1.Українська мова є однією з найбагатших слов'янських мов. Деякі мовознавці намагаються довести, що українська мова почала формуватися три тисячі років тому, оскільки має багато спільного з латиною, особливо на рівні граматики. Інші твердять, що українська –основа мов усіх народів, тому що має багато спільного із санскритом.Тому кожна держава, дбаючи про своє майбутнє, першорядної ваги надає поширенню державної мови, в Україні – української. Доля України, її майбутнє, як незалежної, демократичної держави, залежать сьогодні насамперед від послідовності та рішучості у проведенні всього комплексу заходів, спрямованих на формування підвалин поліетнічної, але власне української держави. Визначення Конституцією України державності української мови, на превеликий жаль, не розв'язує проблеми. Повторюється ситуація минулого: коли найважливіші засади державотворення дуже пишно декларуються в Конституції і надалі залишаються "паперовими" правилами, а суспільно-громадське життя будується за принципами "тролейбусного мислення" з його критеріями, жаргоном, оцінкою.
2.Сполу́чник — це службова частина мови, яка служить для зв'язку однорідних членів речення та частин складного речення. Сполучники не мають власного лексичного значення і не виконують реченні граматичну роль. СИНТАКСИЧНА РОЛЬ СПОЛУЧНИКА Членом речення не буває. МОРФОЛОГІЧНІ ОЗНАКИ СПОЛУЧНИКА. Незмінюване слово.
До сполучників належать і, та, й, але, а тощо. Сполучники зв'язують слова (батько й мати), словосполуки (довгі вулиці та високі кам'яниці), сурядні речення (Учитель читає, а учні слухають) та складники складнопідрядних речень (Як учитель читає, учні слухають). За походженням сполучники поділяються на первісні, що морфологічною будовою не пов'язані з іншими частинами мови (і, а, чи, та), і на похідні від інших частин мови (щоб, якби, проте, буцімто). За будовою сполучники поділяються на прості, складні і складені: Прості сполучники- і (й), а, але, та, бо, як, що. Складні сполучники здатні розкладатися на частини (ні-бито, що-б, мов-бито, не-наче). Складені сполучники створюються з двох або кількох слів (так що, незважаючи на те що).
За походженням сполучники поділяються на непохідні і похідні: Непохідні сполучники не співвідносяться з іншими частинами мови. Похідні сполучники походять від інших частин мови і тому співвідносні з ними.За своїм вживанням сполучники можуть бути неповторюваними, повторюваними і парними:Неповторювані(а,але,проте,однак,зате),повторювальні(і-і,ні-ні,то- не то,то-то,чи-чи,пр..чи то лев,чи то птиця)парні(не тільки…а й,як…так і..,,хоч…але.пр. не тільки гроші,а й слава та успіх).
За значенням і синтаксичними функціями у реченні сполучники поділяються на сурядні іпідрядні: сурядні сполучники поєднують між собою однорідні члени речення або частини складносурядного речення як рівноправні, незалежно одно від одного (і дуби. і пальми, і молоді берези). За характером відношень між членами речень і частинами складного речення вони поділяються на єднальні, протиставні і розділові:
єднальні не тільки...а й, і (й), ні...ні, теж, також, як...так,
протиставні а, але, зате, проте, однак, все ж
розділові або...або, то...то, чи то...чи то, поки не, з того часу як, або, чи
підрядні сполучники у складнопідрядних реченнях приєднують підрядну частину до головної. За значенням вони поділяються:часові як, доки, щойно, поки, перш ніж,коли, з того часу як, поки, поки не;умовні якби, якщо, як, коли б;мети щоб, для того щоб, аби;допустові незважаючи на те що, дарма що, хоч, , хай;наслідкові так що, так що аж, так що й;порівняльні мов, як, немов, наче, неначе, немовби, начебто;причинові бо, тому що, через те що, оскільки, завдяки тому що.
Правопис сполучників:
- Складні сполучники: адже, аніж, втім, зате, мовби, мовбито, начеб, начебто, немов, немовби, немовбито, неначе, неначебто, ніби, нібито, ніж, отже, отож, притім, притому, причім, причому, проте, себто, тобто, цебто, щоб, якби, якщо, а також слова абощо, тощо пишуться разом.
- Сполучники з частками би, б, ж, же пишуться окремо.
- Окремо пишуться також складені сполучники: дарма що, для того щоб, замість того щоб, з тим щоб, з того часу як, попри те що, після того як, при цьому, та й, так що, тимчасом як, тому що, у міру того як, через те що й подібні.
- Через дефіс пишуться сполучники отож-то, тим-то, тільки-но, тому-то.
3. Виконайте орфографічно – пунктуаційне оформлення тексту.
Скільки з уст народу нашого можна почути різних л…генд п…реказів скільки пісень приказок співаночок оповідок трагіч…них і смутних в…селих і бе…журних скільки всіх цих бага…тв можна записати по наших українс…ких селах хуторах!
Скільки з уст народу нашого можна почути різних легенд, переказів. Скільки пісень, приказок, співаночок, оповідок трагічних і смутних, веселих і безжурних. Скільки всіх цих багатств можна записати по наших українських селах хуторах!
