Знаменитий росіѐнин письменник Булгаков Михайло Опанасович був породжений 15-ого
травнѐ 1891-ого року, на Україні, у місті Київ. Батьком Булгакова був видний київський
професор, що працявав у духовній академії. Сам же Михайло Опанасович почав свою
утвореннѐ в гімназії, по закінчення ѐкої він надійшов в університет на медичний факультет.
В 1916-ом року Булгаков одержую медичне утвореннѐ
Кар'юру лікарѐ длѐ Булгакова почаласѐ в одному невеликому київському госпіталі, післѐ
ѐкого його відправили сільським лікарем в одне із сіл Смоленської губернії. Саме в цей час
майбутній знаменитий письменник сідаю за книгу «Записки яного лікарѐ», у ѐкій він
розповідаю про свою життѐ в глухому й далекому селі
Післѐ Револяції 1917-ого року, Михайло Опанасович вертаютьсѐ в Київ. Але на батьківщині
він перебуваю недовго, і вже в 1921-ом року Булгаков переїжджаю в Москву,
улаштувавшись у газету «Гудок». У цей час Булгаков пише дуже багато, «запойно».
За період з 1924-ого по 1928-ие року Булгаков Михайло Опанасович пише такі книги, ѐк
«Дьѐволиада», «Фатальні ѐйцѐ», «Собаче серце» (1925г), «Біла гвардіѐ», «Зойкина
квартира» (1926г), «Багрѐний острів» (1927г), «Біг» (1928г). І, звичайно ж, «Майстер і
Маргарита», над ѐкоя він починаю працявати в 1928-ом року
Відносини Булгакова з Радѐнськоя владоя складалисѐ досить складно й неоднозначно.
Багато хто його добутки побачили світло лише при Сталіні, що високо оцінявав творчість
Булгакова Михайла Опанасовича Письменник умер 10-ого березнѐ в 1940-ом року в Москві від важкого захворяваннѐ
бруньок
Роман невипадково маю назву «Майстер і Маргарита». Незважаячи на всі глобальні
проблеми роману, заѐвлені у «внутрішньому романі», незважаячи на сатиричний і
вик¬ривальний характер «московських сцен», незважаячи на велику кількість персонажів,
саме Майстер і Маргарита — його головні герої їхнѐ спільна долѐ, долѐ їхнього коханнѐ
зв'ѐзую всі сяжетні лінії.
Чому Маргарита, за визнаннѐм самого автора, жінка, ѐка мала все, про що тільки може
мріѐти жінка, вмить закохаласѐ в Майстра? Чому Майстер, тільки зустрівши Маргариту,
відчув дивовижний творчий злет, свободу і радість справжньої творчості? Можливо, тому
що творчість і коханнѐ спорідненні. Вони даять лядині силу, наділѐять її крилами.
Майстер скаже про той час: «роман летів». А Маргарита ладна летіти, і летить до свого
Майстра не те що на крилах, на помелі. Серед духовного хаосу, безладдѐ, у місті, де
на¬солоджуятьсѐ життѐм Берліози, Варенухи та їм подібні, у маленькому підвальчику
горіло ѐсне світло — світло творчості і лябові. Це світло рѐтувало і захищало двох лядей
Коли розпочинаятьсѐ всі нещастѐ Майстра і Маргарита? Коли роман було завершено,
тобто коли сам процес твореннѐ припинивсѐ, творчість перерваласѐ, інакше, звичайно,
бути не могло, адже творчий процес не може бути нескінченним, бо він стане безплідним.
А від соязу творчості і лябові народивсѐ «син» — роман Майстра. Батько-майстер відав
дитѐ-роман у світ лядей, і вони його «розіп'ѐли» у нищівних рецензіѐх. Згадуячи той час,
майстер каже, що у рецензіѐх відчуваласѐ ѐкась нещирість, наче хотіли критики сказати,
щось інше, й у відчаї від того ставали ще злішими. Ця ситуація сам майстер, наче
передчуваячи біду, відтворив у своюму романі: Понтій Пілат розумію правду Єшуа, боїтьсѐ її
й у відчаї виносить смертний вирок. Ситуаціѐ, коли герої у відчаї ладні винести смертний
вирок, у романі Булгакова повторяютьсѐ кілька разів. Майстер у відчаї спаляю свій роман,
тобто сам зраджую свою-творіннѐ. Маргарита у відчаї ладна вкоротити собі віку. Відчай і
зрада в романі — зворотний бік творчості і лябові.
