Провідним у збірці 1862 р. є зображення «зелізної долі» цісарського жовніра, продовжене з залученням нових мотивів у поезії та ряді прозових творів наступних років. Слідом за «Кавказом» Шевченка Федькович вніс в українську поезію потужне антимілітаристське звучання, звернувшись до теми обтяжливої для народу армійської служби. Сприйнята й відображена вона насамперед з точки зору простого жовніра; авторська позиція у прямих чи опосередкованих формах інтегрує бачення дійсності учасником воєнних походів та інших військових заходів, його рідними (найчастіше тут фігурує мати), коханими, друзями. Жовнірське життя розкривається поетом у найбільш хвилюючих і драматичних епізодах: відхід новобранця та його прощання з матір'ю, милою («Золотий лев», «Рожа», «При відході»); спомини про домівку в казармі, «як сонце загасне, як нічка заляже», чи на варті («Святий вечер», «Ой нічка то тиха», «У Вероні», «Рекрут», «Старий жовняр», цикл «Думи»); смерть жовніра чи тяжке передчуття її («Звідзи по небеснім граді», «Під Кастенедолев», «Товариші», «Трупарня», «Лист», поема «Пуга»); туга родини й давніх товаришів за жовніром («Сестра», «Флояра»). У споминах відірваного від дому жовніра постають і мальовничі картини Підгір'я («Сонні мари», «Ой вийду я з хати»).При створенні цих та інших віршів Федькович щедро використовував образи й мотиви «жовнірських» пісень, якими була багата Буковина. Однак уже з перших творів поет виявляє тяжіння до метафоричної образності й символічного іносказання, значно розвиває й примножує ці народнопоетичні елементи (наприклад, опис можливої смерті жовніра: «...Завтра рано, раненько В шовкові трави, Зелені мурави Поклонюся низенько» [1, 53]). Основою сюжету ряду віршів стають уявні, фантастичні вчинки персонажа. Жовнір багатьох творів Федьковича — м'який, надламаний душевно герой, який у барвистих метафорах і — нерідко — сентиментальних тонах виражає своє пасивне мучеництво («...Є і в мене крила, Лиш що мокрі-мокресенькі: Сльозонька зросила» [1, 113]).як поетичних, так і прозових, не вичерпується, втім, картинами смутку, глухого кута. В першій збірці поета вміщено й «Кельнер-марш» — бадьорий, безтурботний, грайливий ритмічно й інтонаційно відгук на вихід із попереднього місцерозташування полку майора Кельнера (в якому служив свого часу Федькович). Гостроту жовнірської теми знято в пізньому для творчості Федьковича, позначеному певним ступенем офіціозних уявлень співанику «Пісні жовнярські» (Чернівці, 1887).У творах Федьковича, написаних між першою і другою збіркою, жовнірська тема знаходить глибше художнє, філософське й публіцистичне осмислення. Своєрідною паралеллю до вірша «Золотий лев» (убога мати мріє зібрати гроші, щоб викупити у цісаря сина-жовніра) виступає, посилюючи смисл цього мотиву, вірш «Писанки» — твір позверхньо іншої тематики, заснований на народному апокрифі: мати Божа приходить із писанками, як із дарунком, до Пілата й простодушно гадає його умилостивити: «Пилатію, воєводо, Славний государю, Пусти мені мого сина... Одного і маю...»2.Народно-гуманістичне в своїй основі емоційне неприйняття офіційних стосунків залежності й підлеглості в цісарській армії, виразні антимілітаристські й антицісарські настрої, глибоке співчуття до простого селянина в мундирі, «руського сина», змушеного захищати чужі національні й станові інтереси, дістали відображення в поемах «Новобранчик» (1862; через випади проти пануючих віденських «німчиків» і католицької церкви поема не була за життя поета надрукована повністю) та «Дезертир» (1867).