1.Особл.розв. пс.роцесів мол. школяра(6-7,10-11 років)
Навчальна діяльність потребує від дитини серйозних розумових зусиль і сприяє вдосконаленню всієї її пізнавальної сфери. За рахунок цілеспрямованості та систематичності розумової праці пізнавальні процеси до кінця періоду набувають у молодшого школяра ознак довільності. ! Довільність пізнавальної сфери – новоутворення молодшого школяра, що виявляється в здатності докладати вольових зусиль, свідомо регулювати роботу пізнавальних процесів та уваги .
Сприймання учнів початкової школи стає все більш цілеспрямованим, довільним та осмисленим процесом. Так, зростає здатність розрізнювати предмети та їх якості, вдосконалюється орієнтація в часі та просторовій перспективі, хоча нерідкими є прояви синкретизму дитячого сприймання. Так, навчаючись письму, першокласники плутають написання цифр 6 і 9, літер Ш і Щ тощо. Однак, цілеспрямована робота вчителя усуває ці помилки та формує позитивну якість сприймання – спостережливість, підґрунтям якої є здатність дитини до аналізу та узагальнення досвіду.
Розвиток пам’яті характеризується в молодшому шкільному віці як кількісними, так і якісними змінами. Так, зростання обсягу запам’ятованого матеріалу та збільшення тривалості його збереження виражають кількісні зміни. Активізація довільної пам’яті супроводжується збереженням мимовільної, так само як механічне запам’ятовування співіснує з осмисленим. Під керівництвом вчителя молодші школярі засвоюють мнемічні прийоми, внаслідок чого зростає продуктивність запам’ятовування, збереження і відтворення матеріалу. Учіння викликає потужний розвиток словесно-логічної пам’яті, хоча образна все ще домінує.
Навчальна діяльність сприяє розвитку уяви та її переходу від репродуктивних до творчих форм. Засвоєння змісту навчальних предметів, зокрема розуміння оповідання, математичної задачі, природних явищ, історичних подій спирається у молодшого школяра на створення образів уяви. В учнів початкової школи зростає швидкість створення образів уяви, збільшується їх точність та детальність. Багатство фантазії дітей проявляється й у різноманітності та насиченості мрій.
Хоча провідним видом мислення молод- ших школярів залишається наочно-образне, однак учіння забезпечує зростання абстрак- тних компонентів. В ході навчання учні по- чаткової школи використовують практично всі операції мислення, особливо активно порівняння, аналіз та синтез, узагальнення та конкретизацію. Доступними і правильними для дітей цього віку є базові мислені форми – поняття, судження, міркування і умовисновки. Щодо останніх, то при переважанні індуктивних умовисновків, використовуються і дедуктивні за умови опори на життєвий досвід. Мислені процеси молодшого школяра спрямовуються не лише на пізнання предметів і явищ навколишньої дійсності, а виникає здатність дитини до аналізу своїх розумових процесів – рефлексія. Поступальними змінами мовлення молод- шого школяра є свідоме вживання різних форм слів, збагачення внутрішнього мов- лення та оволодіння письмовим мовленням, розширення активного і пасивного словника дитини. Внаслідок відповідей дітей на уроках та активізації їх спілкування вдосконалюють- ся навички усного мовлення, його лексичні та синтаксичні аспекти. З віком зростає швидкість та якість читан- ня, письма. Згорненість зовнішніх мовних актів розповсюджу- ється на процеси планування, що забезпечує появу психічного новоутворення – внутрішнього плану дій. У період від 6 до 11 років мислення дитини досягає стадії конкретних операцій і стає все більш схожим на мислення дорослих. Ж.Піаже Важливим показ- ником успіхів учнів в оволодінні мов- ленням є спромож- ність до мовчазно- го читання. Внутрішній план дій – спроможність молодшого школяра здійснювати попереднє, мислене планування подальших дій Для початку молодшого шкільного віку характерне переважання мимовільної уваги. Яскраві, нові, незвичайні подразники при- вертають увагу першокласників. Навчальна діяльність викликає зростання концентрації, стійкості та обсягу уваги, сприяє формуванню її довільності. Найкраще зосередження уваги учнів початкової школи можна досягнути за умов активізації пізнавального інтересу та мотивації значимості матеріалу. Неуважність молодших школярів може проявлятись через поверховість та нестійкість уваги і потребує значних корекційних засобів.
2.Основні новоутворення
Розвиток психіки мол.шк відбувається на основі провідної діяльності –навчання. Включаючись в навчання діти підкоряють свою діяльність вимогам ,а для того щоб дотримуватись цих вимог треба вивчити ,говорити або мовчати ,тобто форм. нових пс. якостей . і тому саме в м.ш.в. формуються такі новоутворення:
Довільність-для того щоб вона сформ. потрібно свідома мета,і вольові зусилля.
Внутрішній план дій – вміння подумки контролювати, прогнозувати власні дії.
Рефлексія- здатність зі сторони об’єктивно аналізувати власні думки,вчинки з точки зору відповідності і умов діяльності.
Пізнавальні інтереси- потяги до чогось
3.Структура та мотивація навчальної діяльності
У м.ш.в навчання є провідною діяльністю. Мотивація- навчитись,структура навч. діяльності :
Мета- засвоєння певних знань,умінь і навичок,
Учбові ситуації-одержати мотив для чого?, отримати взірець узагальненого способу виконання даного завдання. Учбові дії-ті способи за доп. Яких учні засвоюють і відтворюють ці узагальнені способи дій. (графічні, предметно-просторові,словесно-описові.
Контроль- учень повинен спів ставити свої учбові дії заданим взірцем і порівняти свої результати з ним. Спочатку функцію контроль виконує вчитель. Учень чітко може уявити результат дій (з 3 класу) він може бути позитивним( засвоїв матеріал) і негативним (не засвоїв)
Оцінка- можна оцінити старанність і дисципліну…
Мотиви і форма спілкування учнів з вчителем і між собою. Змістом навчання є отримання вміння, знання і навички.
Крім навч. діяльності досить значимою є трудова: самообслуговування, виконання певних обов’язків….
