Основні тенденції розвитку української літератури кінця 50-60 років
Шістдесятництво - частина української інтелігенції 1960-х років ХХ століття, які проявили національну свідомість і моральну опозицію тоталітарному державному режиму. Даний феномен у культурі був характерним не лише для України, але і Радянського союзу загалом. Він виражався у створенні моральної опозиції до тоталітарного державного режиму.
Шістдесятництво стало можливим через політичні процеси, які відбувалися у Радянському Союзі. Період "відлиги" після смерті Сталіна та розвінчання його культу створили передумови для появи нового покоління талановитих літераторів та митців. Вони виступали за оновлення тодішнього суспільства, протестували своєю творчістю проти панівної задушливої атмосфери, боролися за справжні культурні цінності, національну свободу, людську гідність.
Шістдесятники - молоде творче покоління 1960-х років, яке сформувалося в період засудження сталінізму, "відлиги" радянського режиму та реабілітації (часткової) представників (деяких) "розстріляного відродження".
На початку виникнувши як культурницький рух ("Пролісок" у Львові, 1961 рік; Клуб творчої молоді в Києві, 1959 рік), невдовзі це явище набуло загальнонаціонального значення, переросло на опозицію до влади.
Проявилося воно найповніше в літературі, яка зазнала оновлення художніх форм. Подіями того періоду стали дебюти В. Голобородька, І. Драча, В. Симоненка, М. Вінграновського. Не обмежується одним десятиліттям творче покоління шістдесятників.
Автори, що прийшли в літературу в 1950-х роках, теж належать до них (Л. Костенко, Д. Павличко). Також до шістдесятників відносяться творці, які на межі 1960 - 1970-х років розкрили можливості свого таланту (Б. Олійник). Стосується термін "шістдесятники" і прозаїків (І. Дзюба, Гр. Тютюнник, Є. Гуцало).
Розгорнулася кампанія проти тих, хто приділяв "надмірну увагу" негативним явищам сталінської доби. До непокірних почали застосовувати адміністративні заходи: їм не дозволяли друкуватися у журналах та газетах; розганяли літературно-мистецькі вечори; закривали клуби творчої молоді. У середині грудня 1963 року сталася загадкова смерть 28-річного Василя Симоненка, який в останні роки зазнавав переслідувань від влади.
Гоніння на шістдесятників привели до того, що частина з них "переорієнтувалася", ставши покірною режимові, інші відійшли від громадської діяльності й зайнялися суто фаховими справами, але були й такі, хто не відмовився від своєї позиції і пішов на загострення стосунків із владою. Передусім останні вдалися до розповсюдження "самвидаву" - офіційно не визнаної або забороненої літератури, яка поширювалася у від руки (або на друкарських машинках) переписаних копій. На зміну шістдесятництву, як правило, культурницькому, йшов дисидентський рух, що включав не лише пропагування культурних ідей, але і правозахисну діяльність. Часто їх теж відносять до шістдесятників. В Україні це, зокрема, Українська Гельсінська група, її протистояння із тотальним порушенням прав людини в Україні та СРСР.
Наразі шістдесятники широко відомі, твори поетів та письменників цієї плеяди входять до шкільної програми. Ті, хто живий із шістдесятників, по праву користується повагою та любов'ю багатьох читачів. В Україні також проводилися виставки "самвидаву", робіт художників того часу, видаються твори письменників.
