За двома́ зайця́ми» — комедійна п'єса українського драматурга Михайла Старицького.
Написана 1883 року українською мовою.
У ній розповідає про цирульника Свирида Голохвостого, який намагається розбагатіти, одружившись із багатою міщанкою Пронею Сірко, і, водночас, залицяється до бідної дівчини-красуні Галі.
У п'єсі порушується проблема соціальної нерівності, висміюється життя українських русифікованих міщан Києва.
Як ковбаса та чарка, то минеться й сварка
Основою багатої тематики і жанрів драматургії М.П. Старицького є, звичайно, його оригінальна творчість, що тривала протягом всього творчого шляху його як видатного українського драматурга демократичного напрямку.
Першим з оригінальних творів був створений у 1872 році широковідомий водевіль на 1 дію «Як ковбаса та чарка, то минеться й сварка», що був дозволений до вистави цензурою в квітні 1873 року.
Того ж таки року водевіль був поставлений на домашній сцені в будинку Ліндфорсів у Києві аматорським гуртком під керівництвом автора. Вперше він був надрукований у збірнику «Луна» і притому вдруге пройшов уже подвійну цензуру київського цензора і Петербурзького цензурного комітету через Головне Управління в справах друку, і дозволений був до друку 24. IV. 1881 р.
Такі документальні свідчення про водевіль «Як ковбаса та чарка...» розбивають наклеп про залежність його від жарту Л. Глібова «До мирового».
В основу сюжету водевілю «Як ковбаса та чарка, то минеться й сварка» М. Старицький поклав анекдотичний, але дуже характерний конфлікт між двома українськими панками, взятий, як зазначено у виданні 1890 р., «з старої події». Українські панки Шило і Шпонька, які посварились на полюванні за те, чия собака була ліпшою, зустрілись у корчмі, де господарка Горпина Шпортуниха подбала, щоб їх помирити на тій підставі, що у одного була тільки горілка, а в другого лише ковбаса. Художня сила цього водевілю, звичайно, не в сюжетній основі, а в цілій, хоч і невеликій системі колоритних художніх образів, невимушено й дотепно розкритих за художньою логікою у відповідних обставинах.
Невимушене й чітке розгортання комічних ситуацій створює струнку, динамічну дію водевілю, а вдале використання українського пісенного та розмовного фольклору надає реалістичному творові цікавого, дотепного характеру невмирущих сцен народного гумору й сатири. Ось чому водевіль цей з 1873 року і досі не сходить з української сцени, зайнявши місце серед класичних творів.
"Сто тисяч"
Комедії «Сто тисяч» І. Карпенко-Карий висміює хазяїв, для яких багатство стало метою всього життя, а не засобом для існування. Такі люди ладні продати все на світі, навіть щастя власних дітей, аби тільки збільшувати маєтки.
Ганяючись за прибутками, Герасим Калитка стає жертвою шахраїв, що грають на його жадобі та отримують від цього великий визиск.
Тема «Сто тисяч» : зображення життя селянства в пореформені часи, суспільні явища, що мали місце в 80–90 роках XIX століття.
Ідея «Сто тисяч» : викриття й засудження в образі Герасима Калитки хижацтва, жорстокості, ненаситної жадоби до наживи, духовної обмеженості, а також згубного впливу грошей на вихідців із народу (Бонавентура, Савка).
Основна думка: автор бичує сатирою страшною всіх і сміхом крізь сльози сміється над пороками і змушує людей, мимо їх волі, соромитись своїх лихих учинків. «Буде здоров’я, будуть і гроші…»
Жанр «Сто тисяч» : комедія.
Проблематика «Сто тисяч»
• батьки і діти;
• прагнення збагатитися заради задоволення власних потреб;
• бідність і багатство;
• добро і зло;
• моральність і аморальність.
Композиція «Сто тисяч»
Драматичний твір складається з 4 частин, кожна з яких поділена на яви.