Герой першої з них, син удови, прощається з матір'ю й сестрою і йде до війська, де його чекає тяжка служба з побоями. У далекій Італії одержує звістку з дому про те, що рідні його повмирали. Покинувши військо, він «блудить гаєм», врешті, стріляється з карабіна. У поемі сильним є її публіцистичний елемент. Повістувальна лінія твору неодноразово переривається прямими звертаннями поета до співвітчизників, котрі мусять усвідомити своє підневільне становище. Спільниками в боротьбі за «руський талан» він бачить майбутню Україну з символічними постатями нововоскреслих козаків та отамана, який «з гробу встане». За гостротою ідейно-політичної проблематики «Новобранчик» перегукується з рядом інших творів Федьковича 60-х років, таких як «Осьмий [шостий] поменник Тарасові Шевченкові на вічную пам'ять!», «Осьмий поменник Тарасові Григоровичеві Шевченці на вічную пам'ять», «[Посланіє на Україну]», «Здоров чесному субору «Просвіти» у Львові!», вірші «Нива», «До мого брата Олекси Чернявського, що збудував міст на Черемоші у Розтоках», поема «Лук'ян Кобилиця», деякі вірші циклу «З окрушків». У творах цих звучить, хай не скрізь послідовний і концептуально аргументований, але пристрасний протест поета проти адміністративного, юридично-правового, ідеологічного, релігійного («Щоб римського анцихриста туманища згасли») чужоземного гніту, під яким перебуває населення Буковини й Галичини і який гальмує розвиток його духовного життя й культури. Спрямовані на розбудження національного самоусвідомлення, згадані твори Федьковича містили й більш чи менш виразні роздуми про шляхи виходу з політичної западні. Вільною від утопізму й наближеною до реалій дійсного історичного життя є поема «Лук'ян Кобилиця». У ряді творів поет послуговується біблійного походження образністю та патетикою, не зупиняється перед змалюванням картин кривавої боротьби.Твором, у якому найповніше і найзмістовніше представлена не тільки жовнірська тема, а й світоглядна та естетична проблематика всієї творчості поета, найсуттєвіше у баченні ним людини і дійсності,— є поема «Дезертир». Постала вона з переробки «Новобранчика», проте в підсумку обидві поеми виявилися самостійними, хоча й схожими за сюжетом творами.Автор змінює передусім сюжетні параметри героя: Іван (таке ім'я мав і герой «Новобранчика»), ідучи в армію, залишає дома дружину з дітьми; перебуваючи на службі, він одержує лист, у котрому оповідається про недугу дружини, її поневіряння в пошуках шматка хліба, злидні, голод і тугу його синів. Лист цей змушує жовніра до втечі. Уже близько дому, в «Галіції», його затримують, за вироком суду тяжко карають побиттям. Згодом, знову стоячи на варті, Іван читає ще один лист: повмирали його діти, назавжди прощається з ним дружина. Цісарський стрілець закінчує життя самогубством.Незначними, на перший погляд, змінами та уточненнями сюжету (порівняно з поемою «Новобранчик») автор багатократно ускладнює моральну проблематику твору. Найвище емоційне градуювання у відносинах героя зі своєю сім'єю зумовлене не тільки спогадами про сімейне щастя, почуттями до коханої дружини, батьківською любов'ю,— героя-жовніра пов'язує із сім'єю величезний моральний обов'язок перед стражданнями найдорожчих людей, які залишилися напризволяще, їхнє горе, якому він ніяким чином не може зарадити, завдає йому невимовних мук. Навіть самогубство кладе край лише його власним стражданням, але не є зміною становища, навіть не покутою за безмежну провину перед сім'єю, у якій він по суті не винуватий. Свою провину герой забирає з собою в небуття.Якщо поема «Новобранчик» має більш публіцистичне звучання, торкаючись поодиноких гострих моментів соціального й національного життя, то в «Дезертирі» засвідчено передусім філософське, художньо-антропософське бачення людини, а замість елемента публіцистичного значно ширше розгорнуто ліричне начало.Специфічний фабульний матеріал для поеми дала Федьковичеві сама дійсність. Дезертирство було явищем цілком реальним в австрійській армії. Мотиву дезертирства письменник приділяє увагу на початку 60-х. років у вірші «Дезертер», оповіданні «Штефан Славич». У поемі «Дезертир» драматичний, багатозначний випадок утечі з армії Федькович піднімає до високого поетичного узагальнення.
