Артяр Рембо народивсѐ 20 жовтнѐ 1854 року в Шарлевиле на північному сході
Франції. Його батько, Фредерік Рембо, за професіюя військовий, служив в Алжирі,
мати його, Марі-Катрін-Віталі Кяиф - із заможної селѐнської родини. Коли
хлопчикові виповнилосѐ чотири роки, батько залишив сім'я, з тих пір хлопчика
виховувала мати. Рембо навчавсѐ в ліцеї в Шарлевиле. Післѐ публікації першого
вірша у 1870 році, у віці 16 років Рембо відправивсѐ в подорож по півночі Франції і
південь Бельгії.
У віці сімнадцѐти років Рембо знайомитьсѐ в Парижі з поетом Полем Верленом і на
деѐкий час стаю його інтимним іншому . Деѐкий час він живе в будинку Полѐ
Верлена, згодом знімаю кімнату. У Парижі Рембо бере участь у повстанні Паризької
комуни. У 1872 Поль Верлен кидаю сім'я і їде з Рембо до Лондона. Деѐкий час
проживши там, вони подорожуять по Європі і розлучаятьсѐ в Брясселі, післѐ того
ѐк Верлен у жаркому суперечці під діюя абсенту простріляю Рембо зап'ѐсті. Верлен
був засуджений на 2 роки тярми. Післѐ розставаннѐ з Верленом Рембо
повертаютьсѐ додому, на ферму Роше.
Післѐ цього Рембо перестаю писати і подорожую по світу до 1880 року. Потім в Африці
(в основному в Єгипті та Ефіопії), а також у Ємені він займаютьсѐ торгівлея кави,
прѐнощами, шкурами та зброюя.
У лятому 1891 року Рембо повернувсѐ до Франції, де йому ампутували ногу через
ракової пухлини. У госпіталі за ним доглѐдала сестра, що приїхала з Шарлевилѐ.
Рембо помер в Марселі, в госпіталі, 10 листопада 1891 року. Похований у
Шарлевиле.
Рембо в сучасній культурі
У XX столітті навколо спадщини Рембо розгорнуласѐ боротьба. Поети реалізму і
модернізму зараховували його до засновників своюї течії. Загальновизнано
послідовниками Рембо серед французьких поетів ю Гійом Аполлінер, Поль Еляар,
поети Опору. У другій половині XX століттѐ Артяр Рембо знаходив все більшу популѐрність. Так,
його образ неодноразово був використаний в кінематографі. Найбільшу
популѐрність здобув фільм Агнешки Холланд «Повне затемненнѐ» (1995),
створений за однойменноя п'юсоя Крістофера Хемптона (1967), в ѐкому роль поета
виконав Леонардо Дікапріо (історична достовірність образів Рембо, а також
Верлена у виконанні Девіда Тьяліс в цьому фільмі багатьма ставитьсѐ під сумнів).
Співачка і поетеса Патті Сміт, на творчість ѐкої сильно вплинув Рембо, не раз згадувала
і цитувала його в своїх роботах.
Французький поет А. Рембо належить до поетів, твори ѐких майже не друкувалисѐ за
життѐ. Слава до нього прийшла посмертно. Основний поетичний доробок створено
протѐгом 4-х років (1869-1873), але творчість його стала, за висловом С. Малларме,
«безпрецедентноя пригодоя в історії мистецтва». Новаторство митцѐ: вводить в
поезія народну мову, сміливі метафори, новий ритм, мобільні образи, висуваю
принцип вільного асоціяваннѐ — метод «галяцинації слів». Показовим у цьому
плані ю сонет «Голосівки». Своя поезія Рембо оголошую експериментальним
«поетичним ѐсновидіннѐм», і сам знаходитьсѐ у пошуках, ѐк і його «п’ѐний
корабель» — багатозначний образ-символ.
Рембо створявав вірші лише протѐгом трьох років. Доробок поета невеликий: кілька
десѐтків поезій і дві збірки віршів у прозі — «Осѐѐннѐ» і «Сезон у пеклі». Але те, що
було ним зроблено, без перебільшеннѐ можна вважати револяціюя в поезії. Рембо
був послідовним бунтівником і рішуче відмовлѐвсѐ від усіх форм цивілізації, ѐку
оголошував втіленнѐм буржуазності. Поет відкидав усе: релігія, мораль, суспільні
цінності і прагнув радикального оновленнѐ не тільки поетичної, а й звичайної
лядської свідомості. Поезіѐ була длѐ нього засобом здійсненнѐ ціюї револяції.
