинцев существовала в Чехословакии. Однако ни одно правительство не предоставило украинцам автономии.

26. Гетманский государственный переворот Павла Скоропадского (апрель 1918).

Основными причинами гетманского переворота были:

- кризис социальной политики УЦР и неприемлемость этой политики помещиками и промышленниками;

- потеря авторитета УЦР среди широких слоев населения в условиях оккупации;

-ослабление УЦР разногласиями между украинскими партиями в самой Центральной Раде;

- заинтересованность оккупационной администрации во власти, неспособность выполнить обязательства по поставкам продовольствия Германии и Австро-Венгрии.

Суть переворота заключалась в попытке путем изменения демократической парламентской формы государственного правления на авторитарную создать новую модель украинского государства, которая была бы способна остановить радикализацию, дезорганизацию и деградацию общества, стала бы создателем и гарантом стабильного порядка, который основывался бы на частной собственности и соблюдении правовых норм.

Новое государство основывалась как на республиканских, так и на монархических началах. Согласно «Законам ...», вся власть, в частности законодательная, сосредоточивалась в руках гетмана. Гетман назначал атамана (председателя) Совета министров, утверждал состав кабинета, имел право объявлять амнистию, военное или чрезвычайное положение, был верховным главнокомандующим. По форме это была диктаторская власть с атрибутами национальной традиции, по политической сути - авторитарный режим.

27. IV Универсал (основные положения)

27) IV Універсал

9 січня 1918 — проголосив УНР «самостійною, ні від кого не залежною, вільною суверенною державою українського народу», а виконавчий орган, Генеральний Секретаріат — Радою Народних Міністрів. Він замінив постійну армію міліцією, доручив провести вибори народних рад — волосних, повітових і місцевих, установив монополію торгівлі, контроль над банками, підтвердив закон про передачу землі селянам без викупу, прийнявши за основу скасування власності і соціалізацію землі. Доручив Раді Народних Міністрів продовжувати розпочаті переговори з Центральними державами і довести до підписання миру; закликав усіх громадян УНР до боротьби з більшовиками.

Умови

УНР проголошується незалежною, вільною суверенною державою українського народу;

З усіма сусідніми країнами УНР прагне жити у мирі та злагоді;

Влада в Україні належить народу України, від імені якого, допоки не зберуться українські Установчі збори, буде правити ЦР;

Піддано жорстокій критиці політику більшовиків, яка веде до громадянської війни;

УЦР зобов'язується вести боротьбу проти прибічників більшовиків в Україні;

УЦР зобов'язувалась негайно почати мирні переговори з Німеччиною;

УЦР планує провести земельну реформу в інтересах селян;

Держава має встановити контроль над торгівлею та банками

28. Голодомор Украины (1921-1923), (1932-1933), (1946-1947)

 1921–1923 — масове серійне вбивство корінного українського населення з ознаками етнічної чистки через мор голодом, головно у південних областях України, в 1921–1923 роках, спричинене конфіскацією у селян та вивезенням хліба з України до Росії, Західної Європи та Америки радянською владою в Україні, під тиском влади Радянської Росії. В середньому по територіях, де компактно на той час мешкали українці, урожай був трохи нижчим від норми через посуху на півдні України, Кубані та Поволжі.

Голодомор 1932–1933 років — масовий, навмисно зорганізований радянською владою голод 1932–1933 років, що призвів до багатомільйоних людських втрат усільській місцевості на території Української СРР та Кубані, переважну більшість населення якої становили українці. Викликаний свідомими і цілеспрямованими заходами вищого керівництва Радянського Союзу і Української СРР на чолі зі Сталіним, розрахованими на придушення українського національно-визвольного руху і фізичного знищення частини українських селян.

Спланована конфіскація урожаю зернових та усіх інших продуктів харчування у селян представниками радянської влади впродовж Голодомору 1932-1933безпосередньо призвела до вбивства селян голодом у мільйонних масштабах, при цьому радянська влада мала значні запаси зерна в резервах та здійснювала його експорт за кордон під час Голодомору[6]. Попри те, що злочинні дії представників сталінської влади, що спричинили смерть людей голодом, кваліфікувалися згідно з нормами тогочасного радянського кримінального законодавства як вбивство[7], причини цього масового злочину ніколи в СРСР не розслідувалися та ніхто з причетних до злочину не поніс покарання. 24 країни офіційно визнали Голодомор геноцидомукраїнського народу. Загальна кількість людських втрат від Голодомору становить 3 мільйони 941 тисяча осіб.

Третій голодомор, який влаштувала народам СРСР російсько-комуністична диктатура 1946—1947, був спричинений не так повоєнним неврожаєм, як спланованою акцією сталінського Політбюро з метою забрати в селян залишки зерна і продати чи подарувати його братнім режимам в соціалістичному таборі. Так 1946 з СРСР вивезено 350 тисяч тонн зерна до Румунії, у 1947 — 600 тисяч тонн зерна — до Чехословаччини, за тих два роки Польща отримала з Радянського Союзу 900 тисяч тонн хліба. А в Молдові, Бессарабії й південних областях України шаленів голод і лише за перше півріччя 1947 офіційно зареєстровано 130 випадків людоїдства.

29. Операция "Висла"

В апреле-мае в 1947 г. польское правительство осуществило операцию "Висла" - насильственное выселение украинцев (140,6 тис. чел.) с украинских этнических земель (Подляшье, Холмщина, Посянье, Лемковщина), которые оказались в пределах Польши. Украинцы принудительно переселялись на северо-западные земли, доставшиеся Польше от Германии по решению Потсдамской конференции. При этом польским правительством преследовалась цель:

Ø ассимилировать украинцев;

Ø ликвидировать базы деятельности ОУН-УПА на польской территории.

30. Оборона Одеси.

5 серпня - 13 жовтня 1941 р. - оборона Одеси. Протягом 73 днів захисники міста відтягували на себе 300-тисячну ворожу армію.Сковуючи 18 дивізій противника, вона дала змогу відійти Південному фронту за Дніпро і організувати оборону. Проте наприкінці вересня Червона армія змушена була залишити Одесу і вести оборонні бої на Кримському півострові.25 жовтня 1941 р.- гітлерівці зайняли Харків, до кінця жовтня - значну частину Донбасу. Героїчна оборона Одеси в серпні-жовтні 1941 року по суті стала першою успішною стратегічною оборонною операцією радянських військ від початку Великої Вітчизняної війни.