4.Форм. самооцінки молодшого школяра
Розвиткові Я-концепції учнів початкової школи властиві такі ознаки, як розширення сфери усвідомлення про себе, активізація процесу самопізнання і, як наслідок, формування Я-образу учня. Саме в молодшому шкільному віці Я-образ дитини починає диференціюватись на Я-реальне (уявлення про себе зараз, теперішнього) і Я-ідеальне (образ себе в майбутньому). Навчання в школі сприймається дитиною як засіб саморозкриття, самоактуалізації своєї особистості. Молодший шкільний вік є важливим кроком формування самооцінки дитини. Під впливом навчання та спілкування з ровесниками інтенсивно розвиваються когнітивний та афективний компоненти са- мооцінки, хоча співвідношення між ними неоднозначне. Дослідження засвідчують суттєвий взаємозв’язок між самооцінкою молодших школярів і рівнем їх навчальної успішності. Оскільки провідною діяльністю учнів початкової школи є навчання, то оцінка найбільш високий рівень розвитку когнітивного компоненту самооцінки співвідноситься або з адекватно високою, або з за- ниженою самооцінкою. Спостерігається і зворотній зв’язок – самооцінка визначає результативність навчання молодшого школяра. Наприклад, занижена самооцінка, сформована ще в дошкільному дитинстві, викликає невпевненість в собі, страх проявляти свої здібності і очікування невдач. За думкою Р.Бернса, традиційне шкільне навчання зорієнтоване на формування заниженої та вузько орієнтованої само-оцінки дитини. Фактично єдиним критерієм успішності статусу школяра є рівень розвитку вербального інтелекту і відповідне йому бальне оцінювання вчителів. Крім того, навчальна успішність стає ареною конкурентної боротьби молодших школярів, і поразка в ній знецінює особистість дитини в очах педагогів та однолітків. Тому не дивно, що середньостатистична самооцінка школярів починає неухильно знижуватись в інтервалі з 2 по 7 клас. Таким чином, самооцінка молодших школярів суттєво зале- жить від впливу вчителя, її рівень впливає на успішність навчан- ня дитини, характер емоційних переживань, зміст поведінки та рівень домагань.
5. Почуття дорослості у підл. віці( 11-12, 14-15років)
Почуття дорослості- (основне новоутворення підліткового віку,) Криза п.в. форм. основне новоутворення п.в- почуття дорослості,зміна в самосвідомості дитини дієвою стороною є прагнення бути і вважатися дорослим. Найчастіше це почуття дорослості має 4 напрямки:
Зовн. схожість з дорослими(наслідування в моді…)
Орієнтація на якості справжнього чоловіка( сила,фіз. Ознаки,сміливість,витривалість.) якщо нерозв. моральні якості то це може призвести до культу сили.
Дорослий як взірець діяльності.
Почуття дорослості класифікують на стимулюючі і гальмівні -інтенсивний інформаційний потік, обмеженість у спілкуванні з ровесниками, акселерація, ретардація виховний вплив дорослих гіперопіка дорослих Зовнішні фактори формування почуття дорослості підлітків. Почуття дорослості найбільше проявляється у прагненні підлітка до самостійних поглядів, рішень та вчинків. Дане прагнення розповсюджується на спілкування підлітка з дорослими і ровесниками. Важливо, чи визнають вони «дорослість» підлітка. Одним із виявів почуття дорослості є потреба підлітка у самоствердженні. ! Потреба у самоствердженні – спрямованість підлітка на пошуки, виявлення та реалізацію своєї індивідуальності, унікальності в системі соціальних зв’язків. Поява даної потреби є свідченням переходу підлітка на наступний етап соціалізації – індивідуалізацію. Сутність самоствердження підлітка пояснюється прагненням до підтвердження самоцінності, бажання бути гідним уваги й отримати визнання інших, набути впевненості в собі.
ЄМОЦІЇ У ПІДЛІТКОВОМУ ВІЦІ
Підлітковий період є одним з ключових етапів становлення емоційно-вольової регуляції особистості. Однак відбувається це складно, суперечливо. Так, для підлітків характерна легка збудливість, різкі зміни переживань та настрою, причому без особливо значимих причин. Перепади емоційних переживань можуть бути швидкими, ради- кально протилежними і навіть поєднувати амбівалентні емоції чи почуття. Представники даного вікового періоду є дуже чутливими у ставленні інших до себе, водночас здатними до сильних емоційних прив’язаностей та самопожертви. Так званий підлітковий комплекс емоційності поєднує в собі сентиментальність і вражаючу байдужість, хворобливу сором’язливість з розв’язністю, бажання бути визнаним іншими з прагненням до усамітнення. Водночас переживання підлітка стають глибшими, багатограннішими і сильнішими, він краще, ніж молодий школяр може керувати своїми емоційними станами. Спілкування з однолітками формує моральні почуття учня основ- ної школи, навчання в школі збагачує інтелектуальні та естетичні. Коли особистість підлітка формується в несприятливих умовах, у нього можуть розвинутись асоціальні почуття. Агресивну емоційність підлітка провокує неадекватне ставлення дорослих – ігнорування або недоброзичливе ставлення до його потреб та прагнень. Настрій під- літків коливаєть- ся між сяючим оптимізмом і най- похмурішим песи- мізмом. А. Фрейд Важка обста- новка в родині, конфлікти з до- рослими та ровес- никами, проблеми навчання .Емоційна сфера підлітків дуже суттєво впливає на мотивацію їх поведінки та вольову регуляцію. В даному віковому періоді зміцнюється сила волі, зростає самовладання, розвиваються самостійність та наполегливість у випадку позитивної мотивації. Але через неправильне розуміння частиною підлітків сили волі, вони схильні до впертості, негативізму, нерозумних перевірок власного самовладання. В цілому ж в підлітковому віці зростає тенденція особистості організовувати себе, прагнення до самовиховання позитивних вольових якостей. Становлення вольової регуляції підлітків залежить від типу його взаємин зі значимими дорослими (приміром, авторитарний виховний стиль може «зламати» волю або ж, навпаки, викликати стійкий негативізм підлітка щодо оточуючих). поведінки та вольову регуляцію. В даному віковому періоді зміцнюється сила волі, зростає самовладання, розвиваються самостійність та наполегливість у випадку позитивної мотивації.
6. Криза у підлітковому віці(12-13р)
Згідно з біоген. підходом криза п.в.- впертість, неврівноваженість явище неминуче і універсальне тому що пов’язане з біологічним дозріванням,однак МІД, Бенедікт, вивчаючи життя на Самуа виокремили2 способи переходу від дитинства до дорослості: безперервний і наявність розриву між способами поведінки і вимогами щодо дорослих і дітей. Її вираженість і яскравість залежить від умов життя. Однак криза п.в обумовлена конкретними умовами життя: від тривалості п.п, характеру самого переходу,наявність або відсутність кризи та конфліктів. Криза форм. основне новоутворення п.в- почуття дорослості,зміна в самосвідомості дитини дієвою стороною є прагнення бути і вважатися дорослим. Найчастіше це почуття дорослості має 4 напрямки:
Зовн. схожість з дорослими(наслідування в моді…)
Орієнтація на якості справжнього чоловіка( сила,фіз. Ознаки,сміливість,витривалість.) якщо нерозв. моральні якості то це може призвести до культу сили.
