Смерть Каїна
Вперше надруковано окремим виданням: Смерть Каїна, легенда Івана Франка. Накладом автора. Львів, 1889 р. 48 с. («Літературно-наукова бібліотека», кн. 3) Написано 1888 р.
Поема була передрукована у збірці «З вершин і низин» (1893 р.). У цій збірці вона була поставлена першою в розділі «Легенди». В нашому е-перевиданні поема поділена на глави, і цим главам дано заголовки (цього поділу в прижиттєвих виданнях не було).
Над поемою І. Франко працював кілька років. У листі до М. Драгоманова від 20 березня 1889 р. поет писав:
«Він [Каїн. – Ред.] сидів мені в мозку ще від часу, коли я перекладував байронівського «Каїна», і тільки торік я осилив якось сю жидівську легенду, домішавши до неї шматок з легенди про Фауста, котрий з вершин Кавказу оглядав рай. З обробкою, сміло скажу, намучивсь я щиро: цілість перероблював два рази з грунту, так що з первісно написаного ледве чи осталось нетиканих зо 200 віршів – деякі часто перероблював і три, й чотири рази, майструючи зовсім нахолодно, по-столярськи».
У передмові до містерії Байрона І. Франко назвав Каїна «мислячим чоловіком двадцятих років нашого століття», «мислячим, бажаючим знання й правди духом людським».
Джерелами поеми, як зазначає сам поет, були: містерія «Каїн» Байрона, народні перекази про Фауста, Біблія, апокриф про Лемеха . Поема Байрона закінчувалась убивством Авеля Каїном з мотивів протесту. «Смерть Каїна» є ніби продовженням містерії, починається саме з цього моменту: «Убивши брата…».
Великою мірою у поемі відбилися власні переживання, настрої та роздуми І. Франка, викликані цькуванням поета клерикально-націоналістичною інтелігенцією Галичини. Про це свідчить він сам у вірші «Неясна для вас ся легенда» (1889), написаному з приводу поеми «Смерть Каїна»:
То власная повість моя,
Мої розчаровання власні
І лютая мука – змія.
Поема І. Франка викликала нападки галицького духівництва, поета звинуватили в святотатстві, проклинали з амвона за те, що він насмілився зобразити Каїна «не так, як в Біблії» (див. передмову до вид. «З вершин і низин», Київ – Лейпціг, Українська накладня, Коломия, Галицька накладня, [1920], с. 47). Та й не дивно: художнє слово І. Франко вважав одним із дійових засобів боротьби з релігією і клерикалізмом, вирішивши розпочати «теологічну війну белетристичною ракетою», як писав він у листі до М. Драгоманова.
В архіві зберігається також уривок перекладу поеми німецькою мовою невідомого автора (№ 3105, дата – 1889).
Символізм в поемі[
Переосмислення образу Каїна в поемі І.Франка було таким сміливим, що наразило поета на прокляття з амвона. Першим радикальним кроком І.Франка в інтерпритації Каїна стала подача цього образу у розвитку, що суперечить самій природі символу-характеру. Поет перетворює Каїна, проклятого людоненависника, на мислителя та шукача істини, руйнуючи таким чином архетип братовбивці.
Центральним у поемі є мотив утраченого раю. Туга за втраченим раєм виступає і рушієм дії, і причиною внутрішнього переродження героя. У пустелі перед Каїном з'являється видіння раю, яке він відразу упізнає. І. Франко змальовує втрачений рай через ряд символів. Найперше, це символ саду, лише три автор згадує інший символ раю - місто. Ще один символ раю - Царство Небесне. При згадці про Боже Царство автор підкреслює, що рай - не стільки місце, стільки стан душі. Усвідомлення саме цієї істини перероджує Каїна - з братовбивці він перетворюється на носія спасенної ідеї, усвідомлює себе месією.[3].
«Іван Вишенський»
Франко аналіз Рік написання: 1990
Тема: зображення аскетичного усамітнення Івана Вишенського на горі Афон.
Ідея: «служіння Богу не в відірваності від світу, а в праці для рідного народу» (В. Погребенник). Основна думка: призначення кожної людини — жити заради інших, прагнути надати допомогу ближньому, навіть якщо для цього потрібно пожертвувати своїм життям. Жанр: психологічно-філософська поема. Композиція «Іван Вишенський»
Експозиція: опис краси природи Афонських гір. Зав’язка: проводи монахами І. Вишенського до печери.
Розвиток дії: аскетичне перебування героя в печері. Кульмінація: відмова І. Вишенського у допомозі козакам — очолити боротьбу православних з католиками. Розв’язка: страждання аскетника від необдуманого рішення; повернення героя по морю (як по суші) додому. «Іван Вишенський» Франко харакетристика Присвячена Агатангемові Кримському, поема ввійшла у збірку «Із днів журби».
