1. В українській мові подовження приголосних відбувається внаслідок:
1) збігу однакових приголосних звуків на межі значущих частин: беззбройний, цінний;
2) фонетичного процесу уподібнення давнього суфіксального [й| до попереднього приголосного, тобто прогресивної асиміляції: життя, ніччю, колосся.
В обох випадках довгі приголосні звуки на письмі позначаються двома однаковими літерами. Тому, пояснюючи подовження, слід розрізняти, коли воно зумовлене збігом однакових звуків, що належать до різних значущих частин слова, а коли це - результат прогресивної асиміляції.
Подовження відбувається:
1. Подовжуються м'які та напівпом'якшені приголосні Ід'], [т']9 [з'], |с'], [ц'], [л'1, [н'І, [ж9], [ч'|, [пГ], що стоять між голосними:
а) у деяких іменниках чоловічого та жіночого роду І відміни: суддя, рілля, стаття (але: статей);
б) в іменниках середнього роду П відміни з кінцевим -а (графічно -я): знання, життя, зілля, читання. Подовження зберігається й у похідних прикметниках: життєвий;
в) в іменниках жіночого роду III відміни в орудному відмінку однини, якщо у називному відмінку основа її закінчується на один м'який або шиплячий приголосний: молодь -молоддю, мить -миттю, мазь - маззю, вісь - віссю, міць -міццю, сіль - сіллю, тінь - тінню, подорож -подорожжю, ніч - ніччю, розкіш -розкішшю, заповідь - заповіддю, міць - міццю;
г) у деяких прислівниках: навмання, спросоння, зрання, попідтинню, попідвіконню.
2. Подовжується звук /л'У в особових формах дієслова лити та похідних від нього дієсловах: ллю, виллєш, наллю, зілляти.
Примітки:
1. Приголосні [д1 [т1 [з1, [с1[ц1 [л1[н1 [ґ1], [ч1 [ш1] не подовжуються, якщо вони стоять після приголосного перед голосним: повністю, честю, щастя, радістю.
2. Не подовжуються тверді приголосні, зокрема губні та р: сім'я, любов'ю, матір'ю.
Слід пам'ятати, що подовжуються тільки м'які приголосні звуки, які стоять між голосними.
Дзвінкі приголосні вимовляються завжди дзвінко в кінці складу та слова: сніг, репортаж, п’ятнадцять, слабкий, гриб, лід.
Глухі приголосні перед дзвінкими в середині слова піддаються впливу дзвінких: [воґзал], [фудбол], [молод ба], [коз ба].
Звуки дж, дз вимовляються як єдиний, злитий звук: дослідження, їжджу, ґудзик, дзига.
Проривний ґ слід вимовляти в українських і запозичених словах:ґава, ґанок, дзиґа, ґринджоли. Можна розрізняти на письмі та у вимові слова гніт — ґніт, грати — ґрати, гулі — ґулі.
Дієприкметником назив. Особлива відмінювана форма дієслова,що виражає ознаку предмета за дією або станом і відповідає на пит.. який?яка?яке?які?Приклад:Солодко пахло утоптаним у землю набубнявілим житом.
Дієприкметник поєднує ознаки дієслова і прикметника,тому і так назив..
Як і дієслова, дієприкметники мають категорію часу, виду і стану. Дієприкметник зберігає вид того дієслова, від якого він утворений (виконувати — виконуючий, написати — написаний), і керування, властиве цьому дієслову (написати пером — написаний пером, пошити із шкіри — пошитий із шкіри).
Як і прикметник, дієприкметник має категорію роду й відмінка і узгоджується з іменником, який пояснює, в роді, числі, відмінку.
За ознакою стану дієприкметники поділяються на активні і пасивні. Кожна із цих груп має теперішній і минулий час (майбутнього часу дієприкметники не мають).
Утворюються рідковживані в сучасній українській мові активні дієприкметники теперішнього часу від основи теперішнього часу перехідних і неперехідних дієслів недоконаного виду додаванням суфікса -уч- (-юч-) для дієслів першої дієвідміни і -ач- (-яч-) — для дієслів другої дієвідміни і родових прикметникових закінчень: правл-ять — правл-яч-ий, відпочива-ють — відпочива-юч-ий, догоря-ють — догоря-юч-ий, леж-ать — леж-ач-ий, рев-уть — рев-уч-ий.
Від дієслів, які не мають форм теперішнього часу, активні дієприкметники теперішнього часу не творяться.
Активні дієприкметники виражають ознаку предмета за його ж дією (палаюче небо).
Вони мають форму теперішнього (палаючі степи, достигаючі овочі) і минулого часу (прив’яле листя, зарослий сад).
Активні дієприкметники минулого часу утворюються від основи інфінітива лише неперехідних дієслів доконаного виду за допомогою суфікса -л(ий): замерзнути®замерзлий, побіліти® побілілий.
Активних дієприкметників на -вший, -ший у вжитку майже не зустрічається, хоча і вживаються поодинокі слова (заснувший, здолавший). Найчастіше вони замінюються підрядними реченнями (заснувший- той, що заснув; здолавший- той, що здолав).
Активні дієприкметники у мовленні зустрічаються рідко, більше вони властиві писемній мові і вживаються у художніх творах (пламеніючі далі).
Пасивні дієприкметники виражають ознаку предмета за дією, яка зумовлена дією іншого предмета над ним (посіяне жито (хтось посіяв), засмалені сонцем (сонце засмалило), пошите пальто (хтось пошив).
Пасивні дієприкметники творяться від основи інфінітива перехідних дієслів доконаного і недоконаного виду за допомогою суфіксів -т(ий), -н(ий), -ен(ий), -єн(ий): мити® митий, засіяти® засіяний, везти® везений, засвоїти®засвоєний.
Дві букви нн у прикметниках дієприкметникового походження з’являються тоді, коли на суфікс падає наголос (нетлн нний, невблагб нний, незмН нний).
БЕЗОСОБОВІ ФОРМИ НА -НО, -ТО
В українській мові вживаються співвідносні з пасивними дієприкметниками незмінні форми на -но, -то, які вказують на дію, що виконана невідомою чи неназваною особою (виконано, розбито, подано).
Ці форми утворюються від інфінітива перехідних дієслів (прожити® вік прожито). Від пасивних дієприкметників вони відрізняються тим, що не змінюються і в реченні виконують роль присудка, при якому не може бути підмета. Вони утворюють безособові речення (Багато слів написано пером; На стіл було подано декілька страв)
Незмінні форми на -но, -то мають значення виду (роблено- зроблено, писано- написано).
3. Виконайте орфографічно – пунктуаційне оформлення тексту.
Рідний народ наш має свою землю. Цю землю ми зобов/язані любити всією душ…ю й берегти її всіма силами. Бо ж рідна земля це те найкраще й найм…ліше що тільки має окрема людина чи окремий народ. …астя народу його добре жи…я й розвиток тільки на рідній землі.
Рідний народ наш має свою землю. Цю землю ми зобов'язані любити всією душею й берегти її всіма силами. Бо ж рідна земля це те найкраще й наймиліше, що тільки має окрема людина чи окремий народ. Щастя народу його добре життя й розвиток тільки на рідній землі.