Дорослий як взірець діяльності.
8.Особливості форм. характеру у підл. віці акцентуації характеру.
Проявляється у його загостренні ,акцентуаціях причинами цього є: соціальні фактори( ускладнена взаємодія з оточуючими), біологічний (нейроендокринні зрушення, перебудова організму). На думку Лічко у п.в. зустрічаються такі акцентуації характеру:
Комформний
Гіпертимний
Емоц лабільний
Стероїдний тривожний
Нестійкий
Гіпертимний (надактивний) тип акцентуації виражається в постійному підвищеному настрої і життєвому тонусі, нестримній активності і жадобі спілкування, в тенденції розкидатися і не доводити почате до кінця
Лабільний тип акцентуації має вкрай виражену мінливість настрою. Люди з лабільною акцентуацією мають багату чуттєву сферу, вони дуже чутливі до знаків уваги. Слабка їх сторона проявляється при емоційному відкиданні з боку близьких людей, втраті близьких і розлуки з тими, до кого вони прив'язані.
У людей з істероїдним типом яскраво виражений егоцентризм і жага бути в центрі уваги. Вони слабо переносять удари по егоцентризму, відчувають страх викриття і боязнь бути осміяними, а також схильні до суїциду. Для них характерні завзятість, ініціативність, комунікативність та активна позиція. Вони вибирають найпопулярніші захоплення, які легко міняють на ходу[2].
Нестійкий тип акцентуації характеру визначає лінь, небажання вести трудову чи навчальну діяльність. Дані люди мають яскраво виражену тягу до розваг, дозвільного проведення часу, неробства. Їх ідеал - залишитися без контролю зі сторони і бути наданими самим собі. Вони товариські, відкриті, послужливі. Дуже багато говорять. Секс для них виступає джерелом розваги, сексуальне життя починається рано, почуття любові їм часто незнайоме. Схильні до вживання алкоголю й наркотиків[2].
Конформний тип характеризується конформністю оточенню, такі люди прагнуть «думати, як усі». Вони не переносять крутих змін, ломки життєвого стереотипу, позбавлення звичного оточення. Їх сприйняття вкрай ригидно і сильно обмежено їх очікуваннями. Люди з таким типом акцентуації доброзичливі, дисципліновані і неконфліктні. Їх захоплення і сексуальне життя визначаються соціальним оточенням. Шкідливі звички залежать від ставлення до них у найближчому соціальному колі, на яке вони орієнтуються при формуванні своїх цінностей[2].
9.СОЦІАЛЬНА СИТУАЦІЯ РОЗВИТКУ У П.В. ( НЕ МОЖУ ЗНАЙТИ)
10. ЮНАЦТВО(15-18,18-21) ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ССР У ЮНАЦІВ З ССР У П.В
ПРВІДНА ДІЯЛЬНІСТЬ У Ю.В НАВЧАЛЬНО - ПРОФЕСІЙНА
Соціальна ситуація розвитку в юнацькому віці Згідно сучасної вітчизняної вікової періодизації юнацький вік охоплює дві послідовні фази, з яких впродовж 15-18 років розгортається рання юність, а з 18 до 21 року триває власне юність. Для цього вікового періоду характерне завершення біологічного дозрівання організму та, відповідно, послаблення дії біологічного фактору на психіку юнаків. Юнацький вік є початковою стадією фізичної зрілості, що створює сприятливі можливості для фізичних та розумових навантажень представників цього віку. Однак фізична зрілість далеко не завжди супроводжується формуванням соціальної та психологічної зрілості (особливо стосовно акселератів) і тому поширені прояви інфантилізму серед представників ранньої юності. Неадекватну дитячість юнаків породжує випереджання темпів досягнення фізичної зрілості на противагу повільнішому формуванню соціальної та особистісної зрілості. Особистісна зрілість Соціальна зрілість Форму- вання пси- хологічної зрілості Досягнен- ня організ- мом дорос- лості Фізична зрілість Рис. 3.18. Механізм закріплення інфантилізму в юнацькому віці Юнацький період триває з 15-ти до 21-го року ПСИХОЛОГІЯ ДОРОСЛІШАННЯ І ДОРОСЛОСТІ 215 В даному періоді закінчується модифікація організму юнаків, зникає характерна для попереднього підліткового періоду диспропорція тіла, незграбність рухів. Тілесна конституція молодих людей набуває індивідуального характеру. В цілому досягнення фізичної зрілості позитивно впливає на психіку юнаків, так як усвідомлення своєї сили і привабливості, здоров’я формує у хлопців та дівчат високу самооцінку, впевненість в собі, оптимізм та життєву активність. Подолання підліткових незугарностей фізичного роз- витку Усвідомлення своєї сили, здоров’я і при- вабливості Зростання самооцінки, оптимізму і життєвої ак- тивності Рис. 3.19. Вплив соматичних змін на психіку юнаків Водночас, оскільки приваблива зовнішність є вагомим фактором для успішного знайомства та спілкування юнака з представником протилежної статі, зберігається критичне ставлення до свого фізичного «Я», що започаткувалось з підліткового віку. Відтак, оцінка своєї зовнішності як неадекватної соціальним стандартам породжує та підтримує комплекс неповноцінності та невпевненість в собі. Ці проблеми стосуються і хлопців, і дівчат, однак останніх більшою мірою. Соціальна ситуація розвитку юнаків може розгортатися через три альтернативні (іноді поєднані) статуси – старшокласника, студента чи працюючого. Навчання юнаків у старшій школі здебільшого позитивно впливає на їх психіку, так як вони знаходяться в звичному с ередовищі на позиції старших, мають можливість подовжити процес вибору професії. Працюючі хлопці та дівчата отримують професійний досвід, певну матеріальну незалежність, однак цей статус не забезпечує найкращих надбань психічного розвитку, оскільки професійна діяльність зазвичай є малокваліфікованою і не престижною. Оптимальним статусом представників цього віку є студентство (за умов успішної адаптації до вузівського на- (за умов успішної адаптації до вузівського на- вчання та правильного вибору майбутньої професії) – юнаки-сту- РОЗДІЛ 3 216 денти отримують загальну та професійну освіту, шліфують свій інтелект, накопичують комунікативний досвід. Високі амбіції та життєва активність частини юнаків дозволяє їм поєднувати навчання в кількох ВНЗ або працювати, отримуючи вищу освіту.
