Теория элит как научная дисциплина возникла в XX в. Термин ввел В. Парето, синоним элиты «политический класс» ввел Г. Моска.
У політичному просторі діють суб’єкти, які володіють певним політичним капіталом (довіра виборців, популярність, освіта, досвід, посада тощо) и знаходяться всередині державно-владної організації. Вони складають політичний клас. До нього входять люди, що займаються політикою професійно перебуваючи на певній державній посаді. Це групи, які різняться за функціями, об’ємом повноважень, способами рекрутації і можуть співпрацювати, конкурувати або ж конфліктувати між собою. Це чиновники різних рівнів, члени політичних партій, керівники економічних підприємств, лідери профспілок, науковці та інші. Політична еліта є верхньою стратою політичного класу.
Еліта знаходиться на верхівці державної піраміди і контролює основні ресурси влади. Вона не тільки править суспільством, але й керує політичним класом, який, у свою чергу, формує еліту та є джерелом її поповнення.
Більшість науковців погоджуються з такими ознаками політичної
еліти.
- Максимальна концентрація влади в руках еліти. При цьому влада виражається у можливості впливати на політичні рішення. При изучении лидерства учитывают влияние на лиц и решения, при изучении элиты - только на решения. Влияние має кілька форм:
- прямий вплив (участь у прийнятті рішення);
- опосередкований (вплив на осіб, які приймають рішення);
- номінальний (вплив за допомогою власної політичної ваги).
Отже, до політичної еліти входять не тільки ті, хто приймає рішення, але й ті, хто впливає на цей процес з боку.
Політичну еліту не слід ототожнювати з численною армією функціонерів, які складають державний апарат, виконавчі органи місцевого самоврядування, активістів політичних партій, суспільних організацій і рухів. Ці люди не приймають фундаментальних політичних рішень, не є самостійними суб’єктами влади — вони лише засіб для реалізації елітою своїх власних рішень і планів. З іншого боку еліту не можна обмежувати колом людей, які займають вищі адміністративні, командні пости в державі та мають офіційні повноваження приймати рішення. Певна частина політичної еліти може знаходитися „в тіні”, тим не менш активно впливати на державну політику, мати реальну політичну владу. Тому визначити межі політичної еліти, її реальний склад завжди є важким завданням.
- Вузька соціальна база, тобто залучення нових членів еліти відбувається переважно із вищих верств суспільства. Передбачається, що люди, які складають еліту, мають відповідні якості, знання, підготовку і досвід, які необхідні для кваліфікованого керування суспільством, прийняття вірних рішень. Але, як і будь-яка соціальна група, вона має у своєму складі людей із різними здібностями. Ця група відрізняється від інших зовсім не заслугами, а функціями, що наділяють її особливим статусом, владними ресурсами, здатністю нав’язувати власну волю іншим.
- Певний рівень внутрішньої згуртованості і взаємопов’язаності
еліти, що виражається у спільних політичних поглядах і переконаннях, інтересах і прагненнях. Внутрішня згуртованість залежить від ступеню соціальної, національної однорідності еліти, моделі елітного рекрутування, стилю політичного лідерства. Це можуть бути близькі за походженням люди, які мають спільні цінності і цілі.
Специфіка еліти була вдало виражена американським політологом Джеймсом Мізелем у формулі „трьох С” - §гоир сопзсіоизпезз, сокегепсе, сопзрігапсу (групові свідомість, згуртованість, сговор).
Это внутренне сплоченная группа, обладающая самосознанием (членство в клубе, а не идентификация с классом).
Она объединена сговором и тайной „круговой поруки”.
Стимулом к сплоченности становится необходимость охраны неравенства.
Отже політична еліта — це внутрішньо згуртована соціальна група, яка складає меншість суспільства і приймає або впливає на прийняття стратегічно важливих для держави рішень.