Про сюжетну канву твору автор писав у передмові до окремого видання 1911 p.: «Основа поеми — печерне життя і смерть Вишенського — тільки в одній часті моя поетична функція, бо про своє печерне життя згадує Вишенський сам у заголовку свого останнього писання». Іван Франко багато років вивчав діяльність українського полеміста, його політичні погляди і моральні засади. У поемі він зобразив останній період життя Вишенського — час, коли він віддалився від мирської суєти і став монахом-печерником на горі Афон, тодішньому центрі православ’я, де невдовзі помер. Драматична колізія поеми вимальовується не одразу, наростає поступово. Монахи-схимники зреклися грішного світу й присвятили себе Богові. Автор з великою художньою майстерністю передає драматичну і за суттю, і за формою сцену-діалог — прощання ігумена зі старцем і старця зі світом: Вітер буйно дув від моря, бороду його й волосся розвівав, і він, притисши хрест до себе, швидко щез. Цілу ніч вітер скиглив у скелях і заніс до печери сніжно-білі пелюстки вишневого цвіту. А надвечір посланці з України просять святого старця повернутися і взяти участь у боротьбі з ворогами Вітчизни, підтримати оборонців хоча б своїм ім’ям. Та Вишенський відповіді не дає, і посланці з України повертаються додому. Кличе їх старець «завернутись», він «по-старому ще кохає Україну», «решту їй життя віддасть…» Але вже пізно. Коли сонце простягає від печери до моря свої промені, старець Іван стає на цю золоту дорогу. Попри всю художню, символічну умовність зображуваного, в поемі превалює реальний, конкретно-історичний зміст цих подій. Змальовуючи в десятому розділі посольство до Вишенського з України, І. Франко використовує дійсний історичний факт, коли в 1621 р. представники православної общини, зібравшись у місті Луцьку, ухвалили послати до Константинопольського патріарха прохання, щоб повернути з Афону додому «преподобний мужей россов», а між ними Івана Вишенського. Образи з твору Вишенського «Послання до єпископів» та інших І. Франко вкраплює в лист, який привезли схимнику земляки з України. Після прийнятого рішення «просвітлення надійшло» і на Івана Вишенського: Те, чого він ждав так довго, Обдало його, мов легіт Мов гармонія безмежна, Райські пахощі святі. І. Франко підкреслює рівнозначність двох частин одвічної антиномії «людина — суспільство», розкриваючи соціальний і політичний сенс людського життя, органічно сплітаючи його з філософським розумінням призначення людини.
В 1905 році Іван Франко пише свою поему «Мойсей». Глибокий і фiлософський зміст приховано у цьому творі, адже це не просто віршована компіляція біблійного тексту, але й завуальований начерк про майбутнє українського народу, про взаємини вождя i народу в процесi наполегливого шукання «обiтованої землi», про майбутнi сили мас, здатних висунути iз свого середовища в процесi революцiйного руху проводирiв, що приведуть до перемоги. Детальний аналіз «Мойсей» краще допоможе зрозуміти поему, якщо ви встигли прочитати «Мойсей» в скороченому варіанті. Франко: ліро-епос Жанр «Мойсей» Франко: філософська поема Тема «Мойсей» Франко: зображення «смерті Мойсея як пророка, не признаного своїм народом». Ідея «Мойсей» Франко: визволення українського народу з-під колоніального гніту як головна мета. Головні герої «Мойсей» Франко: ліричний герой, пророк Мойсей, новий поводир Єгошуа, Єгова (Бог), Авірон та Датан — супротивники Мойсея, єврейський народ, Азазель (демон пустелі) Композиція: пролог і двадцять пісень Віршовий розмір «Мойсей» Франко: Анапест; пролог – ямб Проблематика: Буття особи і нації Воля і рабство Життя і смерть Рік написання «Мойсей»: 1905 Поема «Мойсей» написано в річищі неоромантичної стильової течії. Франко по-новому трактує проблему волі і рабства, яка набуває філософського виміру. Розповідач переконливо зображує, що духовне поневолення набагато страшніше за фізичне рабство. Поема «Мойсей» була написана під враженням скульптурою Мойсея Мікеланджело Буонарроті в Римі. Сюжет «Мойсей» Франко Сорок років єврейський народ, який вийшов з єгипет-ської неволі, шукав землю обітовану, але за лічені дні до досягнення ба¬жаного краю він зневіряється і втрачає оптимізм — у високу світлу мрію вірить лише провідник народу Мойсей — Датан і Авірон пропонують за¬кидати Мойсея камінням — Мойсей виходить на широкий майдан, стає на камінь і виголошує промову (невже доведеться розтоптати, «як гнилу колоду», того, кого «батьки звали батьком народу»?) — Мойсей застері¬гає народ від Божого гніву, адже йому долею написано йти вперед — Мойсей розповідає притчу про дерева й розтлумачує її зміст — Авірон насміхається й наводить контраргументи (він не вірить у Єгову й пропо¬нує євреям поклонятись іншим богам — Ваалу й Астарті) — Датан почав звинувачувати Мойсея (євреїв з Єгипту вийшло сотні тисяч, а сьогодні залишилася «жменька») і закликав народ закидати камінням пророка, проте ніхто не наважився зробити це — юрба виганяє з табору Мойсея, пророк підкоряється, прощається з народом і йде у степ — Мойсей звер¬тається до Бога, але у відповідь чує голос злого духа пустелі Азазеля, котрий намагається довести йому марність справи, якій пророк присвя¬тив життя — Мойсей упадає в розпач, і на якусь мить його охоплюють сумніви — у цей час з’являється Єгова й пояснює Мойсею, для чого він нині» сипів Ізраїлю з Єгипту — оскільки Мойсей «па момент» засумні¬вався, йому призначено, уже побачивши обіцяний край, не ступити до нього і вмерти перед самим порогом своєї мети — вихор у степу, раптом в оточенні парубоцтва з’являється князь конюхів Єгошуа й закликає єв¬реїв до походу, до бою, ще мить — і всі зірвуться й ліниві кочівники пе¬ретворяться на завойовників, героїв, Авірона поб’ють камінням, а Дата-на повісять. «Мойсей» Франко критика Поему розпочинає пролог — звернення до народу: «Народе мій, замучений, розбитий, мов паралітик той нароз-дорожжу…» Таким було українство на початку сторіччя: розштампова-не, розділене між кількома державами, після кількох століть панської неволі, воно, не маючи свого ватажка, пророка, не знало, куди і як руха¬тися. Мойсей присвятив себе служінню народові, та доля проводиря складна й підступна. Авірон і Датан підбурюють народ проти Мойсея. Вони навіть погрожують закидати Мойсея камінням. Та ні погрози, ні залякування не спинять пророка. Мойсей усвідомлює, що найголовніше для народу, який тільки-но піднявся, — увесь час рухатись уперед, не спиняючись ані на мить. Він розповідає народові алегоричну притчу— казку про те, як дерева обирали собі короля. Жодне з розкішних дерев: ані кедр, ані пальма, ані рожа, ані дуб, ані береза — не погодилися служити для захисту, честі, надії, підмоги інших дерев… лише терен згодився принести себе в жертву деревам, боронити їх, щоб вони буяли до неба. Мойсей розкриває алегорію казки — «виклад до неї»: Дерева — се народи землі, А король у їх колі — Божий вибранець, син і слуга Господевої волі. У цій притчі Франко викладає свій погляд на пророка-вождя наро¬ду, який прагне дістати свободу. Відданість своєму народові, усвідом¬лення його прагнень — риси, якими має бути наділений поводир. Зне¬вірившись у власних силах, у подальшій боротьбі, піддавшись намов-лянням Авірона й Датана, народ відмовляється слухати Мойсея, віри¬ти йому, визнавати за свого пророка. Мойсей полишає табір. Після розмови з Азазелем Мойсей відчуває сумнів, чи справді він служив своєму народові, чи не варто було залишатися в Єгипті. За це Єгова суворо покарав його: А що ти усомнивсь на момент Щодо волі моєї, То побачивши сю вітчину, Сам не вступиш до неї.
(ПОЕМИ „ПОХОРОН”, „МОЙСЕЙ“)
Якщо в поемах «Святий Валентій», «Смерть Каїна», «Іван Вишенський» Франко ставив і розв’язував проблеми взаємозалежності і взаємовідносин між особою і суспільством, індивідом і колективом, то в таких творах, як «Похорон» і «Мойсей», письменник ці ж проблеми розглядає дещо ширше і водночас конкретніше. Він показує взаємовідносини між героєм і масою, між вождем і народом.
Розв’язання цих проблем у художньому плані з революційно-демократичних позицій мало велике теоретичне і практичне значення. Теоретичне, бо, як і в попередніх творах, Франко виступав проти культу героя, культу «надлюдини», що її проповідували ідеологи реакційно- ідеалістичної філософії і літератури. І практичне, бо в період боротьби українського народу за своє соціальне і національне визволення Франко підносив ідеали справжнього служіння народу, показував, яким повинен бути народний ватажок, захисник прав гноблених і експлуатованих.
Викриттю псевдогероїв і псевдовождів, викриттю зрадництва і запроданства української і польської буржуазії присвячена поема Івана Франка «Похорон».
Дуже складна своїм внутрішнім значенням поема відтворює в символіко-алегоричних образах дійсні явища суспільних відносин в сучасній Франкові Західній Україні, де угодовство і зрадництво інтересів народу з боку українських буржуазно-націоналістичних партій були піднесені на рівень національної політики, де різні націоналістичні «народні проводирі» плазували перед цісарським Австро-Угорським урядом. Івана Франка завжди боляче вражала політика зради корінних інтересів трудового українського народу, яку так послідовно проводили керівники буржуазних партій в тогочасній Галичині.
В численних критично-публіцистичних працях Іван Франко сміливо викривав цю «роботу» буржуазних націоналістів. Це він робив і в своїх художніх творах, зокрема в поемі «Похорон».