11. Соціальні ролі у юнацькому віці
Паралельно з набуттям соціальної зрілості в юнацькому віці спостерігається висока гнучкість соціальних ролей – представники цього періоду прилаштовуються до людей різних статусі, статі та віку. Водночас має місце комунікативне експериментування, що сприяє накопиченню комунікативного досвіду юнаків, але й викликає певні розчарування. Залишається актуальним прагнення хлопців та дівчат перебувати у референтній групі, займати вагомий статус серед ровесників, що започаткувалось ще в підлітковому віці. Соціалізація в юнацькому віці досягає етапу інтеграції, тобто молоді люди намагаються налагодити з ровесниками взаємини, що характеризуються глибокою психологічною близькістю. П р а г н е н н я д о накопичення та підтримання кон- тактів з якомога більшою кількістю людей ПСИХОЛОГІЯ ДОРОСЛІШАННЯ І ДОРОСЛОСТІ 217 Найповніше вони виявляються в юнацькій дружбі та коханні. Цьому сприяє і досягнення юнаками гетеросоціальності – вміння налагоджувати та підтримувати спілкування з людьми обох статей. • спілкування з ровесниками ще нерозви- нене, гра на- одинці, • переважан- ня потреби взаємодіяти з ровесниками своєї статі, • прагнення до спілкування з ровесниками своєї та проти- лежної статі, Аутосоціаль- ність (немовлячий та ранній пері- оди) Гетеросоці- альність (юнацький вік, дорослість) Гомосоці- альність (дошкільний, молодший шкільний та під- літковий періо- ди) Рис. 3.21. Динаміка комунікативних інтересів особистості впродовж онтогенезу Позитивна динаміка має місце у спілкуванні юнаків з дорослими. Досягнення поведінкової автономії юнаків визнається батьками, що послаблює конфліктність їх вза- ємин. У порівнянні з підлітками юнаки також виражають більш терпиме, лояльне та доброзичливе ставлення до батьків. При всьому тяжінні до самостійності молоді люди гостро потребують життєвого досвіду і допомоги старших. Демократичний стиль ставлення батьків до юнака має найбільш позитивний вплив на формування його особистості. В той же час очікування молодих людей щодо взаємин з батьками є досить різноплановими: РОЗДІЛ 3 218 Очікування юнаків від батьків спроможність слухати, розу- міти і співчу- вати довіра, ви- знання пра- ва на само- стійність позитивна сімейна ат- мосфера позитивний особистий приклад батьків адекватне вираження любові визнання та схвалення особистісних проявів Очікування юнаків щодо батьків Оскільки батьки є авторитетними суб’єктами виховного впливу і володіють значним життєвим досвідом, то юнаки та дівчата потребують їх порад, підтримки, а здебільшого просто уваги до своїх особистісних проблем. Проте батькам часто бракує часу та бажання для відвертих розмов, а іноді вони створюють смисловий бар’єр у спілкуванні через свій скепсис, критику, безапеляційність і впевненість у непогрішності власного життєвого досвіду. Близькі до дорослості юнаки все ж таки чутливо реагують на взаємини між батьками, їх типовий емоційний стан, оптимістичне чи песимістичне сприймання життя в цілому та переймають особистий приклад батьків як зразок послідовності, стриманості і зрілості. Започатковане в підлітковому віці прагнення до дорослості посилює емансипацію юнаків щодо батьків. Однак поведінко- ва автономія юнаків випереджає емоційну, тому вони прагнуть самі контролювати свої дії, але мати емоційну підтримку батьків Типова скарга ряду юнаків: «Батьки мене не слухають і не розуміють» ПСИХОЛОГІЯ ДОРОСЛІШАННЯ І ДОРОСЛОСТІ 219 через спілкування. Батьки все ще суттєво впливають на само- оцінку молодих людей, тому актуальним є визнання і схвалення значимими дорослими їх особистісних проявів. Хлопці та ді- вчата потребують адекватного вираження любові батьками до себе дитини – не фізичних, а вербальних виявів турботи, ласки. За словами Т.М. Зелінської, при конструктивному стилі від- Т.М. Зелінської, при конструктивному стилі від- носин у родині вона стає для юнаків тією соціальною групою, де вони почувають себе спокійно та впевнено. Однак, спілкування молодих людей з дорослими, в тому числі з батьками, балансує між наступністю і конфліктом поколінь. Наступність у взаєминах юнаків з батьками простежується у питаннях моральних та світоглядних цінностей, гендерних та шлюбних орієнтирів тощо. Конфлікт поколінь зумовлюється несхожими, а іноді й протилежними поглядами дорослих та юнаків, що формувались на різних етапах розвитку суспільства. В сферах дозвілля, моди, споживчих й естетичних смаків відмінності між дорослими та юнаками можуть бути доволі суттєвими. Конфліктні взаємини посилюються і різними віковими психічними особливостями
12. Психосексуальна ідентифікація та засвоєння статевої ролі у юнацькому віці
У ранньому юнацькому віці поглиблюється та розши-рюється особистісна рефлексія – самопізнання особистістю себе як активного суб’єкта своєї життєдіяльності. Юнак намагається відмежуватись від потреби бути схожим на інших, а акцентує увагу на власних якостях, проявах своєї індивіду альності. Самопізнання хлопців та дівчат формує їх самість, а спілкування з іншими її поглиблює. У власне юності відбувається стабілізація образу Я та самооцінки. Тоді ж гармонізується рівень домагань, зростає самоповага, активізується мотивація досягнень. Для всього вікового періоду характерне розгортання статево- рольової ідентифікації, закріплення гендерних норм моралі та поведінки, Засвоєння гендерної ролі супроводжується високим рівнем тривожності юнаків, оскільки, за влучним висловом І.С. Кона, молоді люди – справжні «раби» норми. Їх переконаність в тому, що існують загальні і чіткі стандарти щодо жіночності і чоловічності, не відповідає власній індивідуальності, що й викликає занепокоєння та розгубленість.
