Глобалізація (від фр. global - планетарний, всеосяжний) - всеохопний процес трансформації світового співтовариства у відкриту цілісну систему інформаційно-технологічних, фінансово-економічних, суспільно-політичних, соціально-культурних взаємозв'язків і взаємозалежностей. Процес глобалізації розвивається під впливом сукупності техніко-технологічних, соціально-економічних, політичних, морально-етичних і культурних факторів.
Загалом шляхи формування глобалізованих систем передбачають використання двох механізмів – уніфікації та гармонізації.
Перший – це вироблення універсальних моделей розвитку, реалізація яких дає змогу уніфікувати систему взаємозв'язків між економічними суб'єктами і впровадити міжнародні стандарти на всіх рівнях і в усіх підсистемах.
Другий – характеризує процес взаємопроникнення систем у результаті гармонізації відносин та інтересів усіх суб'єктів.
У найбільш широкому розумінні глобалізацію можна трактувати як процес, що виводить цивілізацію на вищий щабель розвитку із системною інтернаціоналізацією умов і сфер людської життєдіяльності. Він охоплює політичні, економічні, соціальні, екологічні, науково-технологічні та інші складові
Поняття «глобалізація» уведено до економічної літератури для характеристики комплексного взаємозв’язку країн і регіонів [10, с. 29]. О. І. Гонта визначив поняття «інтернаціоналізація» як чинник глобалізації, тобто силу, що зумовлюватиме глобалізаційні процеси [3, с. 157]. Глобалізація суттєво доповнює і збагачує за своїми напрямами і виявами процес інтернаціоналізації, що зумовлює зміну якості міжнародних економічних відносин і світогосподарських процесів в цілому. Глобалізація та інтернаціоналізація стають різними сторонами одного і того ж процесу – утворення цілісного світу.
Інтернаціоналізація – це історико-еволюційна підготовка глобалізації. Під інтернаціоналізацією Ю. А. Чернецький розуміє «…процес збільшення масштабу міжнародних відносин і зростання їхньої ролі в поточному стані економіки та розв’язання проблем розвитку окремих країн, регіонів і світу в цілому» Існує також таке визначення: «Інтернаціоналізація – це процес еволюції міжнародних економічних зв’язків на базі міжнародного поділу праці, що виявляється у розвитку міжнародної торгівлі та формуванні міжнародної власності, як основи переходу до вищого рівня економічної взаємодії держав».
Інтернаціоналізація підприємств може розглядатись на двох рівнях: макро- і мікрорівні. На макрорівні інтернаціоналізація підприємств пов'язана з відкритістю економіки країни базування до міжнародного товарного обміну, руху капіталу і засобів виробництва. Інтернаціоналізація підприємств прямо пов’язана з місцем і роллю країни базування у світовій економіці, а також міжнародним поділом праці.
Теорії, які досліджують проблеми інтернаціоналізації підприємств на макрорівні, розглядають, основним чином, передумови інтернаціоналізації і сфери товарного обміну, руху капіталу і засобів виробництва між країнами, а також причини спеціалізації країн у виробництві окремих продуктів. Теорії, які досліджуют проблеми інтернаціоналізації підприємств на мікрорівні, зосереджують основну увагу на аналізуванні мотивів і стратегічних заходів присутності підприємств на зарубіжних ринках.
Важливо вирізняти:
- внутрішні прояви інтернаціоналізаційного процесу (імпорт товарів, послуг, капіталів, трудова імміграція) і
- зовнішні його прояви (експорт товарів, послуг, капіталів, трудова еміграція).