Розвиток товарних відносин, розширення ринків збуту сприяли поширенню такої організаційної форми виробництва як мануфактура. Мануфактура – підприємство на якому ще використовується ручна, реміснича техніка виробництва, проте уже запроваджено поділ праці. Це робило виробництво більш ефективним, сприяло підвищенню продуктивності праці й збільшенню обсягів виробництва. Хоча перші мануфактури з’являються ще у XІV столітті, тепер вони перетворюються на основну форму організації промислового виробництва. XVI – XVIII ст. можна охарактеризувати як мануфактурний період розвитку промисловості. Мануфактура стала передумовою переходу до крупного машинного виробництва.
Існували два типи мануфактур: розсіяна (децентралізована) і централізована. Централізована утвердилась у XVII ст. Вперше мануфактури виникають в суконному виробництві, металургії, суднобудуванні, книгодрукуванні. Зародження мануфактур відбувалося у двох напрямках:
- торговий капітал підпорядковував виробництво;
- виробник ставав і підприємцем і купцем.
Розвиток торгівлі і промисловості створив передумови індустріалізації сільського господарства. Вони формувалися у трьох основних напрямках: створення буржуазних форм земельної власності, перетворення феодальної земельної ренти на капіталістичну, зростання товарності.
Значну роль в процесі генези індустріального суспільства відіграли буржуазні революції в Нідерландах (1566 - 1609 р.р.), Англії (1640 - 1650), Північній Америці (1775 - 1783 р.р.); Франції (1789 - 1794 р.р.)
XVI - XVIII ст. - період завершення становлення національних ринків, їх поширення та зміцнення.
На початку XVIII ст. центром світової торгівлі став Антверпен. З кінця XVI ст. його наступником став Амстердам. З 30-х рр. XVIII ст. перше місце в міжнародній торгівлі посіла Великобританія.
Розвиток торгівлі зумовив зростання ролі банківської справи та кредиту. На початку XVI ст. в Антверпені склався грошовий ринок, де у міжнародних розрахунках використовували векселі, вдосконалилися товарні біржі, зародилася страхова справа.
У XVIII ст. в світі почав панувати англійський фінансовий капітал. В 1694 р. був створений Англійський банк. Характерною ознакою господарств європейських країн був державний борг. Практикувалися примусові позики у населення. Розвивалася податкова система. Застосовувалися прямі й непрямі податки.
Усі ці процеси: географічні відкриття і утворення колоніальної системи; зростання масштабів міжнародної торгівлі і перетворення її на світову; розвиток фінансових операцій та мануфактурного виробництва; буржуазні революції та зміна політичного устрою сприяли процесу первісного нагромадження капіталу в Європі. Розвиток капіталізму потребує двох умов: концентрації засобів виробництва в руках окремих людей та наявності вільної робочої сили.
3. Меркантилізм
Першою течією в економічній науці став меркантилізм. Меркантилізм відображав погляди нової суспільної сили – буржуазії. Проте та обставина, що в той період розвиненим був торговий і фінансовий капітал, а промисловий знаходився в зародковому стані обумовила характерні риси і особливості меркантилізму:
- Основним об’єктом дослідження меркантилісти вважали сферу обігу. Це дало назву самій течії. Меркантилізм походить від італійського mercante – торговець, купець.
- Багатство суспільства вони ототожнювали з грошима, золотом та сріблом, а основним джерелом і сферою де створюється багатство вважали торгівлю. Виробництво ж розглядалось як передумова для створення багатства. В цьому полягала відмінність меркантилізму від попередньої економічної думки.
- Внутрішня торгівля не збільшує кількість золота в країні, а лише передає їх із рук в руки. Тому джерелом багатства меркантилісти вважали зовнішню торгівлю.
- Оскільки джерелом багатства є зовнішня торгівля, то її баланс повинен бути активним. Держава повинна стимулювати експорт та обмежувати імпорт здійснюючи протекціоністську політику.
- Аналогічно до своїх попередників, меркантилісти давали рекомендації по раціональній організації та веденні господарської діяльності. Проте, на відміну від них звертались не до проблем окремого господарства, а розглядали усю економіку країни як єдине велике домогосподарство. Такий стиль мислення демонструє макроекономічний підхід, характерний для меркантилізму.
- Меркантилізм відображав процес зміцнення національних держав, тому для нього характерне звернення до національного, суспільного інтересу. Це відобразилось і в назві нової науки, яку ввів в оборот меркантиліст Антуан Монкретьєн „політична економія” (від грецького politike – мистецтво управління державою та oikonomia – управління домашнім господарством).
- Політичну економію меркантилісти розуміли як науку про торговий баланс, а її головним завданням було – „багато продавати – мало купувати”. В великій мірі меркантилізм розвивається як теорія державного регулювання.
Меркантилісти внесли значний вклад в розвиток економічного аналізу. Вони приділили увагу конкурентоспроможності національних товарів та впливу на неї витрат виробництва й насамперед заробітної плати. В дусі свого часу вони вважали, що для зменшення витрат потрібно зводити зарплату до мінімуму. Населення повинно бути численним і бідним, оскільки вважалось, що бідний люд схильний до байдиків й лише злидні можуть заставити його працювати. Меркантилісти приділили увагу важливості для економічного розвитку платоспроможного попиту й вказали на негативний вплив на нього заощаджень, які вилучають гроші з обігу. В XVIІІ ст. деякі меркантилісти звертають увагу на те, що бідність населення негативно впливає на платоспроможний попит, а отже гальмує економічний розвиток.
4.
