Цей період позначений бурхливим розвитком містобудування, відродження Києва як духовного і культурного центру українських земель, посиленням ролі козацтва в суспільному й культурному житті українського народу та яскравим виявленням національних рис у мистецтві. Вона розвивалася на міцному ґрунті багатовікової вітчизняної культури і увібрала в себе кращі досягнення європейського мистецтва, в якому утвердився новий стильовий напрям бароко. Стиль європейського бароко з характерними для нього пафосом боротьби й перемоги, пластичною експресією й багатством варіацій мальовничих композицій якнайкраще відповідав піднесенню національної самосвідомості українського народу, тріумфові, здобутому у визвольній війні 1648--1654 рр. і створенні власної держави -- Гетьманщини. Нові мистецькі принципи бароко поступово поширювалися в українському іконописі. Своєрідне поєднання іконописних традицій із художніми досягненнями того часу спостерігалося у творчості Івана Рутковича та Йова Кондзелевича – найвидатніших іконописців козацької доби. Визначною пам’яткою українського бароко доби Гетьманщини є іконостас Преображенської церкви у с. Великі Сорочинці. Окрім традиційного релігійного живопису, з кінця 17 ст. в Україні почав розвиватися живопис світський, провідне місце в якому посідав жанр портрета. Портретами царів, князів, гетьманів прикрашали стіни церков і соборів.В Україні 17-18 ст. багато живописних творів було взято з усної нар. Творчості. Серед найпопулярніших образів – так званий Козак Мамай. Їх писали олійними фарбами на полотні, стінах, кахлях, скринях вважаючи символічне зображення козака оберегом. З другої половини 17 ст. мистецтво гравюри в Україні переживає новий етап розвитку. Риси бароко стали проявлятися в оформленні книг, у яких гравюри набули складної композиції та пишних декоративних форм. Кращими українськими граверами були брати Тарасевичі, Григорій Левицький та ін. Кращими зразками книжної гравюри вважаються роботи Л. Тарасевича з «Києво-Печерського патерика»
Музика. Жанр думи притаманний лише українському народові. Його появи дослідники пов’язують з появою козаччини, оскільки основним мотивом дум була була боротьба козаків за незалежність. За змістом думи подібні до історичних пісень, а за виконанням – до плачів, голосінь Авторами дум були переважно учасники козацьких битв і походів, а виконували їх кобзарі, лірники. За обсягом думи більші за історичні пісні, складніші за будовою, та відзначаються молитовною формою. Їхньою особливістю є також неподільність на строфи і нерівномірність рядків. Історичні пісні, як і думи, присвячені конкретним історичним подіям, оспівуванню історичних осіб. Мистецтво кобзарів і лірників. Кобзарське мистецтво тісно пов’язане з історією народу. Кобзарі і лірники – українські народні співці й музики – з давніх давен були носіями української самосвідомості, творцями, хранителями і передавачами народної творчості у формі історичних пісень, дум а також казок і переказів, супроводжуваних грою на кобці, лірі або бандурі. Церковний спів має давню історію. Ранні форми багатоголосся в церковному хоровому співі виникли ще до 16 ст.. Важливого значення в реформі церковного співу набула підготовка досвідчених регентів і співаків із метою піднесення художнього рівня релігійної служби. Визначним центром музичної освіти був Києво-Могилянський колегіум. Музика посідала важливе місце в навчальному процесі, як одна з семи вільних наук, а хор Києво-Могилянської академії досяг високого мистецького рівня співу. Вихованцями академії, а згодом її викладачами були такі відомі діячі хорового мистецтва, як Йосип Мохов, Василь Лобовський, Іван Нестерович. Підготовка регентів, учителів співу, композиторів у Києво – Могилянській відіграла важливу роль у розвитку хорової культури.
