Знаменитий росіѐнин письменник Булгаков Михайло Опанасович був породжений
15-ого травнѐ 1891-ого року, на Україні, у місті Київ. Батьком Булгакова був видний
київський професор, що працявав у духовній академії. Сам же Михайло Опанасович
почав свою утвореннѐ в гімназії, по закінчення ѐкої він надійшов в університет на
медичний факультет. В 1916-ом року Булгаков одержую медичне утвореннѐ
Кар'юру лікарѐ длѐ Булгакова почаласѐ в одному невеликому київському госпіталі,
післѐ ѐкого його відправили сільським лікарем в одне із сіл Смоленської губернії.
Саме в цей час майбутній знаменитий письменник сідаю за книгу «Записки яного
лікарѐ», у ѐкій він розповідаю про свою життѐ в глухому й далекому селі
Післѐ Револяції 1917-ого року, Михайло Опанасович вертаютьсѐ в Київ. Але на
батьківщині він перебуваю недовго, і вже в 1921-ом року Булгаков переїжджаю в
Москву, улаштувавшись у газету «Гудок». У цей час Булгаков пише дуже багато, «запойно».
За період з 1924-ого по 1928-ие року Булгаков Михайло Опанасович пише такі книги,
ѐк «Дьѐволиада», «Фатальні ѐйцѐ», «Собаче серце» (1925г), «Біла гвардіѐ»,
«Зойкина квартира» (1926г), «Багрѐний острів» (1927г), «Біг» (1928г). І, звичайно ж,
«Майстер і Маргарита», над ѐкоя він починаю працявати в 1928-ом року
Відносини Булгакова з Радѐнськоя владоя складалисѐ досить складно й
неоднозначно. Багато хто його добутки побачили світло лише при Сталіні, що високо
оцінявав творчість Булгакова Михайла Опанасовича
Письменник умер 10-ого березнѐ в 1940-ом року в Москві від важкого
захворяваннѐ бруньок
У романі М. Булгакова «Майстер і Маргарита» ю реальність і фантастика, сатира і
лябовна лірика. Особливо виділѐятьсѐ чотири глави історико-філософського
характеру. Це «роман у романі» — оповідь про Христа і Понтіѐ Пілата. Глави про
прокуратора Іудеї та Іюшуа Га-Ноцрі (Ісуса Христа) пише голивний булгаковський
герой — Майстер. Створений за біблійним сяжетом, цей роман став долея його
автора. Майстер з волі Булгакова так виклав відому (біблійну історія осуду і страти
Христа, що в її реальності неможливо сумніватисѐ. Історіѐ вийшла така земна, така
жива, начебто сам Булгаков був присутній на всьому цьому. Іюшуа в зображенні
Майстра — не міфологічний персонаж, а жива лядина, здатна відчувати і обуреннѐ,
і досаду. Він боїтьсѐ боля, боїтьсѐ і мерті. Але при зовнішній звичайності Іюшуа —
незвичайна лядина. Надприродна сила Іюшуа вкладена в його слова, у його
переконаність в їх істинності.
Але головна ѐкість, що відрізнѐю Іюшуа від усіх інших персонажів роману, —
нобережність розуму і духу. Вони позбавлені умовностей і догм. Вони вільні.
Незаможність і внутрішня стійкість не можуть убити в ньому ані сила влади Понтіѐ
Пшата, ані загроза смерті. Завдѐки цій незалежності розуму і духу перед Іюшуа
відкриваятьсѐ приховані від інших істини. І він несе ці дуже небезпечні длѐ влади
істини лядѐм.
Щоб створити такого героѐ, Майстер сам повинен мати хоч деѐкі його ѐкості.
Майстер сповідую ті самі істини, проповідую добро і справедливість, хоча сам не був
смиренним, терпимим і благочестивим. Але ю в Майстрові та ж таки залежність, та ж
внутрішнѐ духовна волѐ, що й у його героѐ, котрий іде на Іолгофу.
З жахом слухаю прокуратор Іудеї міркуваннѐ про владу. Іюшуа говорить, що настане
час, коли влада не буде потрібна. Такі слова було не тільки страшно, але і
ризиковано слухати. Охоронѐячи себе від і сторонніх вух, прокуратор майже
прокричав: «На світі не було, немаю і не буде школи більшої і прекраснішої влади,
ніж влада імператора Тиберіѐ!» Цѐ фраза сказана Булгаковим, ѐсна річ, не з
історичних джерел. Вона — із сучасних йому ідей. Письменник замінив тільки ім’ѐ.
Узагалі, ѐкби читачі могли прочитати роман у той час, вони напевно помітили б
перегук описаної біблійної історії із і умисністя. Рішеннѐ Синедріону і Понтіѐ Пілата
нагадуять рішеннѐ правознавців й інших сучасних Булгакову офіційних організацій.
Схожість — у шаленому фанатизмі, у страху перед інакомисленнѐм. Булгаков знав твердо, що опублікувати роман він не зможе, що рано чи пізно він
буде розіп’ѐтий за цей роман. Але в письменникові жила слабка надіѐ на здоровий
глузд сучасного йому «прокуратора». Не здійснилосѐ.
Герой роману Майстра, Іюшуа Га-Ноцрі, засуджений. Його мирні промови, то
заперечуять насильство, небезпечніші длѐ влади, ніж прѐмий заклик. Іюшуа
небезпечніший від убивці, ѐкого помилував Понтій Пілат. І хоча він зумів підкорити
прокуратора своїм розумом і дивноя силоя слова, Пілат направлѐю на смерть саме
його, боѐчись за себе, за своя кар’юру. Як політик Понтій Пілат переміг, але зазнав
поразки перед великоя силоя духу. І прокур це зрозумів.
Понтій Пілат нагадував Булгакову деѐких сучасних письменників політиків і
державних діѐчів. Але ю істотна відмінність: розправа над безневинним коштувало
Пілатові важких душевних мук, а сучасним письменнику політикам вдаванаѐ
уникнути навіть докорів власного сумліннѐ. Так біблійний сяжет зіткнувші і
реальним життѐм.