13. АНАТОМО-ФІЗ ЗМІНИ У ЮНАЦЬКОМУ ВІЦІ
Фізичний розвиток старшокласників характеризується подальшими анатомічними та фізіологічними змінами,, тісно пов''язаними між собою. Темпи збільшення зросту та ваги сповільнюються, причому юнаки надолужують недавнє відставання від дівчат. Повного зросту дівчата досягають в середньому між 16 і 17 роками(відхилення в той чи інший бік до 13 місяців), а юнаки З між 17 і 18 роками (відхилення З до 10 місяців).В основному завершується окостеніння скелету, вдосконалюється м''язова система, паралельно з цим збільшується і м''язова сила.Інтенсивно розвивається серцево-судинна система, нервова регуляція її діяльності. Продовжується функціональний розвиток нервових клітин головного мозку.Статеве дозрівання для більшості юнаків і дівчат цього віку вже завершено.
14. Основне новоутворення у юнац. Віці
Розумовий розвиток юнаків полягає не тільки в накопиченні вмінь та змінах окремих властивостей інтелекту, а й у формуванні головного пізнавального новоутворення – індивідуального
стилю інтелектуальної діяльності. Індивідуальний стиль інтелектуальної діяльності –
стійка своєрідна система набуття, накопичення, переробки та використання особистістю інформації
Дане новоутворення формується на основі типу вищої нервової діяльності, пізнавальних інтересів, досвіду та особистісних якостей. Важливим є врахування даного новоутворення при
здійсненні педагогами індивідуального підходу до старшокласників і студентів.Юність – це етап онтогенезу психіки, коли впродовж відносно незначного часу відбуваються глибинні зміни особистості. При цьому в юнаків не тільки з’являються нові інтереси, прагнення, але й відмирають, втрачаються чи суттєво видозмінюються старі. В даному періоді на перший план висуваються мотиви, пов’язані з життєвими планами молодої людини, її майбутніми намірами. Головною суперечністю ранньої юності потреба у самовизначенні Недостатній життєвий досвід .В ході вирішення цієї суперечності юнак шукає своє місце в дорослому світі, формує свої подальші життєві плани та шляхи їх реалізації, тому головним особистісним новоутворенням ранньої юності є самовизначення. Самовизначення – центральне особистісне новоутворення раннього юнацького віку, що виявляється як формування його представниками подальшого життєвого плану та способів його реалізації Юнацьке самовизначення має комплексний характер, так як розповсюджується не тільки на професійну сферу (вибір майбутньої трудової діяльності), а й на сімейну (вибір шлюбного
партнера, створення сім’ї), громадянську (суспільні позиції, вибір друзів) тощо. Його формування ускладнюється дисбалансом між швидким дорослішанням, статевим дозріванням і повільнішим
настанням соціальної зрілості юнака. Американський психолог Е.Еріксон вважав головним
особистісним надбанням юнаків ідентичність, яка співзвучна з поняттям самовизначенням. Ідентичність (психосоціальна тотожність) – баланс, узгодженість між внутрішніми психічними якостями особистості та її соціальними ролями, діяльністю й поведінкою
1.Ранній дорослий вік триває з 21 до 40 років……Із настанням дорослості роль біологічного послаблюється, посилюється активність самої особистості в контексті певних соціальних умов. За словами Г.Крайг, хід розвитку дорослих описується визначеними культурою соціальними орієнтирами, а також ролями та відносинами, котрі входять в склад циклів родинного життя та кар’єри. На особистість впливають як передбачувані, так і несподівані події її власного та суспільного життя. Тому дорослість як найбільш тривала епоха онтогенезу людини важко піддається типізації. І все ж таки, за допомогою виокремлення найбільш загальних ознак психіки дорослих, надається характеристика їх психологічних якостей. Йдеться про розвиток таких систем Я-концепції, як індивідуальне «Я», родинне «Я» та професійне «Я». Розвиток індивідуального «Я» передбачає розвиток та вдосконалення фізичних, інтелектуальних емоційно-вольових та поведінкових якостей. Родинне «Я» пов’язане з функціонуванням таких соціальних ролей особистості як дорослої дитини батьків, члена подружжя, батька чи матері власних дітей. Професійне «Я» виявляється через трудову діяльність особистості, де вона виступає як професіонал, колега, начальник і підлеглий. У всіх вище означених напрямках Я-концепції молода людина стоїть на початку шляху реалізації власних життєвих планів. Ці плани окреслились з юнацьких мрій, сформованих під впливом юнацького максималізму, тому на початку ранньої дорослості перед особистістю стоїть непросте завдання – узгодити свої мрії та реальність, бажане та дійсно досяжне.
Ознаки психологічної зрілості особистості
В цьому віці на психіку впливають як нормативні (передбачувані), так і ненормативні (несподівані) події, які можуть спричинити стресові реакції. До 25 років сенсорно перцептивні характеристики дорослого досягають максимального розвитку, зберігаючись на цьому рівні у більшості людей до 40 років. Зокрема, зорова, слухова та рухова чутливість найкраще виявляються на початку періоду.
2.Загальна характеристика раннього дорослого віку
Ранній дорослий вік охоплює період від 20 до 40 років. Розвиток пізнавальних псих. процесів у період ранньої дорослості (20 - 40 років) носить нерівномірний гетерохронний характер. Так, розвиток психофізіологічних функцій триває на початковій стадії періоду ранньої дорослості і досягає свого оптимуму до 25 років. Потім розвиток сенсорно-перцептивних характеристик стабілізується і зберігається до 40-річного віку. У той же час розвиток вищих психічних процесів, чи інтелектуальних характеристик, триває протягом усього періоду ранньої дорослості. Причому з припиненням розвитку психофізіологічних функцій на рубежі 25 років, інтелектуальний розвиток не припиняється, а триває ще багато років.
Розвиток афективної сфери проходить на тлі рішення головних проблем ранньої дорослості - досягнення ідентичності та близькості. Близькість - основа любові. Найчастіше любов може супроводжувати почуття ревнощів, яке може виражатися емоціями гніву, печалі, злості і т. д. У період ранньої дорослості людина переживає новий комплекс емоцій: емоції батьківських відносин, які включають: радість від спілкування з дитиною, почуття прихильності і взаємної довіри, чутливість до потреб дитини, почуття інтересу до дитини і захоплення ним. Однією з характеристик материнства і материнської любові є емоційна доступність, готовність дати дитині своє тепло, свою ніжність, а згодом і розуміння, підтримку, схвалення. В цілому емоційна сфера людини в цьому віці вже сформована і стабільна.
