Видатний вітчизняний психолог Л.С.Виготський (1896-1934) відомий як творець культурно-історичної теорії розвитку психіки людини. У межах цієї теорії вчений виділяє три основних закони розвитку особистості.
Перший закон стосується розвитку і побудови вищих психічних функцій, які є основним ядром особистості. Це закон переходу від безпосередніх, природних форм поведінки до опосередкованих, штучних, що виникають у процесі культурного розвитку психологічних функцій.
Другий закон формулюється так: відношення між вищими психічними функціями були колись реальними відносинами між людьми. Вищі психологічні функції виникають із колективних соціальних форм поведінки.
Третій закон може бути названий законом переходу функцій із зовнішнього у внутрішній план. Психологічна функція в процесі свого розвитку переходить із зовнішньої форми у внутрішню, тобто інтеріоризується, стає індивідуальною формою поведінки.
За Л.С.Виготським, основою особистості є самосвідомість людини, що виникає саме в перехідний період підліткового віку. Поведінка стає поведінкою для себе, людина усвідомлює себе як певну єдність.
{18. Забування як процес памяті. Крива забування. Боротьба з забуванням}
ЗАБУВАННЯ – процес, протилежний збереженню, і проявляється він у тому, що актуалізація забутих образів, чи думок затруднюється, або стає взагалі неможливою. Процес грунтується на явищі гальмування умовно-рефлекторних зв*язків і згасання слідів, що створювали запам*ятовувння. Темп забування – це крива, за якою в першу годину ми забуваємо близько 40% інформації, яку запам’ятали, за наступні 8 годин ще майже 40%, а далі забування різко уповільнюється, хоть кількість збереженої інформації все ж продовжує зменшуватись десь до 3%. Темп залежить від об’єму запам’ятовуваного матеріалу, його змісту, міри усвідомленості та ступеня значимості матеріалу, вкючення його в діяльність суб’єкта.
Хоть процеси пам’яті мають свої загальні характеристики, але у кожної людини проявляються вони з індивідуальними відмінностями, які можна помітити в різній швидкості запам’ятовування, в міцності збереження, в легкості відтворення.
Крива забування
Експериментальна крива, отримана німецьким психологом Германом Еббінгаузом (1850-1909).
Вчений встановив ряд закономірностей:
1. Основне «забування» відбувається в період, наступний безпосередньо за заучуванням - у цей період втрачається найбільший обсяг матеріалу .
2. Осмислений матеріал запам'ятовується в 9 разів швидше (заучування осмислених текстів і списку безглуздих складів. Еббінгауз вивчав текст "Дон-Жуана" Байрона і рівний за обсягом список безглуздих складів).
4. Труднощі заучування пропорційна об'ємом або довжині стомлений ряду (наприклад, ряду складів);
5. Зі збільшенням повторень швидкість завчання зменшується;
6. Заучування в цілому ефективніше заучування по частинах;
7. «Ефект краю»- явище, яке полягало у тому, що елементи, що знаходилися на початку і наприкінці стомлений ряду, запам'ятовувалися швидше, ніж елементи, що знаходилися в середині;
8. Якщо випробуваний знає, що вчинений матеріал стане йому в нагоді, він запам'ятовує його краще.
1. Основний засіб боротьби з забуванням - повторення. Усяке знання, не закріплюється повтореннями, поступово забувається.
2. Забування починається незабаром після заучування і в перший час йде особливо швидким темпом. Якщо порівняти відтворення вивченого матеріалу через 5 і через 10 днів після заучування, то виявиться, що забування за перші п'ять днів більше, ніж додаткове забування за другі п'ять днів.
3. Повторювати вивчене слід не тоді, коли воно вже забуто, а поки забування ще не почалося. За висловом відомого російського педагога й психолога Ушинського, треба «зміцнювати будівлю», а не «лагодити вже розвалене». Щоб запобігти забування, достатньо побіжного повторення, а щоб відновити забуте, потрібна велика робота. Беручи до уваги сказане в другому і третьому пункті, можна зробити такий висновок: повторювати треба через порівняно невеликий проміжок часу після заучування, так як саме в перший період забування йде найбільш швидко. Ми сказали, що забування починається незабаром після заучування. Це не означає, однак, що воно завжди починається зараз же після заучування. Досліди показують, що нерідко відтворення буває найбільш повним не негайно після заучування, а через день, два або навіть три дні. За цей час вивчений матеріал не тільки не забувається, а, навпаки, як би «закріплюється» в пам'яті. Це явище спостерігається головним чином при заучуванні великого матеріалу. З подібним явищем зіштовхувався І. П. Павлов при проведенні своїх дослідів. Збереження в пам'яті заученого матеріалу в дуже сильному ступені залежить від того, чим ми займаємося зараз же після закінчення заучування. Подальша діяльність може іноді «стирати» результати попереднього навчання.
:1. Переходячи від заучування одного матеріалу до заучування іншого, потрібно завжди робити невелику перерву (5-10 хвилин), даючи собі в цей час повний відпочинок від якої розумової роботи.
2. Слід так організувати свої заняття, щоб в безпосередньому сусідстві виявлялася робота над можливо менш подібними предметами.
3. Особливо відповідальний і важкий матеріал корисно відновити в пам'яті безпосередньо перед сном, оскільки сон дає найсприятливіші умови для закріплення результатів запам'ятовування.