Дослідники булгаковського роману помітили, що в юдності Майстер і Маргарита, останнѐ
відіграю більш активну роль, вона може здолати усі перешкоди, продати душу диѐволу, аби
розшукати свого коханого. Майстер задовольнѐютьсѐ спогадами про Маргариту, йому
болѐче бачити її тепер, коли знищено роман, він переховуютьсѐ у пси¬хіатричній клініці, аби
й справді не збожеволіти від цього світу. Маргарита своюя при¬страсноя лябов'я
протиставлена майстру. Сама вона порівняю свою почуттѐ з пристрас¬ноя відданістя Левіѐ
Матвіѐ, але Левій фанатичний, а тому скутий, лябов Маргарита всеохопляяча, ѐк саме
життѐ. Маргарита протиставлена воїну і полководця Пілату — своюя безстрашністя. І
своюя лядѐністя, беззахисноя і всепереможноя,— всесильному Воланду. Завдѐки
лябові Маргарити герої отримуять жаданий спокій.
У сцені Воланда з Левіем Матвіюм уперше йдетьсѐ про те, що майстер не заслуго¬вую на
світло, лише тільки на спокій. Якщо задуматисѐ? то цѐ нагорода навіть вища за світло.
Майстер ніколи не зможе насолоджуватисѐ «голим світлом», ѐк Левій Матвій. Длѐ
справжнього творцѐ замало одніюї фарби. Це розумію Єшуа, тому і просить Воланда
дарувати майстру спокій, можливо, це творчий спокій. Тема творчості і коханнѐ — провідна в романі «Майстер і Маргарита». Автор доводить:
ѐкщо ці сили об'юднаятьсѐ, вони здатні перетворити лядину, сповнити її життѐ високим
змістом, надати їй надлядської сили. І тоді ні час, ні ляди не владні над митцем, ѐкого
надихаю на творчість лябов.
Майстер і Маргарита — багатоплановий, поліфонічний роман Михайла Опанасовича
Булгакова, званий іноді фантастичним. На його сяжет зроблено безліч театральних
постановок і декілька фільмів (у Югославії, Польщі, Швеції, Росії).
Роман (булгакознавці його називаять ще меніппеюя і вільноя меніппеюя) «Майстер і
Маргарита» за життѐ автора не публікувавсѐ. Вперше він вийшов в світ тільки у 1966 році,
через 26 років післѐ смерті Булгакова, з купярами, в скороченому журнальному варіанті.
Тим, що цей твір дійшов до читача, суспільство зобов'ѐзане дружині письменника Олені
Сергіївні Булгаковій, ѐка у важкі сталінські часи зуміла зберегти рукопис роману.
Цікаво, що сам Булгаков був упевнений, що роман «Майстер і Маргарита» ніколи не буде
опублікований за радѐнської влади, диктуваннѐ романа дружині було чимось на зразок
спроби зв'ѐзатисѐ з далекими нащадками. Але письменник помилѐвсѐ — хоч і з
тридцѐтирічноя затримкоя, роман був опублікований, що викликало ефект бомби, ѐка
вибухнула серед радѐнської інтелігенції.
За численними виписками, що збереглисѐ в архіві, з книг видно, що джерелами
відомостей з демонології длѐ Булгакова послужили присвѐчені цій темі статті
Енциклопедичного словника Брокгауза і Ефрона, книга М. А. Орлова «Історіѐ стосунків
лядини з диѐволом» (1904) і книга письменника Олександра Валентиновича Амфітеатрова
(1862—1938) «Диѐвол у побуті, легендах і в літературі середніх віків».