Людина в цьому віці є статево дозрілою, в неї розвинуті розумові здібності та інтереси, сформовані система цінностей (світогляд, життєва позиція), цілісний Я-образ, готовність до самовдосконалення та професійні наміри. Охоплює він дві фази.
Перша фаза ранньої дорослості. Триває приблизно з 20 до 30 років життя і збігається з молодістю людини. У цей період людина досягає піку у своєму фізичному розвитку, є здоровою, сильною, витривалою, енергійною, здатною до народження дітей. Активно збагачується її психологічний і соціальний досвід, вона включається в усі види соціальної активності, оволодіває багатьма соціальними ролями. Розвиток особистості людини зумовлюється передусім особливостями сімейного та професійного життя. Вона відходить від батьківської сім'ї, обирає супутника життя, приймає рішення про шлюб і створення сім'ї, народження дітей, займається їх вихованням. Одночасно зі створенням сім'ї людина спрямовує свої зусилля на професійне навчання, пошук постійного місця зайнятості, професійну адаптацію, досягнення професійного успіху, кар'єру.
Друга фаза ранньої дорослості. Охоплює період від 30 до 40 років. Особливості розвитку людини в цей час залежать від ступеня і продуктивності її соціальної активності, досягнутого статусу, перебігу попередніх стабільних і кризових періодів. Новий статус дорослого забезпечується його правами і обов'язками в різних сферах життя й діяльності, консолідацією соціальних і професійних ролей.
У другій фазі ранньої дорослості людині доводиться вирішувати такі проблеми:
1) проблема професійної кар'єри. 2) проблема виховання дітей
Суперечність між близькістю у стосунках з людьми та ізоляцією від них є найхарактернішою для ранньої дорослості проблемою. Інтимність вимагає встановлення тісних стосунків, які приносять взаємне задоволення. Однак при цьому кожен індивід мусить зберігати свої неповторні особливості. Ізоляція настає в результаті неможливості чи нездатності досягнути взаємності або недостатньої ідентичності індивіда, з чим пов'язаний ризик втратити себе при об'єднанні з іншим. Розвиток близькості є важливим досягненням ранньої дорослості. Люди, нездатні сформувати близькі стосунки, можуть відчувати суттєві труднощі в соціальній адаптації, страждати від почуття самотності, пригніченості й підозрілості.
2 ЛЮБОВ ТА СІМЯ ЯК ЦІННОСТІ РАННЬОЇ ДОРОСЛОСТІ
Утворення сім'ї є передбачуваною подією періоду ранньої дорослості. Більшість молодих людей готова до одруження, однак час його здійснення може бути різним. Власна сім'я задовольняє особливу потребу кожної людини, яку американський філософ і психолог Еріх Фромм (1900-1980) назвав потребою у встановленні зв'язків (раніше цю потребу задовольняла батьківська сім'я).
Створивши сім'ю, людина отримує змогу про когось турбуватися, за когось відповідати, одночасно формує умови для власної безпеки та захищеності. Мотивами одруження у молодих людей бувають кохання, духовна близькість, матеріальний розрахунок, психологічна сумісність, спорідненість моральних уявлень, подібні життєві долі тощо. Кохання і духовна близькість є запорукою задоволення своєю сім'єю в майбутньому. Особливо важливим при цьому є поєднання обох мотивів. Розчарування одруженням здебільшого переживають ті молоді люди, які орієнтувалися на свої почуття, нерідко егоїстичні, без необхідної для їх збереження духовної близькості.
Після ЗО років важливою цінністю людини стає сім'я, щасливому сімейному життю поступається першістю навіть кохання. З віком знижується значущість потреби в друзях, однак залишаються стабільними пов'язані з роботою цінності (інтерес до неї, повага колективу, підвищення кваліфікації, кар'єрний ріст). На цьому рубежі людина починає реально дивитися на світ, жити поточними подіями та досягненнями. Впевненість у власних силах, усвідомлення своєї компетентності, а також визнання певних обмежень і адекватний рівень домагань, що ґрунтуються на життєвому досвіді, забезпечують відчуття цілісності життя, задоволення ним. А небажання об'єктивно сприймати відмінності між бажаним і досягнутим на порозі 40 років породжує відчуття порожнечі і безглуздості свого існування. Отже, на етапі ранньої дорослості у спонукальній сфері особистості відбуваються зміни, які стосуються життєвих цілей, мотивації одруження і неодруженості, мотивів вибору професії і професійної діяльності.
3. РОЗВИТОК ІНТЕЛЕКТУ В ПЕРІОД СЕРЕДНЬОЇ ДОРОСЛОСТІ
Межі віку - від 31 до 55-60 років. Провідна діяльність в період зрілості - професійна діяльність. вербальний інтелект досягає високих показників, знижується швидкість уваги і сприйняття, спостерігається ригідність мислення. Людина набуває стан мудрості. По-різному розгортається динаміка різновидів інтелекту особистості в середньому дорослому віці. За своїми функціями інтелект поділяють на текучий та кристалізований. Текучий інтелект спрямований на засвоєння нової інформації. Кристалізований інтелект використовується особистістю для переробки інформації та її гнучкого використання в адаптаційних процесахТекучий інтелект досягає піку розвитку в юності, а в даному віці поступово знижується, а кристалізований - навпаки, зберігає свою продуктивність, покращену в порівнянні з юнацьким періодом. За думкою О.Г. Маклакова, середня дорослість є одним із найбільш продуктивних періодів в творчості людини, особливо якщо її діяльність пов'язана з гуманітарними знаннями. Інтелект використовується для вирішення реальних проблем, які визначають подальшу долю людини, зокрема вибору професії, супутника життя. Особливості інтелектуального розвитку та показники інтелектуальних можливостей багато в чому залежать від особистісних особливостей людини, від її життєвих установок, планів і життєвих цінностей. Інтенсивність інволюції інтелектуальних функцій залежить від двох чинників: обдарованості і освіти, які протистоять старінню, загальмовують інволюційний процес.
4. ОСОБЛИВОСТІ Я-КОНЦЕПЦІЇ В СЕРЕДНІЙ ДОРОСЛОСТІ
У період середньої дорослості "Я-концепція" особистості збагачується новими "Я-образами", бере до уваги постійно мінливі ситуаційні відносини і варіації самооцінок і детермінує всі взаємодії. "Я-концепція" зрілого дорослого розвивається в результаті виникнення великої кількості приватних "Я-концепцій" і в процесі генерування концептуального ядра особистості.
