1. Походження та розвиток слов`янської писемності.

Проблема виникнення та походження слов’янської писемності становить значні труднощі через відсутність достатньої кількості джерел, що нерідко суперечать одне одному, а також тому, що до нас дійшли дві слов’янські абетки – кирилиця та глаголиця.
Широкої популярності набуло переконання, що слов’янська писемність виникла одразу, так би мовити "одним махом” у 862 р. Внаслідок спрямованої діяльності великих слов’янських просвітників Костянтина (Кирила) і Методія. На Русь грамотність потрапила ще пізніше – після релігійної реформи Володимира 988 р. з Болгарії в цілком сформованому й усталеному вигляді.
Визначною пам’яткою давньоруської писемності IX-X ст. насамперед виступають самі угоди. Хоча і вони дійшли до нас в пізніших автографах, але вже сам факт їхнього існування говорить сам за себе. Поряд з угодами важливими є постанови, в яких ідеться про писану документацію, поширену на Русі. Все це переконливо свідчить, що в IX-X ст. Русь мала розвинену ділову писемність – офіційні юридичні акти, дипломатичне листування, писані заповіти тощо. Отже, мова не може йти про зародки письма, а про добре усталене діловодство на базі досить високо розвиненої грамотності.