Гітлерівцям не вдалося досягти цілковитої раптовості нападу. Порівняно з іншими військовими округами та флотами Одеський військовий округ і Чорноморський флот більш організовано зустріли фашистську агресію. Вони близько 20 діб вели прикордонний бій, завдяки чому Одеса мала можливість готуватися до оборони.

Приморська армія й Військово-морська база одержали завдання прикрити одеський напрям, забезпечити міцну сухопутну та протидесантну оборону міста.

Героїчними зусиллями воїнів Приморської армії, якою командував генерал-майор Г. Сафронов, а з жовтня 1941 року генерал-майор І. Петров, ворога було зупинено.

Партійні та радянські організації міста й області в короткий термін мобілізували 100 тисяч чоловік на зведення рубежів оборони. На вулицях міста спорудили близько 240 барикад.

– 5 серпня 1941 року Ставка Верховного Головнокомандування наказала: «Одесу не здавати й обороняти, поки змога, залучаючи до справи Чорноморський флот». Цю дату прийнято вважати початком героїчної оборони міста.

Обороняли Одесу до останньої краплі крові, до речі, не лише одесити. Практично будь-який мешканець Південної Пальміри може розповісти про героїчну 411-ту батарею, але мало хто знає про іншу – 412-ту. У ті дні саме там розташовувався 1-й Чорноморський полк морської піхоти. Румунсько-фашистські війська вирішили захопити цей важливий пункт, щоб використовувати наші гармати для обстрілу міста. На захист батареї кинули поповнення, яке тільки-но прибуло – шахтарів із Донбасу. Їх навіть не було чим озброїти: лише 10 гвинтівок на 250 чоловік. На прохання шахтарів їм видали тільники, 5–6 гранат на бійця, ножі та саперні лопатки. У своєму першому й останньому бою вони врятували батарею від захоплення, але загинули всі до одного.

73 дні тривала героїчна оборона Одеси за явної нерівності сил воюючих сторін. 

Перебуваючи в облозі, позбавлене води й регулярного постачання, під варварськими бомбуваннями й артобстрілами місто стояло на смерть. 

– 22 грудня 1942 року засновано медаль «За оборону Одеси», якою нагороджено понад 130 тисяч учасників оборони. До 9 квітня 1944-го місто було окуповано ворогом, але боротьба не припинялася. В Одесі та передмісті діяло 6 партизанських загонів і 45 підпільних груп.

А їхньою базою в період окупації стали одеські катакомби – складний лабіринт підземних галерей, які були непереможною фортецею під землею. 10 квітня 1944 року Радянська армія, Чорноморський флот за активної підтримки партизанів і підпільників урешті-решт звільнили Одесу від фашистів.

 

 

 

 

32. Чому правління Брежнєва- епоха «Застою» Період «Застою» — ретроспективна назва одного з останніх періодів існування радянської економічної та політичної системи (середина 1970 - середина 1980-х років). Поняття «період застою» з'явилося та було введене в політичний лексикон лідером КПРСта головою держави - М. С. Горбачовим у другій половині 1980-х років.

Власна (офіційна на той час) назва цього періоду радянською пропагандою - «розвинений соціалізм». У цей період у радянському суспільстві складалися передумови глибокої системної кризи — економічної та соціальної, які врешті призвели до краху радянської економіки та політичного розпаду СРСР.

Звичайно застій пов'язують з ім'ям Генерального секретаря ЦК КПРС Леоніда Брежнєва, під час правління якого (1964-1982) застійні явища у суспільстві сформувалися та набули характерних рис. Саме поняття «період застою» з’явилось лише після 1985 року, в період «Перебудови».

Таким чином, «Застій» – період правління Л.Брежнєва (1964 – 1982 рр.), який характеризувався політикою, що заперечувала будь-які спроби оновлення суспільства, консервувала існуючий режим, наслідком чого стало наростання кризи радянського ладу. 

33. Діаспора –стійка сукупність людей єдиного етнічного чи національного походження, Що живе за межами своєї історічної Батьківщини и має Соціальні інстітуті для підтрімкі и розвітку своєї спільності.

Найвідоміші діаспорі:

Українська діаспора

Російська діаспора

Вірменська діаспора

Єврейська діаспора

Грецька діаспора

Німецька діаспора

Латіська діаспора

Чеченська діаспора

34.Національно-визвольна війна з Польщею. Очолив Б.Хмельницький 1648-1649 рр.

35. Скасоване кріпасництво вГаличині та Буковині в 1848 р., а вРосії та Україні — у 1861 р.

36. Хто з перших українських князів став королем- Данило Галицький.

37. Українські січові стрільці. Мета: виборення української державності.Легіон українських січових стрільців (УСС) був сформований у 1914 р. 

38. Десталінізація - складний процес, який було розпочато Хрущовим (1953-1964)

39.Рух опору в роки ВВВ. Основні течії: радянська та націоналістична.

40.Автор повчання дітям-Володимир Мономах.

41.Вступ України до СРСР-1922 р., вихід- 1991 р.

42.Річ Посполита створена за Люблінською унією у 1569 р.

43.Приєднання Криму до України 19 лютого 1954 р.

44.Космополіт- людина, позбавлена почуття патріотизму, відірвана від інтересів своєї батьківщини, чужа своєму народові.