- Внутрішня структура еліти
Еліта є повноцінною соціальною групою, яка має складну внутрішню структ ру. В ній можна виокремити підгрупи за різними критеріями, як формальними, так і неформальними. Формальні елітні групи можуть бути:
а) галузевими (політична, економічна, військова, культурна);
б) рекрутаційними (ті, кого вибрали, ті, кого призначили);
в) залежно від гілки влади (законодавча, виконавча, судова);
г) функціональними (ідеологи - ті, хто розробляє стратегічні програми, пропогандує, агітує; силовики - ті, хто тримає в своїх руках засоби силового тиску на незгодних; адміністратори - ті, хто координує діяльність різних державних органів і здійснюють документообіг; податківці — ті, хто збирає податки; законотворчі - ті, хто приймає закони, постанови, укази; міжнародники - ті, хто представляє інтереси національної держави на міжнародному рівні).
Особливою групою всередині еліти є невелика згуртована група офіційних осіб, які стоять на самій верхівці владної піраміди. Це так звана „топ-еліта” або найвище керівництво країни. Ця група налічує, як правило, 20-30 осіб у кожній країні та
а) є найбільш закритою, сплоченной й важкодосяжною для досліджень. Находясь на верхівці піраміди, вона
б) обмежує свої зв’язки із зовнішнім світом, щоб відгородити себе від великих інформаційних потоків, а також в інтересах безпеки.
в) Чим менша кількість еліти і її соціальна база, тим більше концентрація влади і більш закритою є топ-еліта.
г) Доступ до її членів строго обмежений встановленою кількістю обслуговуючих її людей. Спілкування „на рівних” також обмежено соратниками і членами топ-еліт інших держав.
Це впливає на людину. Чим довше на верхівці перебуває політик, тим більший вплив на його особистість робить влада. Подібно до того, як молоді люди, що вступають до життя, проходять етап соціалізації, мешканці політичного олімпу десоціалізуються, втрачаючи багато зв’язків зі світом „звичайних людей”.
Окрім груп, виділених всередині еліти за формальними критеріями, пов’язаними з посадою, можна провести класифікацію за неформальними критеріями, які пов’язані з внутрішньогруповими відносинами і ролями.
Неформальну структуру еліти складають: клани, кліки'; стратегічні групи і вето-групи. В ідеальній демократичній державі такі зв’язки не повинні існувати, оскільки вони заважають ефективній роботі бюрократії. Протилежною є патримоніальна держава. Якщо демократія будує свої внутрішні зв’язки на базі раціональності функціонування, то патримоніальне засновано на клієнтистських відносинах, відносинах особистої відданості, які стають домінуючими. Між цими двома полюсами ідеальних типів держав знаходяться реальні держави, в яких в тому чи іншому степені мають місце відносини патрон - клієнт.
Вся система неформальних політичних зв’язків складає клієнтелу. її можна визначити як персональну або колективну залежність від більш сильного і багатого патрона, користування покровительством патрона, що встановлює статус клієнта і відносини клієнт-патрон.
Клієнтслізм зсередини руйнує механізм раціонального управління, оскільки вводить додатковий фактор мотивації для членів еліти (особистої відданості, залежності). Політичні зв’язки, „довірчі розписки” формують інші зв’язки між членами еліти, групи інтересів і групи тиску, діяльність яких виходить за межі функціональних обов’язків посадових осіб.
Одним з елементів неформальної структури еліти є клани. Вони складаються навколо впливового лідера і сприяють тому, що керівні посади монополізуються цією неформальною групою еліти. Відрізняються
- ієрархічною структурою,
- відсутністю фіксованих посад,
- непостійним членством,
- наявністю певних моральних принципів і спільних інтересів, які
пов’язують групу,
- члени клану спільно беруть участь у розробці проектів, накопичують інформацію і потрібні контакти.
Такі кланові групи існують в умовах роз’єднаного суспільства паралельно з офіційними інститутами влади.
Іншим неформальним елементом елітної структури є стратегічна група. Вона виконує функції стратегічного планування і проектування. Ця група є мозковим центром, джерелом нових ідей, сценаріїв розвитку. Як правило її складають люди, які займають високі державні позиції. Хоча головною умовою входження до цієї групи є не стільки статус, скільки інтелектуальний потенціал і здатність створювати нові підходи. Таких стратегічних груп всередині еліти може бути декілька, і кожна спеціалізована на певному колі питань.