Експозиція: знайомство автором читача (глядача) з місцем дії та дійовими особами — Герасимом Калиткою, Бонавентурою, Савкою, Невідомим, сином Герасима Романом і наймичкою Мотрею, показує обставини, в яких живуть дійові особи, їх стосунки і прагнення.
Зав’язка: восьма ява першої дії твору, коли Невідомий домовляється з Калиткою про те, що у визначений час він передасть йому на вокзалі за 5 тисяч справжніх грошей 100 тисяч фальшивих.
Розвиток дії: гонитва Калитки за наживою, за грошима. У другій та третій діях комедії показано, що кожний вчинок Калитки, кожна його думка підпорядковані безглуздій жадобі збагачення, накопичення грошей і землі. Він нещадно експлуатує наймитів, підганяє до роботи сина і дружину, в одруженні сина шукає засобів збагачення.
Кульмінація: четверта дія комедії, коли Малофес попереджає Калитку, щоб він не барився з купівлею землі у Смоквинова, бо її поспішає придбати Жолудь. Калитка з Савкою їдуть на вокзал, привозять мішок «грошей» і починають ділитися. Настає найвищий момент напруження дії: в мішку замість фальшивих грошей були пакунки чистого паперу. Невідомий виявився спритнішим шахраєм, ніж Калитка, і обдурив його, продавши за 5 тисяч карбованців мішок чистого паперу.
Розв’язка: п’єса «Сто тисяч» закінчується тим, що обдурений Герасим у розпачі вішається, його врятовує Бонавентура. Драматург показав всю потворність моралі Калитки, висміяв його мрії, поведінку, дії.
Франко создал реалистическую картину из жизни беднейшего галицкого крестьянства, несшего на себе бремя многочисленных государственных налогов и податей, эксплуатируемого сельскими хищниками.
Первая редакция «Рябины» была написана в 1886 году. Ей предшествовали еще несколько вариантов прозаических произведений на ту же тему. Не случайно эта комедия имеет такое количество вариантов и переработок.
Тема «Рябины» всю жизнь волновала писателя, он обрабатывал ее в стихотворениях, прозаических произведениях и драматургии. Закончив работу над драмой «Украденное счастье», Франко просмотрел первую редакцию комедии, но она не удовлетворила его, теперь он уже предъявлял более высокие требования к идейной и художественной стороне произведения. В первом варианте все события разворачивались вокруг второстепенного персонажа — жены старосты Матрены, которая играла главную роль в разоблачении жульничества писаря и ограбления крестьян старостой.
Во второй редакции Франко коренным образом перестроил план произведения, ввел нового героя — представителя демократической сельской молодежи — Олексу Коваля, который заботится о судьбе бедняков и разоблачает проделки старосты и писаря. В действие введен также ростовщик Рахмиль Цинобер.
Борьба Олексы и наиболее передовой части молодежи против сельской администрации и Цинобера стоит в центре комедии. Передовая часть села борется за открытие читальни, собирается на воскресные читки газет и книг, обсуждает мошеннические проступки старосты и писаря. Основной конфликт произведения — в столкновении передовых демократических элементов села с реакционной частью и представителями местной власти.
В комедии Франко разоблачалась галицкая действительность, тонко осмеивалась буржуазная австрийская конституция, которая, как говорит один из персонажей, крестьянин Пивторак, дает право крестьянам только на бумаге: «Большая нам с того радость, что оно на бумаге. Пока мы его в действительности добьемся, нас лихая доля совсем побьет».
Сцена собирания налогов сельской администрацией, обманывающей беднейшее крестьянство, является в пьесе наиболее ярким моментом, разоблачающим капиталистическую действительность. Это было новым явлением в украинской драматургии.
Вот как характеризует жизнь бедного крестьянина в галицком селе один из персонажей пьесы, крестьянин Гринчук: «Староста к тебе идет, присяжный к тебе идет, собиратель налогов к тебе идет, жандарм к тебе идет... И каждый говорит: дай! А никто не скажет: на!»
В комедии «Рябина» Франко показал рост в селе новых