45.Українська культура 60-80 років. На початку 60-х років намітилося значне скорочення темпів розвитку народногогосподарства СРСР. Так, у промисловості за семирічку (1958—1965 pp.) вони становили лише 9 %, тоді як протягом 50-х років дорівнювали 12 %. Наприкінці 1958 р. було опубліковано закон "Про зміцнення зв'язку школи з життям і про дальший розвиток системи народної освіти в СРСР", який був продубльований Верховною Радою України у квітні 1959 р. Згідно із цим законом семи- і десятирічні школи було перетворено на восьмирічні (обов'язкові) та одинадцятирічні загальноосвітні трудові політехнічні з виробничою практикою, що нагадувало попередні уніфіковані трудові школи. Випускники середніх шкіл, за винятком 20 % кращих учнів, зобов'язані були попрацювати принаймні два роки перед вступом до вузу. У зв'язку з цим увага приділялась розширенню середньої освіти, будівництву нових шкіл, зміцненню матеріально-технічної бази. У 1965/66 навчальному році в республіці налічувалось 34,6 тис. загальноосвітніх шкіл.

Понад 80 % шкіл здійснювали навчання українською мовою. Проте цей закон дав можливість обирати мову навчання дітей батькам, що фактично було використано для русифікації української школи.

З 1966 р. почалося впровадження загальнообов'язкової середньої освіти. Одночасно посилюється централізація управління освітою, в 1969 р. було створено Міністерство освіти СРСР, на яке було покладено основні функції Міністерства освіти УРСР, суттєво урізавши його автономію. 

У 60—80-ті роки українська наука істотно реформувалась. Так, на середину 60-х років Україна мала розгалужену мережу науково-дослідних установ, кількість яких постійно збільшувалась. Базовим центром наукових досліджень була республіканська Академія наук. Протягом 60-х років письменники України написали чимало прозаїчних творів різних жанрів — романів, повістей, оповідань, що стали істотним внеском у розвиток української літератури. Через великі перепони прокладали шлях нові напрямки в кіномистецтві. Йому відводилось провідне місце в ідеологічній роботі. Звідси виняткова увага до нього. У 60—80-ті роки здійснено низку організаційних заходів, спрямованих на піднесення рівня роботи всіх кіностудій республіки — Київської ім. О. Довженка, Ялтинської, Одеської, студії хронікально-документальних та науково-популярних фільмів.

Важливою подією для українських кіномитців стало створення Спілки працівників кінематографії України, установчий з'їзд якої відбувся в січні 1963р.

Пожвавлення в національно-культурному житті активізувало інтерес суспільства до театрального мистецтва. В Україні в 1965 р. працювало 60 театрів, які протягом року відвідували близько 15,5 млн глядачів. Протягом 1958—1965 pp. кількість глядачів у театрах республіки збільшилася з 14,3 до 15,5 млн на рік. Плідною була творчість композиторів старшого покоління, її збагачувала авангардна музика композиторів-шістдесятників Л. Грабовського, В. Годзяцького, В. Сильвестрова, В. Загоруєва. Розвиток української музики характеризувався збагаченням усіх її жанрів, зокрема великої музичної форми. Увагу глядачів привернули опери "Арсенал", "Тарас Шевченко" Г. Майбороди, "Назар Стодоля" К. Домінчина, "Украдене щастя" Ю. Мейтуса, балети "Чорне золото" В. Гомоляки, "Тіні забутих предків" В. Кирейка та ін.

Свідченням успішного розвитку української музики стали симфонічні твори. Композитори відображали в них актуальні проблеми сучасності, демократизували музичну мову творів. Громадськість зустріла їх схвально. Це Друга симфонія Б. Яровинського, цикл "Батьківщина" М. Дремлюги, сюїта "Король Лір" Г. Майбороди, симфонічні композиції Л. Колодуба, В. Губаренка, Я. Лапинського.

Першочерговим завданням у цей період стало зведення житла, потреба в якому була дуже нагальною. Архітектори і будівельники шукали оптимальних шляхів до розв'язання цієї проблеми. Було розроблено типові проекти, за якими здійснювалася забудова міст і сіл. З одного боку, це було позитивним явищем, оскільки люди одержували житло, а з іншого — негативно позначилося на художній виразності архітектурних споруд. Масова житлова забудова 60—70-х років задовольняла потребу в житлі, однак внаслідок ігнорування принципу неповторності було втрачено національну своєрідність архітектури. За даними дослідників, 90 % житлових і 80 % культурно-побутових споруд у містах і селищах зводилися за типовими проектами.

Серед громадських споруд 70-х років художньо вирізняються Палац культури "Україна" (1970, архітектор Є. Маринченко та ін.) та Будинок інституту технічної інформації (1971, архітектори Л. Новиков, Ю. Броєв) у Києві.

У республіці видавалися газети і журнали: загальнополітичні, літературно-художні, фахові, розраховані на працівників різних галузей промисловості і сільського господарства, науки, культури.

46.Об’єднання  Галицького і Волинського князівсв -1199р.

47.Магдебурзьке право- право на самоврядування.

48. Слово о полку Ігореві-князь Новгород-северский (1180—1198), князь Черниговский(1198—1201).​

49.Декларація про державний суверенітет України 16 липня 1990 р  на XXVIII з'їзд КПУ .

50.Тоталітарізм— система державно-політичної влади, яка регламентує усі суспільні та приватні сфери життя людини-громадянина і не визнає автономії від держави таких недержавних сфер людської діяльності як економіка і господарство, культура, виховання, релігія. Тоталітаризм - це повний контроль і жорстка регламентація з боку держави всіх сфер життєдіяльності суспільства, кожної людини за допомогою прямого озброєного насильства.

Тоталітаризмом вважається політичне панування, яке вимагає необмеженого керування підлеглими і їхнє повне підкорення поставленим згори політичним цілям. Примусова уніфікація і невпинна жорстокість тоталітарної влади зазвичай обґрунтовується внутрішніми або зовнішніми загрозами існуванню держави.

Тоталітаризм зазвичай передбачає наявність фігури вождя (фюрера), диктатуру і терор, регулярну мобілізацію населення в масові організації, ізоляцію або вбивство фактично або потенційно незгодних.

Тоталітарний політичний режим є протилежністю демократичної правової держави.

В політології поняття «тоталітаризму» найперше було використано для характеристики фашистського режиму Муссоліні в Італії, але згодом воно поширилось на позначення нацистського режиму Третього Рейху та радянського сталінізму.

51. Дата затвердження ВР гімну-6 березня 2003 р., і малого гербу -19.02.1992.