- Мобильность элит
Процесс мобильности имеет 3 фазы:
а) инкорпорация (рекрутирование) - вхождение в элиту;
б) ротация — перемещения внутри элиты;
в) экскорпорация - выход из элиты.
Для рекрутации кадров создается пред-элитная зона (в советское время - комсомол).
Механизмы рекрутации — принципы выдвижения в ее состав новобранцев:
- назначения (пополнение бюрократии);
- выборы (делегирование управленческих полномочий от населения).
В идеале исход выборов не должен зависеть от чиновников, а только от
населения.
С точки зрения рекрутации элиты можно выделить закрытую и открытую ее виды.
Закрытая элита формируется из представителей нижестоящих страт политического класса. Восхождение во властной иерархии совершается постепенно и существует преемственность в обновлении элиты. Обьем внешней инкорпорации невелик и проникновение случайных людей исключается. Например, номенклатурный отбор (институциональные фильтры, социальное происхождение, партийность, возраст, стаж работы) призван способствовать конкуренции внеэлитных слоев с выходцами элитного круга.
Открытая элита предполагает использование различных каналов рекрутации, возможность проникновения аутсайдеров. Особенно распространена при смене режимов, когда двери элиты открываются, чтобы впустить туда новых людей. Случайные люди делают элиту гетерогенной, способствуют ее фрагментации, но постепенно растворяются в ней. Двери в элиту закрываются и эти люди становятся самыми главными поборниками строгого контроля над инкорпорацией. Характерно для обществ с неразвитой демократией.
Демократическое общество предполагает наличие множества каналов вертикальной мобильности, но часто конкуренция на выборах разворачивается между двумя доминирующими партиями (элита-контрэлита)
Каналы рекрутирования - пути продвижения к вершине полит, иерархии (МСУ, гос. аппарат, армия, партии, религиозные организации, система образования).
Германия, Швеция, США, Франция, Италия, Австрия - МСУ;
Россия - гос. служба
Бразилия, Аргентина, Перу, Израиль - армия.
Великобритания, Франция - наибольшую роль играет система образования. Школы для элиты: Итон, Винчестер, Регби, Харроу, 5% школьников. Династичность в этих школах. В Итоне 2/3 сыновья выпускников, из которых 18 премьер-министров. Далее колледжи Кэмбриджа и Оксфорда. Далее эти вузы. Во Франции - Национальная школа администрации, жесткий конкурс в вуз, одна попытка поступить.
Проницаемость каналов рекрутирования.
В США элита пополняется лицами из различных сфер бизнеса и образования. ХА бизнесменов работали на правительственных должностях. Можно передвигаться в обе стороны. Во Франции только в сторону из политики в бизнес, обратно нельзя.
Для облегчения выхода из элиты создается эковлитная зона (почетная, хорошо оплачиваемая работа). Она необходима для того, чтобы смягчить психологический стресс от потери власти и связанных с ней привелегий. А также, чтобы обиженные члены ексэлиты не воспользовались известной им информацией против элиты. Все делается для того, чтобы люди покинувшие элиту не чувствовали себя обиженными и держать их деятельность под контролем.
Экскорпорация редко бывает добровольной и происходит в результате:
- окончания срока полномочий,
- ухода в отставку главы элитной группы,
- немилости вышестоящего лица,
- смены политической конъюктуры, а не проф. непригодности и др.
Экскорпорация может развиваться следующими путями:
- инсайдер остается в элите;
- инсайдер остается в политическом классе, но переходит в эксэлитную зону;
- инсайдер выходит из политического класса чаще всего в бизнес,
- инсайдер покидает все значимые социальные зоны.
Экскорпорация может быть разных типов:
- Полная экскорпорация - потеря должности и ресурсов власти, уход в неэлиту (выход на пенсию, переход в др. профессию, репрессии).
- Частичная экскорпорация - частичная потеря власти и статуса
- потеря должности при сохранении властных ресурсов,
- потеря политического капитала при формальном сохранении должности,
- перемещение в экс элитную зону, снижение статуса и объема власти с возможностью быть востребованным вновь.
