Кири́лиця або слов’я́нка[1] — одна з двох абетокстароцерковнослов'янської мови, що лягла в основу деяких абеток, переважно слов'янських мов.
Глаго́лиця — поряд з кирилицею, одна з найдавніших слов'янських абеток. Вважається, що саме глаголицю створив св. Костянтин (Кирило) Філософ[1] в 862–863 році для запису священних біблійних текстів слов'янською мовою, а кирилицю розробили його послідовники на основі грецького алфавіту.
Агіогра́фія — жанр християнської літератури, в якому описується життя святих та аскетів, а також наукова дисципліна, що вивчає історію написання житій. Той, хто пише в цій царині, називається агіограф.
Апокрифи — це, власне, не визнані церквою, а згодом і заборонені нею оповідання про осіб і про події біблійної історії, оповідання, що частково доповнюють дані «святого письма» новими цікавими деталями і казковими мотивами, частково змінюють ідейний зміст оповідань, стверджених церквою, в дусі, що не відповідав ортодоксальній релігії.
Патерики́ (грец. paterikon, лат. vita patrum від pater — батько) — життєписи і повчання святих отців Церкви, збірники оповідань про життя християнських святих отців, людей, які з Божою поміччю зробили великий внесок у розвиток Церкви — спільноти християн нашої планети.
Літо́пис — історико-літературний твір у Русі, пізніше в Україні, Московщині та Білорусі, в якому оповідь велася за роками (хронологія). Писалися переважноцерковнослов'янською мовою, з численними вкрапленнями місцевої лексики. В інших християнських країнах подібні давні твори мають назву «хроніки», які писалися, як правило, латиною.