52.Шовінізм— пропагування національної переваги на чужих етнічних територіях (на територіях іншої етнічної спільноти одним народом (нацією) — іншим народам (націям). У ширшому значенні, це ідеологія, яка пропагує національну перевагу однієї нації над іншими і обґрунтовує «право» на дискримінацію та пригнічення інших націй.

53.Суть Валуєвського циркуляру-заборона друкувати українською мовою наукові, релігійні, і педагогічні праці, заборона викладати українскою мовою в школах.

55.Автор 1-ї укр.-ї опери- С.Гулак – Артемовський. Як вона називалась? «Запорожець за Дунаєм».

56.Голодомор 1932-1933 рр. Та наслідки: 

- Масові жертви; дослідники називають кількість жертв злочинної політики сталінського режиму в 10 мільйонів чоловік;

- Завершення колективізації, утвердження колгоспної системи, розорення села;

- Придушення опору українського селянства;

- Масове переселення селян з Росії в Україну;

- Сталінським режимом були підірвані сили у відстоюванні споконвічних національних прав українського народу.

57.Український штаб партизанського руху.Хто очолив? Т. Строкач.

58.Дата КУ- 28 червня 1996 р.

60.Хто з князів вперше офіційно прийняв християнство-Аскольд.(офіційно встановив християнство на Русі-Володимир у 988 р.)

60 ) Битва на Калці 

Битва на Калці (31 травня 1223) — бій між русько-половецькими силами з одного боку і монгольським військом з іншого на річці Калка, на території сучасної Донецької області. Закінчився перемогою монголів, які вщент розгромили русько-половецькі загони. У битві загинуло багато князів і родовитих бояр південної і центральної Русі.

Навесні 1223 року на слов’янські землі прийшло двадцятитисячне монголо-татарське військо, яке Чингізхан, під командуванням своїх найближчих помічників Субедея і Джебе, відправив до Східної Європи для проведення стратегічної розвідки. Кривавий шлях війська починається від стін раніше підкореної Бухари, пролягає через Північний Іран, Азербайджан, вірменські і грузинські землі, де квітучі міста перетворили на попіл, а осередки опору жорстко придушують. Зіткнувшись на Північному Кавказі з об’єднаними силами аланів (предків сучасних осетинів) і половців, монгольські полководці спочатку розладнали договір союзників, потім розбили військо аланів, а міста, селища їх і сусідніх народів пограбували і спалили.

І ось настала черга розправитися з половцями або кипчаками, які до моменту появи монголо-татар, вже близько двохсот років, населяли степи Східної Європи.

 

61) Хто ліквідував посаду гетьмана в Україні ?

Ліквідація автономії Гетьманщини — адміністративна реформа уряду Російської імперії, проведена у 1764–1765 рр. та націлена на ліквідацію автономії Гетьманщини. Протягом 18 століття Гетьманщина поступово втратила політичну і економічну автономію. 1764 року наказом імператриці Катерини ІІ інститут гетьмана було скасовано, а ще через рік Гетьманщину реформовано в Малоросійську губернію.

  У січні 1734 р. гетьман Апостол помер. Напередодні він заповів владу старшині. Але ще до смерті Данила Апостола царський уряд прийняв таємне рішення не обирати більше гетьмана, а владу в Гетьманщині передати «Правлінню гетьманського уряду», або Міністерському правлінню, у складі трьох російських офіцерів на чолі з генералом, князем О. Шаховським і трьох козацьких старшин. Офіційно ця фактично друга колегія мала керуватися «Рішительними пунктами», але насправді продовжувала обмеження автономії і свавільну русифікацію українців. Правлінням проведено податковий перепис населення, упорядковано законодавство, посилено репресії проти незадоволених російською політикою старшин.

  У роки урядування «Правління» (1734-1750) Гетьманщина зазнала страшенного економічного занепаду через російсько-турецьку війну 1735-1739 pp., в яку уряд імператриці Анни Іванівни втягнув Лівобережжя, Слобожанщину і Запорожжя. Протягом чотирьох виснажливих років фаворити-німці московської цариці вигрібали з України збіжжя, мобілізували до 100 тисяч козаків, з яких 35 тисяч загинуло, забрали сотні тисяч голів худоби. Окрім того, українці змушені були годувати 75 полків російської армії - величезну ненажерливу прірву, що обійшлося одній лише Гетьманщині в півтора мільйона золотих рублів (у десять разів більше її однорічного бюджету). Коли ж на півдні знову виникла загроза війни з Туреччиною, імператриця Єлизавета Петрівна, щоб задобрити українців, зрештою дозволила обрати гетьмана Лівобережної України.

   Призначення останнього гетьмана Кирила Розумовського (1728-1803) на цю досить високу і відповідальну посаду стало випадковістю. Стрімкою кар'єрою він цілком завдячував старшому братові Олексію, який завдяки чарівному голосу і вродливій зовнішності зробив кар'єру при царському дворі, а згодом узяв активну участь у зведенні Єлизавети Петрівни на імператорський престол. За свідченнями сучасників, Олексій був таємно повінчаний з «кроткою Єлизаветою».

 

62)  Антанта/ Троїстий союз

 Анта́нта (фр. entente — согласие) — военно-политический блок России, Англии и Франции, создан в качестве противовеса «Тройственному союзу» (A-Entente — Германии, Австро-Венгрии и Италии); сложился в основном в 1904—1907 годах и завершил размежевание великих держав накануне Первой мировой войны. Термин возник в 1904 году первоначально для обозначения англо-французского союза, причём употреблялось выражение l’Entente cordiale («сердечное согласие») в память кратковременного англо-французского союза в 1840-х годах, носившего то же название.  

  Трої́стий сою́з (італ. Triplice alleanza нім. Dreibund угор. Hármas szövetség) — військово-політичний блок Німеччини, Австро-Угорщини та Італії, який склався в 1879–1882 і був спрямований проти Франції, Росії та Англії.