Суттю "Я-концепції" стає самоактуалізація якими доступними індивіду засобами, а самоактуалізація в межах моральних правил і більш значних, ніж ситуаційні, особистісних цінностей.
Для самооцінки періоду ранньої дорослості характерна тенденція посилення когнітивного компонента. Усвідомлене, зважене, реалістичне ставлення до себе веде до того, що знання про себе починають регулювати і вести за собою емоції, адресующиеся власному "Я". Число приватних самооцінок скорочується, самооцінка набуває узагальнений характер, і в різних ситуаціях проявляється "проекція" цієї загальної самооцінки, тобто має місце її ситуаційна варіація.
У Самоактуалізованих особистості розвивається ефективна "Я-концепція", а для прикордонних станів характерні "диффузнІсть самоідентичності", або розколоте самосвідомість.
Поведінкові особливості обумовлені тим, що у віці середньої дорослості ведучим видом діяльності залишається праця. До цього віку більшість людей накопичує досить великий досвід в обраній професійній діяльності, який дозволяє компенсувати наступаючі вікові зміни в організмі. Відносини з чоловіком до цього віку, як правило, визначаються і стабілізуються, а на передній план виступають проблеми допомоги, з одного боку, що вступає в самостійне життя дітям, з іншого - літнім батькам. Основну частину вільного від основної роботи часу більшості людей доводиться витрачати на додаткові заробітки і забезпечення побуту, тому самореалізацію можуть дозволити собі дуже небагато.
Покоління 40-річних людей стає авторитетом як для тих, хто молодше, так і для тих, хто старше їх за віком. Батьки ними вже не керують, діти в них ще не сумніваються. Впевненість у своїх силах дозволяє їм приймати відповідальні рішення з такою легкістю, яка раніше була недоступна. Ось чому вікову категорію 40-60-річних інакше називають поколінням керівників.
5. МОТИВАЦІЙНА КРИЗА СЕРЕДНЬОЇ ДОРОСЛОСТІ
Крім означеної вище вікової кризи, людина середнього дорослого віку може зіштовхнутись з мотиваційною кризою. Особистість, що втратила родину чи батьків, які складали сенс її життя, потрапляє в ситуацію безцільності свого існування, втрати життєвої орієнтації. Кульмінаційною точкою кризи, за думкою В.Франкла, є досягнення стану екзистенційного вакууму.
Екзистенційний вакуум - кризовий стан, спричинений втратою особистістю основного життєвого мотиву, а саме сенсу життя. Екзистенційний вакуум має місце, коли старі пріоритети ЗНЕЦІНИЛОСЬ, а нові ще не вироблені. Особистість, переживаючи почуття втрати основного життєвого мотиву - сенсу життя, почувається вкрай спустошено та розгублено. Перебуваючи у кризі, особистість вдається до стратегій її подолання, які можна поділити на конструктивні та деструктивні. За думкою Т.М. Титаренко, доречне використання наступних конструктивних стратегій:
При використанні стратегії "порівняння, що йде донизу", особистість порівнює себе з іншими людьми, що потрапили в гірші обставини, яким набагато важче, що надає їй сил пристосуватись до скрутних обставин. Стратегія "передбачений сум" налаштовує людину на прогнозування найгірших поворотів долі. Їх усвідомлення дозволяє легше переносити випробування. Зміну ставлення до кризи викликає прийом "позитивне тлумачення", в процесі використання якого людина виокремлює крім негативних ще й позитивні аспекти скрутної ситуації, що дозволяє витримати випробування. В основі стратегії "прийняття ролі" покладено тимчасове уподібнення себе щасливим, везучим людям.
До деструктивних стратегій відносяться алкоголізм, наркоманія, суїцидальні дії, які є свідченням неспроможності особистості самотужки подолати проблему і необхідності зовнішньої допомоги.
6. ТИПИ ПРИСТОСУВАННЯ ДО СТАРОСТІ
Фундаментальні дослідження вітчизняних та зарубіжних вчених свідчать про багатоманітність проявів позитивного ставлення літніх людей до життя, соціального оточення і самих себе. К.І.Чуковський писав у своєму щоденнику: "Ніколи я не знав, що так радісно бути старим, з кожним днем мої думки стають добрішими і світлішими".
В старості важливі не лише зміни, які відбуваються з людиною, але й ставлення людини до цих змін. Ф.Гізе виокремлює три типи особистості літньої людини і ставлення до старості:
1. Негативіст. Людина похилого віку, яка заперечує прояви власного старіння та немічності.
2. Екстравертований. Людина, що визнає настання старості, яка ідентифікується в процесі спостереження за навколишнім світом, особливо після виходу на пенсію (спостереження за молоддю, відчуття відмінності поглядів і інтересів у представників різних поколінь, смерть рідних і друзів, зміна становища в сім'ї, інновації в галузі техніки та соціального життя).
3. Інтровертований. Особистість, яка надзвичайно болісно переживає процес старіння, характеризується послабленням інтересу до нового, пожвавленням спогадів про минуле, цікавістю до питань метафізики, ослабленням емоцій та сексуальних проявів, вираженим прагненням до спокою.
Дуже цікавою є класифікація соціально-психологічних типів старості І.С.Кона, побудована на основі визначення залежності кожного типу від специфіки діяльності, до якої залучається особистість.
1. Активна, творча старість, коли людина після виходу на пенсію продовжує брати участь у громадському житті, вихованні молоді тощо.
2. Старість з оптимальною соціальною і психологічною пристосованістю, коли енергія літньої людини спрямована на влаштування власного життя - матеріальне благополуччя, відпочинок, розваги та самоосвіта - сфери життя, для яких раніше не вистачало часу.
3. "Жіночий" тип старіння. В цьому випадку основним центром активності літньої людини стає сім'я (хатня робота, сімейні проблеми, виховання онуків). Так як кількість домашніх турбот ніколи не зменшується, представники даного типу не мають часу сумувати і впадати в депресивні стани, але задоволеність життям у них нижча, ніж у двох попередніх групах.
4. "Чоловічий" тип старіння. Представники даного типу отримують моральне задоволення та відчуття наповненості життя, піклуючись про власне здоров'я, що стимулює різні види активності. Однак, в цьому випадку людина може концентруватися на реальних (а також удаваних) хворобах, характеризується підвищеною тривожністю.
Популярною в психологічній літературі є класифікація, запропонована Д.Б.Бромлей. Вона виокремлює п'ять типів пристосування особистості до старості:
1. Конструктивний тип, коли літні люди внутрішньо врівноважені, мають гарний настрій, задоволені емоційними контактами з навколишнім світом.