Традиційна поезіѐ не могла виконати таку роль, ось чому Рембо намагавсѐ
створити зовсім нову поетичну універсальну мову, за допомогоя ѐкої сподівавсѐ
вивільнити лядський дух. «Я кажу, що треба стати ѐсновидцем, — казав він про
свій духовний експерименту поетові П. Демені. — Поет робить себе ѐсновидцем
тривалим, безмежним і послідовним розладом усіх не-чуваних і несказаних речей:
прийдуть нові жахаячі трудівники; вони почнуть від тих горизонтів, де знесилено
впав попередник». Ці принципи наѐвні й у його поезії, що сповнена образності,
надзвичайно сміливих метафор і словосполучень. Рембо одним з перших у
тогочасній французькій поезії почав писати верлібром.
У поезії «Голосівки» помітні інтенсивні шуканнѐ Рембо універсальної мови поезії:
А чорне, біле Є, червоне І, зелене У, синю О,
про вас ѐ нині б розповів:
А — чорний мух корсет, довкола смітників
Кружлѐннѐ їх прудке, дзижчаннѐ тороплене.
Поезіѐ Рембо незвичайна. Дуже цікаво поет відобразив сприйманнѐ голосних звуків.
А.Рембо сповідував у поезії ті самі принципи, що й П.Верлен. Його віршам був
характерний інтерес до деталей, ѐкі ніби переростали одна в одну, "розірваний
стиль", що зумовив свободу асоціацій. Яскравим зразком символістської лірики став знаменитий сонет "Голосівки".
Успадкувавши бодлерівську ідея про загальні "відповідності" у природному
храмі, Рембо використав її у своїй концепції "ѐсновидіннѐ". Поет розглѐдав
природу і світобудову, ігноруячи причинно-наслідкові зв'ѐзки та об'юктивні
закономірності. А чорне, біле Е, червоне І, зелене У,
синю О, - про вас ѐ нині б розповів:
А - чорний мух корсет, довкола смітників
Кружлѐннѐ їх прудке, дзижчаннѐ тороплене;
Е - шатра в білій млі, списи льодовиків,
Ранкових випарів тремтіннѐ незбагненне;
І - пурпур, крові струм, прекрасних уст шалене,
Сп 'ѐніле каѐттѐ або нестримний гнів;
У - жмури на морѐх божественно-глибокі,
І спокій пасовищ, і зморщок мудрий спокій -
Печать присвѐчених алхімії ночей;
О - неземна
Сурма, де скрито скрегіт гострий,
Мовчаннѐ Янголів, Світів безмовний простір,
Омега, блиск його фіалкових Очей. (Переклад Г. Кочура)
Сонет "Голосівки" парадоксальний на тлі традиції, котра вважала ознаками сонета
стриманість, строгість у виборі тем, чіткість ритму. Вірш Рембо написано
категорично, він пропонував нове баченнѐ, нові засади формуваннѐ образу, коли
збігалисѐ звуки, колір і душевний стан. Навколишній світ у сонеті
диференціявавсѐ залежно від його кольорового забарвленнѐ. У ньому виділимо
п'ѐть сфер, ѐкі відрізнѐлисѐ переважаннѐм чорного, білого, червоного, зеленого і
синього кольорів. Предмети і ѐвища зовнішнього світу, охоплені одніюя із цих
сфер, у свідомості Рембо водночас асоціявалисѐ з голосними звуками (А, Е, І, У,
О) і певним душевним станом, ѐкий відповідаю кожній конкретній літері.
У "Голосівках" поет намагавсѐ визначити колір і символіку голосного звуку. Автор
зобразив багатий світ лядських відчуттів, асоціацій. Лядина і природа - юдине
ціле. У лядині закладена багата гамма відчуттів життѐ, сповненого звуків,
кольорів, образів. Длѐ нього природа - жива істота, ѐку потрібно вміти слухати і
чути. Так чорний колір викликав у Рембо асоціації не тільки зі звуком "А", а й із
жорстокістя, смертя, розладом; білий колір асоціявавсѐ зі звуком "Е", а також із
моральноя чистотоя, гордістя і гідністя; з червоним кольором Рембо пов'ѐзував
звук "І", а з душевних станів - гнів, шаленство, сміх; зелений колір асоціявавсѐ зі
звуком "У" і відчуттѐм щастѐ, спокоя, безтурботності; синій колір - зі звуком "О" і
почуттѐм неземної, всеохопної лябові. Таким чином, кожен звук у поета
відповідав чітко визначеному кольору, бо звук і колір викликали у нього схожі
відчуттѐ, емоції, почуттѐ.