63) Просительные статьи. Гетьман Скоропадський, якого було призначено Петром I після переходу Івана Мазепи на бік Карла XII, 17 липня 1709 року, незадовго після Полтавської битви, надіслав московському царю так звані «Просітєльні статті», які мали регулювати відносини між царатом та Гетьманщиною. Цим документом гетьман прохав царя зберегти права та вольності Гетьманщини, які передбачалися виданим від 1 лютого 1708 маніфестом.

Крім того гетьман також висунув царю нові прохання, що мали вирішити нові та наболілі проблеми в російсько-українських:

Українське військо мало підпорядковуватися козацькому керівництву під час походів;

Артилерія, яку московити вивезли з Батурина, мала бути повернута у власність українського козацького війська;

Українське населення не мало нести на собі важкий тягар простою російської армії тощо.

Зважаючи на тогочасний стан справ у Росії (тривала кровопролитна Північна війна зі Шведами та існувала постійна загроза турецького вторгнення) і ще свіжих спогадів від переходу Мазепи на бік Швеції, Петро I не міг піти на нові поступки перед Гетьманщиною. Не останню роль у рішенні царя також зіграла його осибиста неприязнь та недовіра до Івана Скоропадського, який в минулому був досить близько наближеним до Мазепи. Таким чином, хоч цар і погодився на підписання угоди з гетьманом, договір носив суто формальний характер і не передбачав ніякої рівноправності у відносинах між Московією та Гетьманщиною. Ось деякі з наведених уРешетилівських статтях пункти:

Козацькому війську було відмовлено у поверненні артилерії;

установлювався контроль з боку Росії за збором податків в Україні і їх своєчасним надходженням до царської казни;

значно збільшувалась кількість московських залог на території Лівобережної України;

при гетьманові вводилася посада міністра-резидента, який мав спостерігати за діяльністю гетьмана та його уряду і своєчасно надавати інформацію Петру I;

прийняття гетьманом іноземних послів (особливо з Криму, Туреччини, Польщі та Швеції) мало проходити виключно у присутності царського представника

64) що таке коренізація та українізація

Кореніза́ція — політика залучення представників корінного населення радянських республік та автономій до місцевого керівництва та надання офіційного (а інколи — й панівного) статусу їхнім національним мовам. Проводилася у СРСР протягом 1920-х років. Політика започаткована XII з'їздом РКП(б) у квітні 1923 року в Москві.

 Україніза́ція 1920—30-х — тимчасова політика ВКП(б), що мала загальну назву коренізація — здійснювалась з 1920-х до початку 1930-х років ЦК КП(б)У й урядом УСРР з метою зміцнення радянської влади в Україні засобами поступок у вигляді запровадження української мови в школі, пресі й інших ділянках культурного життя, а також в адміністрації — як державної мови республіки, прийняття в члени партії та у виконавчу владу українців.

65) Коротка характеристика 4 Універсалу 

9 січня (22 січня за новим стилем) 1918 — проголосив УНР «самостійною, ні від кого не залежною, вільною суверенною державою українського народу», а виконавчий орган, Генеральний Секретаріат — Радою Народних Міністрів. Він замінив постійну армію міліцією, доручив провести вибори народних рад — волосних, повітових і місцевих, установив монополію торгівлі, контроль над банками, підтвердив закон про передачу землі селянам без викупу, прийнявши за основу скасування власності і соціалізацію землі. Доручив Раді Народних Міністрів продовжувати розпочаті переговори з Центральними державами і довести до підписання миру; закликав усіх громадян УНР до боротьби з більшовиками.

Умови

УНР проголошується незалежною, вільною суверенною державою українського народу;

З усіма сусідніми країнами УНР прагне жити у мирі та злагоді;

Влада в Україні належить народу України, від імені якого, допоки не зберуться українські Установчі збори, буде правити ЦР;

Піддано жорстокій критиці політику більшовиків, яка веде до громадянської війни;

УЦР зобов'язується вести боротьбу проти прибічників більшовиків в Україні;

УЦР зобов'язувалась негайно почати мирні переговори з Німеччиною;

УЦР планує провести земельну реформу в інтересах селян;

Держава має встановити контроль над торгівлею та банками

 

66) ж\д Одеса-Балта- перша українська залізнична дорога 

Першу на підросійській Україні залізницю Одеса — Балта, довжиною 213 кілометрів, будували за державний рахунок,будівництво тривало біля трьох років (1861—1865), керував цими роботами барон К. фон Унгерн-Штернберг. У травні 1866 року розпочато будівництво Києво-Балтської залізниці, як продовження лінії Одеса — Балта. Рух потягів на цій лінії було відкрито через 4 роки.Формально початком існування Південно-Західної залізниці є 7 червня 1870 року.

67)  Аграрна реформа Столипіна. Коли? Наслідки для України 

Придушивши революцію 1905-1907 pp., царський уряд розумів, що одними репресіями зняти соціальну напругу в суспільстві неможливо. Однією з головних причин революції було аграрне питання, вирішити яке запропонував голова ради міністрів і міністр внутрішніх справ П. Столипін. У листопаді 1906р. ним було видано указ, який був затверджений царем і став законом 14 червня 1910 р. В указі містились основні положення реформи.

При розробці реформи П. Столипін виходив з положення, що ліквідація поміщицького землеволодіння призведе до втрати виробників товарного хліба, а з часом знову постане проблема малоземельності. Він пропонував реформувати селянське господарство шляхом руйнування селянської общини і перерозподілу селянських земель на користь заможних селян (куркулів). Куркулі повинні були стати опорою царського режиму і, одночасно, виробниками додаткового товарного хліба.

Так, напередодні реформи в Україні поміщикам належало 63,9 млн десятин землі, селянам — 96,4 млн. десятин. Перерозподіл поміщицької землі при такому співвідношенні радикально б ситуацію не змінив.

      Столипінська аграрна реформа передбачала:

— руйнування общини, яка відіграла активну роль у виступах селян під час революції, і закріплення у приватну власність за кожним домогосподарем земельної ділянки, яка йому належить;

— надання кредитної допомоги селянам через Селянський земельний банк;

— переселення селян у малоземельні райони Сибіру, Північного Кавказу, Середньої Азії.

