№ 12.1. Принципи українського правопису: фонетичний, морфологічний, традиційний, диференціюючий. 2. Відмінювання прикметників. Тверда і м’яка групи прикметників.

1. Орфографія (від грец.правопис)—розділ мовознавчої науки української мови, в якому встановлюється система правил передачі звукової мови (слів і їх форм) на письмі звукового складу слів,написання їх разом,окремо,через днфіз,вживання великої літери,правильне перенесення частин слова з ряжка в рядок.

Тому одним із завдань орфографії є збереження морфологічної будови слів шляхом однакового написання тих самих значущих частин.

Українська орфографія базується на чотирьох принципах: фонетичному, морфологічному,традиційному, і диференціюючому.

Морфологічний принцип принцип полягає в тому,що значущі частини споріднених слів(морфем)пишуться однаково,незважаючи на те,що вони в різних формах того самого слова фбо споріднених слів звучать по-різному.Приклад:у слові крутишся[ кру’тиес’:а] пишеться ш всупереч випові [с’] за нормами сучасної орфоепії.

За морфологічним принципом пишуться:1)е та и на позначення ненаголошених [ е],[ и]:весна,зима.2)літери,що позначають глухі перед дзвінкими  та г перед глухими:прозьба,гігті 3)префікс з- перед глухими(крім к,п,т,ф,х):зсадити,зцілити. 4)префікси роз- , без- перед шиплячими:розжувати,безшовний. 5)дієслівні форми на –ться, -шся:намагаються,вагаєшся

фонетичний принцип  полягає в тому,що слова і частини слів пишуться так,як звучать:1)зі спрощенням,подовженням,асиміляцією звуків тощо:пісний,пізно,життя.2)префікс з перед  к,п,ф,т,х:сказати,спитати,стерти,схиляти;3)у словах іншомовного походження:Одіссей,авіатор.

Суть історичного(традиційного) принципу полягає в тому,що деякі написання не зумовленні ні вимовою,ні позицією звука у слові,а пишуться за історичною традицією:1)літери я,ю,є,ї що позначають дві фонеми;2)дж,дз на позначення однієї фонеми;3) ряд слів з ненаголошеним е,и що не перевіряються наголосом:левада,келих,лиман.

Смисловий, або диференціюючий принцип орфографії лежить в основі диференціації за допомогою різних написань:1)власних і загал.назв:високе дерево,село Високе.2)слів і прийменниково-іменникофих конструкцій:вгору-в гору;часток не,ні з самостійними словами(розм./окремо):недруг-не друг,неволя-не воля;3) складних слів і словосполучень(разом/окремо):палата легкопоранених-солдадів,легко поранених –осколками.

1. За характером кінцевого приголосного основи та відмінкових закінчень прикметники поділ. На дві групи: тверду і м’яку.

До твердої групи належать якісні й відносні прикметники із твердим кінцевим приголосним основи,які у формі чол..роду в Н.В однини закін. на –ий, а також присвійні прикмет. із суфіксом –ів (-їв),-ин(-їн):червоний,батьків,сестрин,Маріїн.

До  м’якої групи належ. прикмет. з м’яким кінцевим приголосним основи,які у формі чол..роду в Н.В однини закін. На –ій(-їй після літери на позначення голосного):літній,безкрахй,довгошиїй.

Відмінкові закінчення приметників

Тверда група

М’яка група

3.    Виконайте орфографічно – пунктуаційне оформлення тексту.

Ніколи не забуваймо свого рідного українського. Де б ми не пер…бували чи то в/дома чи на чужині мусимо скрізь свято зб…рігати все рідне зобов/язані не цуратися нічого свого. Пам/ятаймо що кожен хто пр…стає до чужого своїм там ніколи не стане і щасливим у чужому ніколи не буде.

Ніколи не забуваймо свого рідного українського. Де б ми не перебували чи то вдома чи на чужині мусимо скрізь свято зберігати все рідне зобов'язані не цуратися нічого свого. Пам'ятаймо що кожен хто пристає до чужого своїм там ніколи не стане і щасливим у чужому ніколи не буде.