Життя й діяльність української інтелігенції — тема повістей «Сонячний промінь» (1890) і «На розпутті» (1891). У повісті «Сонячний промінь» письменник зосередив увагу на взаєминах інтелігенції із селянами. Сонячний промінь у широкому розумінні — символ знань, якими інтелігенти-культурники прагнуть наділити селян, аби поліпшити їхнє важке становище. Саме цю мету й ставить перед собою головний герой повісті «Сонячний промінь» Марко Кравченко, студент останнього курсу історико-філологічного факультету. Прибувши на запрошення поміщика Гординського як репетитор його сина, Марко навчає грамоти й селян, читає їм твори на українську тематику. Довідавшись про діяльність хлопця, поміщик звільняє його. Від важкої вчительської праці гине й реальний, земний «сонячний промінь» у житті Кравченка — донька поміщика Гординського, Катерина, яка зреклася свого середовища й вирішила працювати для народу.
Повість «Сонячний промінь» була заборонена цензурою, хоча Б. Грінченко в одному листі писав, що сам ретельно повилучав усі сумнівні місця.
Тема: правдиве зображення праці інтелігента-культурника, небайдужого до долі власного народу; відтворення взаємин української інтелігенції із селянством, показ перших кроків до зближення представників українського національно-культурного руху кінця 80-х рр. З народом.
Ідея: возвеличення праці, спрямованої на просвітництво народу, розвиток культури рідної мови, щирого почуття кохання; засудження підступності, жорстокості, прагнення принизити простий люд, тримати його в рабській покорі, залежності.
Основна думка: «Не біймося, що нас мало. Все велике починається з малого! Ставаймо до великого діла, і воно саме заставить нас вирости, зробитися дужими і того діла достойними…»; «…щоб учити по-вкраїнському і вважати вкраїнську мову за мову, а не за покидьок».
Жанр: повість.
Композиція «Сонячний промінь»
Твір містить 10 розділів та епілог. Розповідь у повісті ведеться від третьої особи.
Експозиція: знайомство з Марком Петровичем Кравченком, його соціальним походженням.
Зав’язка: приїзд героя до села вчителювати; його намагання дослідити умови життя простого люду та віднайти з ними контакт.
Кульмінація: смерть Катерини Дмитрівни.
Розв’язка: епілог — клятва Марка на могилі Катерини щодо виконання її заповіту.
Проблематика «Сонячний промінь»
• кохання і ненависть;
• соціальні та економічні умови життя;
• мова, поважне ставлення до неї; чи є вона жаргоном щоденної праці, яка б не була тягарем, а приносила насолоду, радість;
• батьки і діти;
• роль освіти у формуванні національної свідомості.
Особливості назви «Сонячний промінь»
Дилогія "Серед темної ночі" (1900) і "Під тихими вербами" (1901) — результат майже десятилітнього художнього досвіду Грінченка як поета, прозаїка й драматурга, а також етап його світоглядного поступу як просвітника, народника. Письменник показує, як серед темної ночі селянської неосвіченості, тяжкої праці задля шматка хліба й породженої цим озлобленості, жадібності, черствості, а також розтлінного впливу солдатчини й міста, відбувається на селі процес духовного звиродніння людини, деградація особистості. Руйнуються патріархальні основи, взаєморозуміння батьків і дітей, калічиться людська доля. Ці реалії життя тогочасного села роблять неможливим й особисте, родинне щастя людини. І під тихими вербами вірної любові чи краси товариських взаємин проростає зло неуцтва, темряви й забобонності, примножене громадянською та економічною безправністю селянина, владою грошей.
Промовистою є назва повісті «На розпутті»: інтелігенти-народники, потрапивши в реальне життя села, розчаровуються у своїх ідеалах й опиняються на ідейному роздоріжжі. Розвиток тих самих інтелігентських ідей бачимо і в другій повісті Бориса Грінченка — «На розпутті». Коли назва першої повісті — «Сонячний промінь» — символізує світло знань, то другої — загальне суспільне становище, зокрема становище української освіченої верстви, якому письменник приділяє головну увагу.Головними героями твору є два молоді інтелігенти, спочатку студенти університету, які мріють про активну роботу для народу, а потім силою обставин сільські господарі — Демид Гайденко та Гордій Раденко. Поряд з ними — люди різних орієнтацій, різних настроїв. Це культурники з досить поміркованою і, як їм здається, цілком реальною програмою: «ближче зійтися з народом», «розв'язати йому очі».
Уже перші повісті Бориса Грінченка з інтелігентського життя стали набутком української літератури. У них вагома суспільна проблематика, широке коло героїв, які представляють різні верстви міста і села, яскраві ліричні й драматичні сцени.