В Україні реформи просувались найбільш успішно. Протягом 1907—1915 pp. в індивідуальну власність закріпили землю на Правобережжі 48% селян, на Півдні — 42%, на Лівобережжі — 16,5%. До 1916 р. в Україні було утворено 440 тис. хуторів (14% селянських дворів).

 У ході реформи значно активізувалась діяльність Селянського земельного банку, який протягом 1906—1916 pp. продав українським селянам 596,4 тис. десятин землі, переважно поміщицької.

 Столипінська реформа значно збільшила масштаби переселення на Схід (Сибір, Казахстан, Північний Кавказ, Далекий Схід) з українських земель. Протягом 1906—1912 pp. переселилось близько 1 млн. осіб, але майже чверть їх повернулась.

 Незважаючи на такі успіхи, столипінська реформа не виконала головного свого завдання: вона не створила опори царському режиму, не ліквідувала соціальної напруги на селі, а ще більше її загострила. До конфлікту селянин-поміщик додався конфлікт між заможним і бідним селянином.

 

68) вулиці одеси іменами визволителів

Улица Авдеева-Черноморского названа в честь Василия Дмитриевича Авдеева, участника партизанской борьбы в Ростове и Донецке, кавалера двух орденов Красного Знамени, командира парашютно-десантной группы, готовившей партизан Одессы к вооруженному выступлению против оккупантов во время Великой Отечественной войны. 

 Улица Краснова названа в честь Героя Советского Союза, летчика-истребителя 116-го истребительного авиационного полка Николая Федоровича Краснова, которого еще называли вторым Чкаловым.  Улица Генерала Швыгина названа в честь военачальника, генерал-майора Ильи Ивановича Швыгина, сыгравшего важную роль в освобождении Одессы.

  Улица Генерала Цветаева названа в честь военачальника, Героя Советского Союза, генерал-полковника Вячеслава Дмитриевича Цветаева.

  Улица Генерала Плиева названа в честь военачальника, генерала армии, дважды героя Советского Союза, командира конно-механизированной группы 3-го Украинского фронта, освобождавшего Одессу, Иссы Александровича Плиева. 

  Улица Маршала Малиновского названа в честь Маршала Советского Союза, Дважды Героя Советского Союза, Министра обороны СССР (1957-1967 годы) настоящего одессита Родиона Яковлевича Малиновского.

  Улица Неделина названа в честь Неделина Митрофана Ивановича, военачальника, главного маршала артиллерии СССР, героя Советского Союза.  

  Улица Улитина названа в честь Героя Советского Союза, летчика-истребителя, освобождавшего Одессу, Ивана Семеновича Улитина.

  Улица Гаврикова названа в честь командира батареи 897-го артиллерийского полка, освобождавшего Одессу и награжденного орденом Отечественной войны второй степени Александра Гаврикова.

  Улица Гефта названа в честь командира диверсионно-разведовательной группы Одесского судоремонтного завода Николая Гефта.

69) хто на вашу думку винен у початку війни Гітлер або Сталін ?

Причини і передумови війни

По-перше, несправедливість Версальської системи поставила багато народів у принизливе становище, сприяла приходу до влади сил, що прагнули реваншу та нового переділу світу. Найбільшою мірою це проявилось у політиці Німеччини, Італії, Японії. Вони і стали основними ініціаторами війни.

По-друге, економічна криза 1930-х рр. загострила суперечності між країнами світу, що позбавило їх можливості об’єднати зусилля у боротьбі за збереження миру. Систему безпеки, створену в 1920-ті рр., було зруйновано.

По-третє, розв’язанню війни сприяла політика урядів Англії та Франції, спрямована на «умиротворення» агресора, а також «ізоляція» США, які, оголосивши про нейтралітет, фактично самоусунулися від впливу на розвиток подій у світі.

По-четверте, не останню роль у розв’язанні війни відіграв СРСР, який, підписавши пакт про ненапад з Німеччиною і таємний протокол до нього, відкрив шлях Німеччині для нападу на Польщу.

Характер війни Агресивні держави прагнули розширення власних територій, завоювання ринків збуту та джерел сировини – тобто досягнення світового панування. З боку цих країн війна мала загарбницький характер. Для країн, які зазнали агресії і були окуповані, війна була справедливою. Складніше визначити характер війни стосовно СРСР. У період з 17 вересня 1939 р. по 22 червня 1941 р. він сам виступав у ролі агресора, приєднавши до себе значні території, що на той час належали Польщі, Румунії, Фінляндії, а також країни Балтії (Естонія, Латвія, Литва). Але після нападу Німеччини СРСР виніс на собі основний тягар боротьби з фашистською Німеччиною і для нього війна мала справедливий характер. Її по праву назвали Великою Вітчизняною війною. Для формування загального уявлення про Другу світову війну доцільно розглянути декілька варіантів її періодизації.

  Вторгнення на територію Польщі розпочалося 1 вересня 1939 р. Йому передувала провокація гітлерівців у прикордонному містечку Глейвіц. 31 серпня 1939 р. о 20.00 спеціально підготовлений загін гестапівців, преодягнених у польську форму, здійснив напад на радіостанцію німецького прикордонного містечка Глейвіц. Після її «захоплення» перед мікрофоном було зроблено декілька пострілів і один з нападаючих, що знав польську мову, зачитав заяву, у який говорилося, що «прийшов час війни Польщі проти Німеччини». Потім почалась перестрілка із загоном поліції. Щоб замести сліди провокації, усі учасники за наказом Гітлера були розстріляні.