2. Залежний тип. Людина, яка є залежною від партнера чи дітей, має низький рівень домагань, завдяки чому, з великою охотою припиняє професійну діяльність.
3. Захисний тип, для якого характерні надмірна емоційна стриманість, прямолінійність вчинків та звичок, прагнення до самозабезпечення, небажання приймати допомогу інших людей. Люди, які мають захисне ставлення до старості зі значними труднощами (при зовнішньому тиску), залишають професійну діяльність.
4. Агресивно-звинувачувальний тип. Люди з таким ставленням агресивні та дратівливі, прагнуть перекласти відповідальність за власні невдачі на інших людей, не зовсім адекватно оцінюють навколишній світ. Вони характеризуються гострими реакціями страху, відмовляються прийняти свою старість, з тривогою відзначають поступову втрату життєвих сил. Ці властивості поєднуються з ворожим ставленням до молодих людей, яке іноді переноситься на весь "новий та ворожий світ". Такий бунт проти власної старості парадоксально поєднується з сильним страхом смерті.
5. Самозвинувачувальний тип. Представники даного типу намагаються уникати спогадів, оскільки в їхньому житті було багато невдач та труднощів. Вони пасивні, не бунтують проти власної старості, покірно приймають будь-які життєві зміни. Неможливість задовольнити потребу в любові є причиною виникнення депресій та претензій до себе. Завершення життя сприймається такими людьми як звільнення від страждань.
7. СМЕРТЬ І ЕТАПИ ПОМИРАННЯ ЗА К. РОСС
Смерть на біологічному рівні виявляється як припинення роботи всіх систем організму, на психологічному рівні – припинення відчуттів та роботи психіки в цілому, залишення людей, справ, шлях в невідоме.Смерть – складна тема для вивчення психологією, оскільки нема ніяких фактичних даних про неї, бо коли людина помирає, її мозок перестає функціонувати. Помирання вивчене дещо краще. Більшість людей спирається на релігійне трактування посмертного стану душі, ідеї про потойбічний світ, реінкарнацію тощо.
Опинившись перед лицем смерті, людина переживає ряд послідовних етапів. Однією з перших, хто простежив шлях вмираючих з того моменту, як вони дізналися про швидкий кінець, до останнього подиху, була Елізабет Кюблер-Росс. Згідно з її спостереженнями, все вмираючі проходять через п'ять стадій.
Заперечення. Слова: «Ні, не я» -звичайнісінька і нормальна реакція людини на оголошення йому смертельного діагнозу. Залежно від того, наскільки людина здатна взяти події під свій контроль і наскільки сильну підтримку надають йому навколишні, він долає цю стадію легше чи важче.
Гнів, що охоплює людини при питанні «Чому саме я?» характеризує другу стадію. Вмираючий виливає цей гнів на піклуються про нього людей і взагалі на всякого здорової людини. Для завершення цієї стадії важливо, щоб вмираючий отримав можливість вилити свої почуття ззовні.
Стадія «торгу». Людина вступає в переговори з вищими силами за продовження власного життя: дає зарікання, обіцяє бути зразковим віруючим або слухняним пацієнтом. Три перераховані фази складають період кризи і розвиваються в описаному порядку або з частими поверненнями назад.
Депресія. Ця стадія починається після розв'язання кризи. Людина більше не задає питань, він просто говорить собі: «Так на цей раз померти належить саме мені». Він замивається в собі і горює про тих, кого він змушений залишити. Протягом цієї стадії вмираючий готується зустріти смерть, приймаючи її як свій останній життєвий етап.
Прийняття смерті. На цьому етапі вмираючий смиренно чекає свого кінця.
Життя йде поетапно: у зворотному порядку в порівнянні з тим, як вона розвивається. Можна виділити чотири стадії цього процесу:
Соціальна смерть - це потреба вмираючого ізолюватися від суспільства, замкнутися в самому собі і все далі віддалятися від людей.
Психічна смерть відповідає усвідомленню людиною очевидного кінця. У цей час Екстравертований свідомість згасає, поступаючись місцем стану, характерному для останнього періоду життя.
Мозгова смерть - це повне припинення діяльності головного мозку та його контролю над різними функціями організму.
Фізіологічна смерть є згасанням останніх функцій організму.
Хоча психолог визначила таку послідовність термінальних переживань людини, проте наголошувала, що далеко не кожен помираючий обов’язково проходить ці етапи, можлива зупинка на будь-якому з них. Щодо людей похилого віку, то ймовірність переживання всіх термінальних етапів зростає, так як багато представників пізньої дорослості вже обмірковували питання власного помирання і психологічно налаштували себе на наближення цієї події.
8. ГАЛЮЦИНАЦІЇ ПОМИРАЮЧИХ ТА ПЕРЕЖИВАННЯ ПІСЛЯ СМЕРТІ
Хоча людина похилого віку прожила розгорнутий життєвий цикл, однак її втрата переживається рідними та близькими так само болісно, як і смерть молодої людини. Однак, саме ці переживання та спогади інших людей є підґрунтям для психологічного безсмертя особистості. Під керівництвом К.Озіса було проведено масштабне дослідження явищ, які пов'язані з процесом вмирання, та запропонована їх типологія. Особлива увага приділялася видінням та галюцинаціям помираючих людей. Автори підкреслюють, що галюцинації вмираючих - це особливий вид галюцинацій, які з'являються у людей з чітким усвідомленням навколишньої реальності, адекватним сприйняттям та реакціями. Адекватність усвідомлення змінювалася лише безпосередньо перед смертю, хоча навіть за годину до смерті 10% досліджуваних були притомні.
Було встановлено, що часто видіння відповідали традиційним релігійним концепціям (наприклад, рай, небеса). Інші видіння не мали релігійного відтінку, але також були пов'язані з красивими образами (пейзажі, красиві птахи). Найчастіше люди в своїх видіннях бачать померлих родичів, які прагнуть допомогти їм перейти в інший світ.
В дослідженнях К.Озіса було показано, що характер видінь не залежить від культурних і фізіологічних особливостей особистості, рівня освіти, виду захворювання і релігійності. Подібні результати були отримані в інших дослідженнях досвіду посмертних переживань людей, які пережили клінічну смерть. Була виявлена значна подібність опису посмертних видінь і "подій" у різних досліджуваних. При цьому зазначається, що характер видінь непов'язаний з культурними особливостями та не узгоджується з прийнятими в певній культурі уявленнями про смерть.