  А. Гітлера підписав разом з В. Молотовим договір про дружбу і кордон та таємні протоколи про поділ сфер впливу і співпрацю між двома державами. Цей договір зафіксував розділ Польщі й уточнив лінію радянсько-німецького кордону. За домовленістю вона була перенесена на схід порівняно з умовами секретного протоколу від 23 серпня 1939 р. і проходила приблизно по етнографічному кордону проживання поляків, з одного боку, та українців і білорусів – з іншого (лінія Керзона). Землі, на яких проживало виключно польське населення, залишилися у складі Німеччини, а зоною впливу СРСР стала Литва. Таким чином, до Німеччини відійшло 48,6 % території Польщі й 69,9 % населення, а до СРСР – 51,4 % території і 30,1 % населення Попри всю злочинність і негативні риси такого поділу, цей факт май і одну позитивну рису – два братні народи, український і білоруський, об’єдналися в єдині республіки, хоча і в межах антинародного сталінського репресивного режиму. Такі зміни дали змогу радянському керівництву на¬звати агресію і поділ Польщі «визвольним походом» заради возз’єднання Західної України і Західної Білорусії відповідно з УРСР та БРСР. Вони також свідчили про небажання радянського керівництва давати привід Англії і Франції до оголошення війни СРСР, тому що Червона Армія так і не перетнула лінію Керзона, яку самі англійці ще в 1919 р. визначили як оптимальний радянсько-польський кордон. З новим поділом Польщі пов’язаний ще один злочин сталінізму.

 

70) Áнти — група слов'янських племен з рештками готів, греків та іранців. Які згадуються візантійськими авторами з 4 ст. до початку 7 ст., та увійшли в етногенез українського народу.

 

71) «Воєнний комунізм» - система надзвичайних заходів керування економікою, що проводилася більшовиками в 1918-1921 pp. (з 1919 р. - в Україні). Метою політики «воєнного комунізму» були: побудова комунізму насильницькими методами, мобілізація ресурсів для боротьби з противниками радянської влади, підготовка до світової соціалістичної революції. Політика «воєнного комунізму» містила в собі: одержавлення економіки, припинення товарно-грошових відносин, введення продрозкладки (примусове вилучення продовольства у селянства), загальної трудової повинності, введення зрівняльної оплати праці, мілітаризацію суспільства, скасування комунальних платежів, плати за проїзд в транспорті тощо. У 1919 р. політика «воєнного комунізму» була введена в Україні.

 

72) де і коли була видана перша друкована книжка в україні?

«Апо́столъ» — перша друкована книга в Україні, видана у лютому 1574 Іваном Федоровим у Львові. Іван Федоров працював над нею у своїй львівській друкарні від 25 лютого 1573 до 15 лютого 1574. Містить традиційний церковнослов’янський переклад «Діянь і послань апостольських» 

73) колективізація в Україні 

Задумана і проведена більшовиками колективізація села є однією з найтрагічніших сторінок в історії України. В економічній практиці соціалізму колгоспи займають особливе місце. Це найбільш зручна форма викачування ресурсів села до державного бюджету. Крім того, селянин, позбавлений землі, переставав бути господарем і повністю залежав від держави. Влада передбачала, що зерно у селян можна буде купувати за низькими державними цінами, що дало б можливість прогодувати робочу силу в містах і фінансувати індустріалізацію за рахунок експорту хліба. Проте, оскільки державні ціни на зерно були у 8 разів нижчі за ринкові, селяни повсюдно відмовлялися продавати хліб державі.

 

Поштовхом до суцільної колективізації стала хлібозаготівельна криза 1928 р. В Україні цей рік був неврожайним, і селяни почали ще активніше ухилятися від державних хлібозаготівель. Сталін наказав почати прямі реквізиції зерна. Це означало крах нової економічної політики і неминучу колективізацію сіл. Восени 1929 р. новий генеральний секретар ЦК КП(б)У С. Косіор оголосив головним завданням комуністів проведення суцільної колективізації в Україні.

 

До середини 1930-х рр. колективізація в Україні "успішно" завершилася. Майже в 28 тис. українських колгоспів було зосереджено 93 % селянських господарств, яким належало 98 % посівних площ. Згідно комуністичної теорії земля й інвентар колгоспів належали селянам. На практиці колгоспи були зобов'язані суворо виконувати державні замовлення на сільськогосподарську продукцію і повністю контролювалися призначеними владою чиновниками. Зостаннім, відносно незалежним класом - селянством - було покінчено. В Україні утвердилась тоталітарна система.

 

77)  Основні ознаки Руїни 

Доба Руїни – надзвичайно важкий для України період, коли після смерті Б. Хмельницького здобутки часів визвольної війни були значною мірою втрачені. Слід звернути увагу на те, що у вітчизняній історіографії немає одностайності щодо її хронологічних меж. Як правило, її датують 60–80-ми роками ХVІІ ст. Питання залишається відкритим, особливо щодо початку цього періоду. Закінчення Руїни пов’язують з гетьмануванням І. Мазепи.

Причинами Руїни були: 

− розкол серед старшини – правлячої верстви українського суспільства;

− посилення антагонізму між різними станами українського населення;

− слабкість гетьманської влади, не здатної консолідувати народ;

− боротьба геополітичних інтересів Російської держави, Турецької імперії, Речі Посполитої тощо.

Дослідниця цієї проблеми Т. Яковлєва, з’ясовуючи причини Руїни, слушно відзначає, що “небажання поступитися своїми вигодами заради блага України, заради збереження козацької держави, непримиренність позиції різноманітних угруповань та окремих осіб ще більш ускладнювали внутріполітичну ситуацію, провокували виступи “покозачених”, створювали хаос і плутанину, робили неможливою хоча б короткочасну стабілізацію”.

Можна виділити такі характерні ознаки Руїни:

− загострення соціальних конфліктів як наслідку соціального егоїзму старшини, її зловживань, намагання реанімувати старі шляхетські порядки, ігнорування соціально-економічних інтересів не лише селян, а й простих козаків;

− початок громадянської війни, що вела до розколу України за територіальною ознакою;

− зміцнення у свідомості політичної еліти небезпечної тенденції до відмови від національної державної ідеї й висунення на перший план регіональних, а то й приватних політичних інтересів; згасання державної ідеї, повернення до ідеї автономізму;

− звертання до урядів іноземних країн при розв’язанні внутрішньополітичних проблем України, які вміло грали на суперечностях, використовуючи їх у власних цілях;

− жорстока боротьба за владу, зокрема за гетьманську булаву, в ході якої доходило навіть до знищення суперників (Чорна Рада, 1663 р. тощо). Одночасно Україна мала два, а то й три-чотири гетьмани (згадаймо 1668 р.: П. Дорошенко, П. Суховій, М. Ханенко, Д. Многогрішний), які ворогували між собою і у своїй політиці орієнтувалися на різні країни;

− поступове зменшення конструктивності і все більш деструктивний характер дій Запорозької Січі (небажання підпорядковуватися гетьманській владі, ігнорування загальноукраїнських інтересів, віддання переваги лише власним інтересам тощо).

78) Які чинники зумовили виникненню казацтву 15-16 ст

причини, які зумовили виникнення українського козацтва, мали комплексний характер. До них належали як економічні, політичні, військово-стратегічні, так і соціальні чинники тощо. Ігнорування чи, навпаки, гіпертрофоване зображення будь-якого з них призводять до деформованого відтворення обставин появи і розвитку козацтва. Тут недоцільно віддавати пріоритет господарським заняттям населення перед необхідністю захисту південного порубіжжя від вторгнень татар або акцентувати увагу лише на втечах від панів як одній з форм соціальної боротьби на шкоду іншим факторам. Лише з урахуванням усіх обставин, причому не механічно, а в широкому діалектичному взаємозв’язку, можна наблизитись до відтворення цілісної картини виникнення та початкових етапів розвитку українського козацтва.

79) визначте хронологічні рамки існування держави гетьмана скоропадського 

Украї́нська Держа́ва — назва держави, що охоплювала територію Центральної, Східної та Південної України зі столицею в Києві від 29 квітня до 14 грудня 1918 року. Постала на місці Української Народної Республіки внаслідок державного перевороту. Очолювана гетьманом Павлом Скоропадським. Від 14 грудня 1918 року її змінила Директорія УНР як символ другого відродження УНР.

1 травня​заборона на проведення з'їзду представників міст

8 травня — 11 травня​з'їзд Конституційно-Демократичної партії

13 травня — 16 травня​з'їзд Української партії соціалістів-революціонерів (нелегальний), створення Українського Національно-Державного Союзу

15 травня — 18 травня​з'їзд представників промисловості, торгівлі, фінансів і сільського господарства — «Протофіса» (голова. кн.Голіцин, тов.голови М.Ф.фон Дітмар)

19 травня​київський єпархіальний з'їзд, обрання архієпископа Антонія (Храповицького) головою Київської митрополії

25 травня​положення про Малу раду міністрів

20 червня — 11 липня​Всеукраїнський Церковний Собор у Києві

1 липня​створення Державного університету в Кам'янці-Подільську

5 липня — 12 липня​утворення Комуністичної партії (більшовиків) України (Москва)

8 липня​Закон про Державний Сенат

24 липня​ратифікація Німеччиною Брест-Литовських угод з Україною

30 липня​вбивство Г.фон Ейхгорна, командувача німецьких військ в Україні (теракт)

31 липня​вибух на складі боєприпасів в Одесі (теракт)

1 серпня​Тимчасовий закон про верховне правління державою на випадок смерті, важкої хвороби і перебування за межами держави Ясновельможного пана Гетьмана всієї України

17 серпня​візит Ф. А. Лизогуба в Берлін

4 вересня — 17 вересня​візит у Німеччину гетьмана П. Скоропадського

17 вересня​перетворення Українського народного університету в Києві на Київський державний український університет

18 вересня​В.Винниченко обраний головою Українського національного союзу

18 жовтня — 19 жовтня​проголошення Української Держави на території Галичини, Північної Буковини й Закарпаття

22 жовтня​Грамота до українського народу

30 жовтня — 12 листопада​розпад Австро-Угорської імперії

9 листопада​проголошення Західноукраїнської Народної Республіки

13 листопада​створення Директорії УНР

13 листопада​анулювання Брест-Литовського мирного договору СНК РРФСР

14 листопада​«Федеративна Грамота» П. Скоропадського

16 листопада​початок очолюваного Директорією УНР повстання проти гетьмана П.Скоропадського

27 листопада​захоплення Полтавської губернії військами отамана Болбочана

27 листопада​призначення кн.Долгорукова командуючим збройними силами Української Держави

14 грудня​зречення гетьмана П. П. Скоропадського

 

80 ) Коротка характеристика К Пилипа Орлика 

Конститу́ція Пилипа Орлика — договір гетьмана Війська Запорозького Пилипа Орлика зі старшиною та козацтвом Війська (від усієї старшини та козацтва конституцію Орлика підписав кошовий отаман Кость Гордієнко), який визначав права і обов'язки усіх членів Війська. Укладений 1710 року. Затверджений шведським королем Карлом XII. Написаний латиною і староукраїнською. Складається з преамбули та 16 статей. Пам'ятка української політико-філософської та правової думки. За оцінкою українських істориків є однією з перших європейських конституцій нового часу [1].Чинності не набула, оскільки була написана в умовах вигнання.

У тексті документа її автори називають територію держави Малою Руссю, Військом Запорозьким, Україною.

Законодавча влада надається Генеральній Раді, що виконує роль парламенту, до якої входять генеральні старшини, цивільні полковники від міст, генеральні радники (делегати від полків з людей розважливих і заслужених), полкові старшини, сотники та представники від Запорозької Січі (стаття 6). Генеральній Раді належало працювати сесійно, тричі на рік — в січні (на Різдво Христове), квітні (на Великдень) і жовтні (на Покрову). На своїх зборах Генеральна Рада розглядає питання про безпеку держави, спільне благо, інші громадські справи, заслуховує звіти гетьмана, питання про недовіру йому, за поданням гетьмана обирає генеральну старшину.

Найвищу виконавчу владу мав гетьман, влада якого була довічною. У період між сесійними зборами Генеральної Ради виконував її повноваження. Можливості гетьмана і його владні повноваження були значно обмежені статтями 6, 7 і 8. Відповідно до цих положень гетьман не мав права розпоряджатися державним скарбом та землями, проводити власну кадрову політику, вести самостійну зовнішню політику. Йому також було заборонено створювати якусь власну адміністрацію, він не міг застосовувати покарання до винних. Для задоволення матеріальних потреб гетьманові виділялись певні рангові маєтності з чітко визначеними прибутками, проте лише на час його перебування на посаді.

 

14